У мене на серці відлягло після призначення Валентини Чернякової моїм заступником по виробництву. Згадав і таємний приїзд у Майнівку начальника головного управління міністерства Федора Пархоменка, щоб детально ознайомитись із організацією виробництва на відділках і дільницях.

До Бобровиці він доїхав із Києва на електричці, а далі добирався на попутному транспорті і навіть пішки, не попередивши мене про свій приїзд. У навчальний корпус зайшов у замазаних грязюкою черевиках, але його зупинила сувора техпрацівниця. Довелося йому вертатися на вулицю і приводити своє взуття в належний вигляд. Столичний керівник не образився на принципову чергову, а навпаки, пізніше поставив за приклад, як треба дбати про порядок.

Ця історія невипадково мені згадалась, бо саме тоді він ще раз порадив мені звернути увагу на кадри, і розпочати їх заміну із заступника директора по виробництву. Адже раптова поява в господарстві відкрила Пархоменку всю картину організації виробництва.

Я теж це відчував, але не міг наважитися почати з перших днів кадрову чистку. Погодження на нову посаду моєї, по суті, однокурсниці, ще й високо оціненої столичним керівництвом, дало початок виконанню мною наміченого. Як нову посаду прийняло молоде подружжя? Порадів від того, що в неї виважений, толковий чоловік. Частину клопотів з маленькою дитинкою, видно, взяв на себе, хоч і він добряче завантажений на уроках і в предметній комісії суспільних дисциплін, де головує.

Якось пізніше моя заступниця зізналася мені, що з перших днів відчула: мене не влаштовуватимуть занепалі виробничі показники, тож я добиватимуся уже в найближчі роки їх збільшення. І не на якісь відсотки, а в кілька разів. Тому їй, заступнику директора з виробництва, доведеться надовго забути про нормальний відпочинок і регулярні вихідні, які має викладач технікуму.

Почув це, і в душі порадів, що ця молода жінка свідомо пішла на труднощі, які може витримати не кожен чоловік.

Тепер наведу вам виробничу картину, з якої ми починали піднімати на ноги господарство й технікум. У 1970 році радгосп-технікум мав 6267 гектарів землі, з них 5162 – ріллі. Урожай зернових, як у відсталому колгоспі: 16,7 центнера з гектара, зокрема озимої пшениці – 17,2 центнера. Картоплі накопали по 72 центнера з гектара, кормових буряків – по 260, урожайність силосної кукурудзи склала 199 центнерів. Цукрових буряків і зернової кукурудзи не вирощували.

У тваринництві було 1780 голів великої рогатої худоби, в тому числі 600 корів і 4580 свиней. Надій на корову в середньому склав 3172 кілограми. Середньодобові прирости ВРХ – 467, свиней – 337 грамів.

Господарство продало державі 926 тонн зерна, 1531 тонну молока і 667 тонн м’яса. Виручка від реалізації продукції склала 2 мільйони 109 тисяч карбованців. Середньорічна зарплата одного працюючого – 1147 карбованців.

Для порівняння скажу, що уже в 1975 році урожайність зернових і картоплі більш як подвоїлась і склала відповідно 37,2 і 186,8 центнера. Кормових буряків зібрали по 486 центнерів, силосної кукурудзи – по 302 центнери. Реалізація зерна зросла більш як у чотири рази, молока – на 50 відсотків. Починаючи з 1971 року радгосп-технікум забезпечив найвагоміший внесок у районний валовий збір хліба. У 1974 році господарство досягло небувалої раніше рентабельності виробництва – 100,5 відсотка. У 1975 році продано всієї продукції на 1 млн 266 тис. крб більше, ніж у 1970 році. Відповідно зросла і середньорічна зарплата одного працюючого – до 1716 карбованців.

Ще одна характерна цифра для порівняння. Якщо в 1970 році освоєно 598 тис. крб капіталовкладень, то в 1974-му – 1 мільйон 256 тис. Це без урахувань державного фінансування будівництва нового навчального комплексу в Бобровиці. Наступного року капіталовкладення збільшили ще на півмільйона карбованців, а в 1976 році вони склали 2 мільйони 350 тисяч.

Нове будівництво радгоспу-технікуму в Бобровиці

Будували виробничі й соціальні об’єкти. Того року спорудили й відкрили новий будинок культури. Постаралися будівельники Бобровицької ПМК-259 і свої бригади. На церемонію відкриття приїхали високі гості з Києва. На сцені нового будинку культури виступали відомі артисти України Андрій Сова і Діана Петриненко.

Прочитавши мою статистику, дехто може поставити питання: за рахунок якої поживи так високо піднялася врожайність і тваринницька продуктивність? Немає ніяких секретів. Як уже писав, за фахом я – вчений агроном, і ще в інституті усвідомив, що без ефективного рослинництва не можна мати високопродуктивне тваринництво. Саме ці дві головні галузі повинні були підняти економіку господарства на високий рівень. Та і як можна навчати висококваліфікованих фахівців на виробничій базі, де низька культура землеробства і непорядки у тваринництві? Тож я старанно взявся за розробку технологічної карти вирощування сільськогосподарських культур, яка складалася з кількох систем: насінництва, обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин, збирання, доведення врожаю до потрібних кондицій і його зберігання та реалізації. За дотриманням усіх систем технологічної карти особисто встановив суворий контроль. Цього вимагав і від заступника директора з виробництва, а також від фахівців і керівників підрозділів. Сувору вказівку одержали й рядові механізатори: не заїжджати в поле культивувати, якщо там не внесені добрива.

Першого «відчитав» за невиконання моїх наказів механізатора Мироненка, який почав орати неудобрене поле. Потім він друзям розповідав: «А чому я винен, коли мене послав у поле бригадир. Хоча, може, й правильно. Навіть в армії не завжди виконуються дурні накази командирів. Я теж відчував, що землю потрібно було спочатку підживити, а потім орати. Але раніше цього не робили, тому й цього разу не звернув особливої уваги. За що й дісталося від директора – цілком справедливо».

Щоб змінити таку ситуацію, довелося мені переконувати, просити, контролювати й карати. Багатьох недисциплінованих працівників вдалося поставити на правильний шлях. А на одного механізатора вже думав махнути рукою – нехай спивається, бо вже сил немає його виховувати. Та пожалів дружину й двох діток, і дав йому ще один шанс. Він клявся за цей шанс навколінці переді мною і його родиною. І що ви думаєте? Зарекомендував себе з найкращого боку. Згодом цього механізатора висунули навіть на керівну роботу, де його називали незамінним.

Згадую іще одну боротьбу в полі. На той час заступник директора з виробництва Валентина Чернякова якось розповіла мені, що досвідчені трактористи Костянтин Стахуровський, Микола Ярешко, Микола Чигирин, Іван Притика не могли повірити, що можна за рік-два знищити на полях бур’яни, передусім пирій. Але це зробили з допомогою якісного внесення гербіцидів і технічних засобів. «Той клятий пирій наші механізатори ретельно і наполегливо вичісували з полів, як у сумні роки люди вичісували воші з голів, – пригадувала Валентина.

Взагалі-то, вона тримає у своїй пам’яті багато цікавих епізодів. Наприклад, моїй заступниці доводилося управляти не тільки виробництвом, а й заміняти мене в господарстві, коли я роз’їжджав по Україні, шукаючи фондові й не фондові будівельні матеріали для розмороженого будівництва виробничо-навчального комплексу. В цій ситуації їй доводилося й відбиватися від партійних вождів. Особливо вони любили «наїжджати» на молодих керівників відділень та інших підрозділів. Про один подібний епізод розповім.

Перший секретар Бобровицького райкому партії Микола Шинкаренко викликав до себе в кабінет молодого керуючого відділком Віталія Євстратенка, минувши мою заступницю з виробництва, і попередив, щоб жодна соломинка не була спалена на жнивному полі. Керуючий розгубився: «А як орати, коли після волокуші залишаються купки? Збирати їх вручну – ні людей, ні часу. Тому керуючий ризикнув – орати без додаткового зачищення поля від пожнивних решток. Але як не старалися механізатори, а оті купки соломи стирчали з-під чорної ріллі. Керуючий не порадився з моєю заступницею, не обговорили разом, як вийти з цієї «партійної» ситуації, тож одержав від мене наказ: залишити Євстратенка без місячної зарплати.

Цей урок справді був повчальним і для багатьох механізаторів, і для керівників. Бо якими б суворими не були вказівки райкому партії не спалювати пожнивні рештки – інколи їх порушували, зокрема коли ставали перед вибором: негайно треба орати чи кілька днів ще пожнивні рештки збирати. Одного разу вибрали перший варіант. Спалене поле помітив власний кореспондент обласної газети Василь Христюк і забив тривогу. Наступного дня він організував виїзд на поле комісії за участі відповідальних працівників райкому партії і народного контролю. Але яке було здивування всіх, коли побачили не спалену стерню, а рівненько виоране поле. Від партійного стягнення мене врятували старанні механізатори, які всю ніч трудилися. Найбільше розчарувався кореспондент газети. Він ходив по свіжій ріллі, розгрібав її руками, щоб довести факт спалення пожнивних решток. Проте якісна оранка поховала всі сліди. І графік підготовки ґрунту під наступний врожай був виконаний.

І знову про мою технологічну карту. Вона ефективно працювала протягом чотирьох років. За цей час урожайність зернових культур зросла у 2,5 рази і сягнула майже до 40 центнерів, а на окремих полях збирали й за 50 центнерів з гектара. Розчарував нас 1975 рік – урожайність помітно впала. Спрацював природний фактор, але я відчув, що причина не лише в складних погодних умовах, і дав вказівку фахівцям зробити аналіз ґрунту. Таку роботу могла виконати тільки обласна агрохімічна лабораторія. Її створили в 1964 році, виконуючи постанову партії про хімізацію ґрунту. Втім, одна спеціалізована лабораторія на всю область не могла задовольнити оперативно потреби великої кількості господарств. Замовлення виконувалися протягом року, а то й більше. Фахівці лабораторії набирали групу господарств, об’їжджали їх, брали проби ґрунту, потім проводили аналізи. Мені вдалося добитися, щоб для навчального господарства цей процес прискорили. Добрива вносили на перевірені поля згідно з результатами хімічного аналізу.

У 1976 році зібрали на круг по 41,2 центнера з гектара зернових. У цьому досягненні – цілий комплекс науково обґрунтованих агротехнічних заходів. Згодом у радгоспі-технікумі була створена чи не перша в області власна агрохімічна лабораторія. На її оснащення витратили близько 8 тисяч карбованців, які окупилися швидко. Власна лабораторія ретельно аналізувала вміст поживи в ґрунті щорічно і виявляла поля з підвищеною кислотністю. Там обов’язково проводилося вапнування.

Агрохімічну лабораторію очолив викладач хімії Володимир Григорович Безрук. Студенти почали на практиці закріплювати знання, одержані на лекціях з агрохімії. Практична робота в агрохімічній лабораторії розвиває в студентів потяг до наукових досліджень, що дуже важливо для тих випускників технікуму, котрі продовжували навчання у вищих навчальних закладах. Та і в технікумі на належному рівні була поставлена наукова робота. І це дуже важливо, оскільки у нас збільшилася кількість вступників, які після закінчення навчання вступають у вищі навчальні заклади.

Саме в нашому навчальному технікумі навчалася наша землячка, доярка колгоспу «10-річчя Жовтня» Прилуцького району, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради Союзу Ганна Денисівна Довженко.

Часто заїжджав до нас ще один Герой Соціалістичної праці, голова колгоспу з Прилуччини Іван Лобода. «Ми ніби й далекі сусіди. Але, незважаючи на відстань, колективи знаходилися в хороших і дружніх відносинах. Уже протягом 10 років учні проходили виробничу практику на фермах успішного колгоспу.

Закінчував наш технікум доктор біологічних наук Ф.К.Почерняєв. Гостем Майнівки був колишній начальник канцелярії окупаційних військ в Німеччині полковник К.К. Горідько. І таких гостей та знаменитих студентів не перерахувати за мої роки директорства в Майнівці.

А яких спортсменів ми готували! Гляньмо на студента четвертого курсу зоотехнічного відділення Івана Марійко. Ще одне зусилля з фото – і 100 кілограмів буде піднято!

На шпальті місцевої газети тоді ще «Жовтнева зоря» написав завідувач виробничим навчанням Андрій Семенович Міщук написав: «Є така істина: щоб стати справжнім фахівцем, треба поступово оволодівати професією, пройти до неї, як кажуть, всі інстанції. Багато наших учнів прийшли до технікуму з поля чи ферми, були механізаторами, шоферами. Є ж і такі, в котрих розриву між шкільною і технікумівською партами не було. Отже, на одне з чільних місць ставимо практичне навчання учнів. А сама база для цього дуже солідна. Та ж племінна робота на фермах ведеться на високому науковому рівні. Учні при цьому є не пасивними спостерігачами, а активними учасниками. Учні третіх курсів самі беруть участь в створенні матеріальної бази». Ця невелика публікація вийшла під заголовком «В союзі з наукою». До речі, наші викладачі частенько виступали у місцевій пресі. Коли переїхали на нову базу в Бобровицю, випускали й свою газету Бобровицького державного сільськогосподарського технікуму.

Далі буде