Травень на Чернігівщині завжди особливий. Він приходить із густими смарагдовими туманами, соковитим гомоном солов'їв та безкраїм морем молодої зелені, що хвилюється під весняним вітром. Але цього року травневе повітря дихає не лише оновленням, а й щемкою, глибокою тишею. Це перший травень, коли ниви Бобровиччини прокидаються без свого головного господаря. Леонід Яковишин залишив цей світ на порозі свого 87-річчя, назавжди зафіксувавши життєвий лічильник на цифрі 86. Утім масштаб таких постатей вимірюється не роками в паспорті, а капітальною шириною того сліду, який вони залишають на землі. А слід Яковишина — це глибока, родюча борозна, прокладена через усю історію сучасної української агрономії.

Коли на зламі епох руйнувалися радянські колгоспи, а українське село опинилося на роздоріжжі між зневірою та диким капіталізмом, Леонід Григорович не просто повірив у землю — він змусив її звучати на повний голос. Він став одним із тих титанів-першопрохідців, які довели: українське агро може бути не «чорною дірою» для дотацій, а високотехнологічною, прогресивною індустрією світового рівня.
Він керував не з кабінетів. Його стихією було поле. Сміливий новатор, який не боявся ризикувати, запроваджуючи американські технології вирощування кукурудзи, переозброюючи виробництво та диктуючи власні правила гри там, де інші безпорадно опускали руки. Вибудуване Леонідом Яковишиним Товариство «Земля і Воля» стало не просто назвою підприємства — це був його особистий маніфест з глибинними поняттями любові до Землі та Свободи. Своєрідна аграрна держава в державі, де панував залізний порядок, європейський прагматизм і щира, майже батьківська турбота про кожну долоню, що працює на цій землі.
Леонід Григорович не визнавав компромісів із безгосподарністю. Його характер був схожий на кремінь: чим сильніше по ньому били обставини, тим яскравіші іскри рішень він видавав.
Таке ж гостре, як леміш плуга, було і його слово.
Яковишин-публіцист — це окрема, яскрава сторінка українського друкованого слова. Герой України, який мав усе — визнання, статки, авторитет, — він ніколи не ховався за зручними формулюваннями. Його статті та роздуми в пресі читалися як політичні й економічні маніфести.
Леонід Яковишин володів словом так само вправно, як і технологічними картами посівної. Гостро, безкомпромісно, інколи дошкульно він бив пером по корупції, чиновницькій глухоті та недолугих реформах, які нищили село. Він говорив від імені селянина-трудівника, стаючи живою стіною між своїм колективом і зовнішнім хаосом. Його публіцистика була диханням самої землі — чесною, прямою і безжальною до фальші. Сьогодні, коли над Чернігівщиною сходить травневе сонце, а на полях «Землі і Волі» з'являються перші рівні місточки сходів, стає зрозуміло: великі люди не йдуть безслідно. Вони розчиняються у своїх творіннях.
Земний шлях Леоніда Яковишина, на жаль, завершено, але справа життя триває. Світла і вічна пам'ять Великому Господарю. Його перший земний день народження без нього... але назавжди з його непереможним духом Землі та Волі.

Віталій НАЗАРЕНКО
Фото Миколи ТИЩЕНКА