Чи задумуються диванні писаки, як воно так: по кілька діб немає світла, води, зв’язку, а у магазинах є свіжий хліб і до хліба. Як воно тим, хто утримує сучасні ферми, де все на електриці, підприємства, соціальну сферу, та і самим енергетикам як?

Гадаю, що колись про все це напишуть у підручниках з історії, і наші нащадки будуть захоплюватися тим, як перемагали наші воїни, як цивільні перемагали варварів і залишалися цивілізованими людьми у штучно створених варварських умовах. І так хочеться, щоб у тій історії був хоч би абзац про «діяльність» корисних ідіотів у час російсько-української війни…

І, на фоні всіх цих думок під гуркіт генератора – стук-стук у двері…

Вже вкотре із повним пакетом плетених кругів-піддупників прийшла жителька Талалаївки Галина Михайлівна Тарасенко:

– Добрий день! Це привіт від бабусі Ольги! Святки закінчилися, і мама знову сіла за роботу, – розповідає жінка. – Читає ж у газеті, що хлопцям треба і треба щось тепле. Вона плете і плете! Колись внук, синів син, який воює, приїздив, подякував бабусі, розказав, як ці круги додають комфорту хлопцям, особливо у холод, то вона так підбадьорилася! Мама віруюча, ніколи рукоділлям у празники не займалася. Каже, що після празників нова сила прибуває. І трудиться знову… Одна біда – ноги болять, не ходить із дому давно…

Галина Михайлівна ставить на підлогу важкий пакет – привіт від бабусі Олі… Хочеться розплакатися, обійняти Ольгу Андріївну і побажати, щоб іще жила і жила! Вона проживає свій 97 рік! Не нарікає на те, що важко без світла, бо добре знає, як було справді важко… голод, війна ота, яку пережила дитиною. Вона молиться і просить у своїх молитвах перемоги та миру українцям. Кожен день розпочинає тихою молитвою за дітей і внуків – рідних і чужих… Не дозволяє душі лінощів, не допускає у неї заздрощів, зла.

У жовтні 2024 року ми вже розповідали в газеті про Ольгу Андріївну Маляренко з Талалаївки. Тоді їй виповнилося 95. І сьогодні при світлому розумі і з надією вона робить те, що може – свій маленький, але щирий вклад у перемогу, яка неодмінно настане…

* * *

Жінка маленькою пережила Голодомор. Спасибі Богу, спогади про нього не відклалися у дитячій пам’яті, а от про Другу світову війну – на все життя. Ніколи не думала, що доведеться зазнати іще одну війну, та ще з ким! Дуже рано осиротіла. Її тато загинув на війні у 1941-му. Олі було тоді 12 років. Старшого брата Івана у 1942-му фашисти вивезли в Німеччину на примусові роботи. Жили вони з мамою, як і більшість жінок із дітьми у період війни у селі. Мама дуже за сином тужила, вірила, надіялася, що повернеться. Вже у 1946-му отримала сповіщення, що син живий. Як розповідав пізніше сестрі, звільняли їх із табору американські війська. Додому його відразу не відпустили. Опинився аж у москві, працював на заводі. Тоді ж єдиним джерелом спілкування були листи. Мама і сестра раділи, що він живий, і це було найголовніше. Та доля розпорядилася дуже жорстоко. Їхню маму убив грім. Було їй 43 роки… Оля написала про це брату у листі. Плаче і тепер, згадуючи, як приїхав він у відпустку і щодня, доки був дома, ходив на могилу та плакав. Олі тоді було 17…

Ольга Андріївна переказує, ніби прочитаний роман, своє непросте життя. Без скарг, дорікань комусь, що було важко. Секретом свого довголіття і своєї працездатності вважає те, що постійно щось робить. Лінь вважає великим ворогом людини.

Вже двадцять років проживає у сім’ї доньки Галини в Талалаївці, куди переїхала із села Довгалівки.

– Часто не спиться, і згадую життя колишнє і теперішнє, – так мені розказувала при зустрічі. – Якби не війна, все було б просто чудово! Я дуже багата людина, бо у мене двоє дітей, четверо внуків і шість правнуків. Молюся за кожного з них. Ніколи ні кого я не тримала і не тримаю зла – ні на чужих людей, а на рідних тим більше. Ми всі різні, тож треба уміть співіснувати. Кажуть, що слово не горобець, вилетить – і все, не впіймаєш! Та ні ж бо, слово вилетить, і так може зачепитися та задіть душу за живе, може каменем на серце лягти, а може навпаки підтримать і зігріти. Тож треба думать, яке слово із вуст своїх випустить! А матері, бабусі – то і поготів. Наше материнське призначення – берегти всіх і словом, і думкою…

Олександра ГОСТРА