–  Що треба робити у якийсь із періодів нашого життя під час війни, підказує сама ситуація, – розповідає Ніна Григорівна. – У перший рік широкомасштабної війни ми старалися допомогти захисникам із харчами. Тепер уже згадуємо, як готували по хатах голубці, вареники, шаткували капусту і солили огірки. У кожної матері спрацьовує інстинкт – нагодувати дітей, а захисники – це ж чиїсь діти… Згадуємо зі сльозами такий щемливий момент. Передавали продукти у підрозділ, де служить професійний військовий із сусіднього села. Йому спеціально приготували передачу. Та трапилося так, що саме в той час, коли привезли йому гостинець, він удома хоронив батька. Тільки через три дні отримав передачу і сказав своїй мамі по телефону: «Я не їв ніколи таких смачних вареників, такої смачної смаженої качки!» Ми ж розуміємо, чому так… Розуміємо, який смак мали вареники кількаденної давності. Та важливо відчути, що тебе цінують, про тебе піклуються і переживають. То не просто смаколик – то присмак рідного дому, то вдячність тих, хто має змогу спати у власному ліжку і працювати. Отож – працюємо і працюємо!

На рахунку волонтерів із Корінецького – тисячі предметів постільної білизни, рушників, нижньої білизни, яку зібрали серед жителів громади, прали, прасували, пакували і відправляли у госпіталі. Теплі шиті і в’язані речі, які в холодну пору року мають попит – це все витвори їхніх рук. Їхня винахідливість просто захоплює!

Вправно жінки плетуть сітку. Якби тільки було із чого! Хлопці їх просять і просять, адже часто сітки горять, рвуться. Сіток багато не буває! Спанбонди та основу для їх виготовлення отримують від місцевого волонтера Олександра Зайкова. Є замовлення – швиденько його виконали. А потім беруться за інші справи.

Тетяна Пасічна, Галина Коливушка і Катерина Ткаченко (працівниці сільського будинку культури), Мар’яна Голуб, Аліна Терещенко плетуть чергову сітку

Певно такого, як у Корінецькому, безвідходного процесу виробництва речей для військових ніде більше не побачиш! Кімната у старостаті заповнена, здавалося б, нікому не потрібними речами. Та навіть якісь найдрібніші клаптики знаходять застосування, пройшовши через жіночі руки.

– Із різних куточків України надсилають нитки для в’язання, порізані на смужечки речі для «кругів», а землячка Марина Густодим, яка шиє одяг, передає обрізки теж на «круги», – говорить староста Ніна Григорівна. – Ми підтримуємо один стабілізаційний пункт для поранених на Сумщині. Щоразу, коли говоримо із жінками-медиками, наплачемося... Важливо переодягти пораненого, комфортно його «упакувати» для подальшої евакуації. Для цього треба і ковдри, і покривала, і подушки. Все це – витратний, одноразовий матеріал. І його треба десь узяти. Здається, дрібниці, а воно і ні. Часто пораненого після першої допомоги треба переодягнути, зручно покласти, накрити, вкутати, бо вже ж холодно… От і збираємо для цього і ковдри, і покривала, і шиємо з різних вживаних речей.

Іванна Калевич готує наповнювач для подушечок

Дівчата шиють подушки із б/в матеріалів, а для їх наповнення використовуємо різні обрізки, «шаткуємо» старі хустки, залишки від матеріалу, який іде на «круги». Набиваємо подушки наповнювачами із курток, м’яких іграшок, штучним хутром зі старих шуб. Тільки за цю осінь ми виготовили і передали на стабілізаційний пункт 87 подушок, 42 пледи. Працюємо далі.

Особлива тема – виготовлення подушок-кісточок для поранених. На них особливий попит у госпіталях. На кінець жовтня наші майстрині Ніна Борисівна Самозвон із Ольгою Анатоліївною Динник виготовили їх 111 штук. Відправили на госпіталі в Бучу, Ірпінь, Суми, Чернігів, Городню, Кривий Ріг. Попит на них тільки зростає.

Отож ми із командою завжди пропонуємо землякам, і не тільки, долучатися до нас, і для цього є різні способи. Нам потрібні якісні нитки для шкарпеток, інші матеріали. Не нудьгуйте довгими осінніми вечорами – в’яжіть «круги» або робіть для них заготовки і передавайте нам, в’яжіть шкарпетки і пояси. І знову ж, іще раз зробіть ревізію у шафах та знайдіть речі, які можна використати з користю. Ми ніколи не витрачаємо даремно свого часу – коли відпочиває голова, то працюють руки. Дуже багато різних речей, які далі використовуємо для госпіталів, зібрали читачі нашої районної газети «Трибуна хлібороба». Туди, у центр громади, приїздять люди із сіл, та й жителям селища зручно приносити речі для збору туди.

У залі сільського будинку культури, де до війни було так багато різних заходів, тепер кипить інша робота. Хоч мріють жінки і про день села, який завжди тут відзначали так красиво! Мріють, що живими повернуться односельці, чоловіки, діти тих, хто сьогодні невпинно волонтерить. І тоді буде справжнє свято!

На стіні у залі – дев’ять прапорів: це подяки від воїнів. Створили волонтерки і тематичний куточок – теж із подяк, шевронів на знак вдячності. А ще тут на видному місці четверта книга тетралогії «Чернігів у вогні» «Щит нації», де є і розповідь про їх землячку Любов Цирулік, яка вдома шиє воїнам речі. Книгу, як із бібліотеки, беруть додому почитати.

Олександра ГОСТРА, фото авторки