Сенсаційний архівний документ, який свідчить про незламність українського духу, віднайшов у чернігівському архіві та надав для публікації дослідник історії УАПЦ на Чернігівщині Віктор Моренець. 1952 рік. До Чернігівського обласного комітету комуністичної партії надійшов матеріал від одного із сексотів МГБ СССР про те, що віруючі у селі Вишеньки Коропського району (нині Новгород-Сіверського району) звершують богослужіння українською мовою!

Терміново уповноважений по справах Російської Православної Церкви у Чернігівській області викликає священика, погрожує і вимагає негайно перейти на церковнослов’янську мову богослужіння. Священик сповіщає про це громаді. Таке нововведення обурює громаду, і вони пишуть листа до Уповноваженого із поясненням, що їхній хор у кількості 16 чоловік «прославляє Творця» українською мовою з 1921 року, і був навчений співу регентом Іваном Рикухою – на жаль, вже покійним. Тож перевчитися і перейти на церковнослов’янську мову вони при всьому бажанні не можуть, бо навчити їх нікому. А тому вони просять дозволити їм продовжити славити Бога рідною мовою. Під листом стоїть підпис Івана Івановича Авдієнка.

Парафія храму Успіння Пресвятої Богородиці у 1920 році вийшла з духовної неволі московської церкви і приєдналася до Української Автокефальної Православної Церкви, яка була створена 1919 року. У 1921 році, після Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору, зусиллями місцевого активіста Івана Рикухи, тут почали звершувати богослужіння українською мовою, священиком став отець Олександр Цимбал. Громада молилася у кам’яному храмі збудованого за проектом Георга Фрідеріка Фельтен у стилі класицизму у 1787 році.

Цікаво, що статут УАПЦ передбачав існування в громаді «благовісників» – активних вірян, що повинні були і словом, і ділом сприяти поширенню церкви, тож віруючі з Вишеньок із закликами підтримки української церкви доходили навіть до Коропа. Перед Другою світовою війною комуністична влада закрила храм, тому парафіяни УАПЦ певний час підпільно молилися у хаті. У 1941 році, з втечею сталінської влади, Успенська парафія УАПЦ виходить з підпілля і відновлює богослужбове життя у своєму храмі. Священиком стає протоієрей Іван Черняк, псаломщиком – Іван Романець, а старостою парафії обирають Івана Романюка.

У травні 1944 року комуністична влада, підтримуючи розбудову РПЦ, переводить Успенську парафію у Вишеньках до московського патріархату. Утім громада продовжує звершувати богослужіння, читати Апостол та Євангеліє українською мовою.

У чому ж проблема молитися українською мовою, – запитає шановний читач, – і чому така дрібниця змусила хвилюватися обласне керівництво?

Справа в тому, що у 1943 році Сталін вирішив відродити московську церкву.

Історик Роман Скакун у книзі «Агентура НКВС-МДБ-КДБ у православному єпископаті України 1939-1964 роки» розповідає, що 1939 року перед приєднанням Західних України та Білорусі на всій території радянського союзу після Великого терору 1937-1938 років лишилося 150 церков і троє чи четверо єпископів, в Україні – 22 церкви, на Чернігівщині – жодної діючої. Зрозуміло, що всі єпископи і переважна більшість священиків були агентами НКВС. Хто не був – той або був розстріляний, або перебував у концтаборах.

З початком Другої світової війни німці дозволили відродитися Церкві на окупованих територіях, і Сталін вирішив це використати. Він ініціював відродження і створення московського патріархату як інструменту патріотичної мобілізації населення для посилення впливу на країни, що опинилися в зоні впливу СССР – країни соцтабору, для імітації демократичних змін в радянському Союзі. Щоб отримувати допомогу від США та Британії – москва мала стати православним Ватиканом, і для русифікації з метою уніфікації населення СССР. Жодної автокефальної церкви в Україні не могло бути.

Тож цілком закономірно, що у 1952 році комуністична влада заборонила віруючим у Вишеньках молитися українською мовою.

Олександр ЯСЕНЧУК