Той січневий день починався похмурим ранком після чергової тривожної ночі. Багато годин без електропостачання. У великих містах – холодомор, влаштований нашим одвічним ворогом. І нам треба здолати цю темряву, цей холод і залишитися людьми, залишитися українцями! Чи то у містах, чи то у селах люди, які чимось зайняті, стараються ефективно використати час «із світлом». Є і ті (добре, що їх не так багато), хто цей час «із світлом» свідомо чи несвідомо використовує для того, щоб опублікувати у соцмережах гнівний пост, бо, бачте, не за графіком світло вимкнули. Такі люди не зважають на новини, бо, на їх думку, там теж все не так… А ворогу тільки подавай таку писанину!

Війна змінила обличчя Носівки. Тепер це не просто тилове місто на Чернігівщині, а справжній вулик, де у шкільних коридорах, сільських клубах та приватних садибах кується захист для наших військових. Місцеве волонтерське об’єднання «Маскувальник» доводить: громадянське суспільство ‒ це не абстракція, а конкретні люди, чиї руки щодня наближають Перемогу.

Ларисі Павлівні Христенко, яка живе у селі Стара Талалаївка на Прилуччині, 74 роки. Скільки себе і пам’ятає, все вишивала і вишивала – наволочки, рушники, скатертини. Це коли траплявся вільний час, адже у жінок, які живуть у селі, роботи буває багато і дуже багато, та ще коли і сім’я не мала. Вона ж народила і виховала трьох синів і доньку. Постійно працювала на різних роботах. На пенсію вийшла як молодша сестра медична із стаціонару районної лікарні. Її вишивки завжди красувалися на виставках робіт народних умільців району, потім громади. А минулого року вишиті нею рушники потрапили навіть на «аукціон»…

Днями житель Олишівки Чернігівського району Микола Середа, котрий з перших днів повномасштабного вторгнення допомагає нашим військовим, отримав відзнаку за свою працю від командування ОК «Північ».

З початком російської агресії у 2014-му, а особливо з початком повномасштабної війни, волонтерство в Україні набуло особливого значення. На жаль, далеко не всі, хто назвав себе волонтерами, є ними насправді. Хтось, скориставшись довірою і отриманим статусом, утік від війни за кордон, а хтось, отримуючи стабільно зарплату з бюджету, теж називає себе волонтером і вимагає особливо шанобливого ставлення до себе у суспільстві. І ще багато чого «вилізло» і «спливло», багато про що дізнаємося пізніше – як про хороше, так і про ганебне.

Так про друковану пресу і про «Чернігівщину» конкретно відгукується Ніна Миколаївна Тульська із Талалаївки. Закономірно, що вона й отримала виграш цього тижня, останній у цій передплатній кампанії – десятикілограмовий мішок цукру.

Так ще весною 2022-го вирішили жительки Корінецького, яких об’єднала сільська староста Ніна Крисько. Чого тільки не робили за цей час! Тільки не зупинялися, і не збираються це робити! Про них «Чернігівщина» розповідала неодноразово.

Що ж роблять нині, у четвертий сезон, волонтери з Корінецького та як можна до них долучитися? Щоб дізнатися про все у деталях, побувала в селі та поспілкувалася із цими позитивними жінками, які і насправді щодня щось роблять своїми руками, аби легше було тим, хто нас захищає від рашистської нечисті.

Завжди по-доброму дивують і захоплюють люди, які можуть поєднувати в своїй долі непоєднуване, структурувати зі своїх різнобічних справ і захоплень гармонійну картину і розкладати в ній усе по поличках.

Наші українські жінки можуть все: щодня рятуючи цілий світ, вони встигають вирішити купу складних службових питань, плести сітки і допомагати ЗСУ, піклуватися про дітей та онуків… Ще й займаються при цьому розведенням винограду і троянд, від яких теплішає на серці.

Студентам Прилуцького фахового медичного коледжу неймовірно пощастило мати такого ерудованого викладача і талановитого креативного заступника директора з виховної роботи, як Євгенія Жежерун.

У Чернігові на базі Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка діє особливий молодіжний волонтерський осередок.