Найстрашніший в історії людства геноцид – Голодомор в Україні – був орієнтований на знищення провідної верстви, що чинила спротив – селянства, вчителів і священників, з подальшим формуванням нової рабської еліти. Тих, хто противились наказам партії й відмовлявся забирати хліб у селян, прирікали на знищення з допомогою так званих «чорних дощок». На Чернігівщині, згідно з даними Інституту Національної пам’яті, на «чорні дошки», окрім сіл та окремих підприємств, занесли чотири райони, один із яких – новоутворений на той Семенівський.

27 листопада житель села Гурбинці Срібнянської громади Микола Хрипко святкує свої 99 років. Так склалося, що Микола Іванович – єдиний ветеран Другої світової війни в колишньому Срібнянському районі, останній свідок вогненних подій кінця 40-х років ХХ століття. Та не страхи війни згадує Микола Хрипко, а пережитий семирічним хлопчиком Голодомор у рідних Гурбинцях – те, як рідний батько з двома старшими братами долали понад 100 кілометрів за один день, щоб дістати хліба п’ятьом діткам, як він маленьким хлопчиком випрошував окрайці черствого житнього хлібчика і, принісши додому, віддавав матері, а та ділила цей скарб і відкладала крихти, аби вижити. Згадує, як заживо ховали чи то напівживих, чи напівмертвих односельців. Вбивство голодом – найстрашніше, що коли-небудь переживало людство, і 98-річний ветеран із Гурбинців – живий свідок організованого одвічним ворогом геноциду.

У Національному музеї Голодомору-геноциду відреагували на публікацію щодо свавілля селищного голови Ладана, за наказом якого грейдерували старе кладовище в Івківцях, де комуністи ховали вбитих голодом селян.

Через те, що збереглися не всі книги реєстрації актових записів про смерть, а також заборону окупаційної радянської влади писати причиною смерті «голод», реальну цифру убитих голодом в Україні загалом та на Чернігівщині зокрема встановити неможливо. В області збереглися актові записи тільки з 460 населених пунктів із понад 1500.

Не раз ловлю себе на думці, що у своєму житті поміж усіх людей найбільше люблю малих і старих... І тих, і інших через їхню безпомічність і безпосередність. І старі, і діти не можуть обійтися без опіки дорослих. У житті маленьких – все ще буде: і радощі, і розчарування, і болі... І так хочеться якомога довше уберегти їх від розчарувань. А в житті стареньких вже все було... Часто так багато всього було, що, проживаючи все це, вони стали немічними, і з часом, як кажуть – змалилися, тобто стали схожими поведінкою на дітей.

Найстрашніший в історії людства геноцид – Голодомор в Україні – був орієнтований на знищення провідної верстви, що чинила спротив: селянства, вчителів і священників, з подальшим формуванням нової рабської еліти. Тих, хто противились наказам партії й відмовлявся забирати хліб у селян, прирікали на знищення з допомогою так званих «чорних дощок». На Чернігівщині, згідно з даними Інституту Національної пам’яті, на «чорні дошки», окрім сіл та окремих підприємств, занесли чотири райони, один із яких – новоутворений Семенівський.

Голота, нероби та п’яниці – нові представники пролетарської влади, які з неприхованим рабським оскалом кинулись виконувати волю Сталіна з хлібозаготівлі й знищення свого ж роду. Найбільше від голоду померло на Півдні Чернігівщини, де були родючі чорноземи, проте й на лісистій Півночі помирали люди. Як приклад – родина семенівця Сави Будашка, котрий, щоб врятувати сім’ю від голодної смерті заховав хліб, за що отримав заслання та каторгу і, зрештою, не зміг уникнути смерті своїх дітей.

Так розповідала про голод 1933-го року бабуся журналістки, уродженки цього села Тетяни Потолап – Єфросинія Никифорівна Малько. І це було правдою. Кобижча, як і вся Україна, дуже болісно і з великими втратами пережила ту трагедію.

62-літня Ніна Борисівна САМОЗВОН із Корінецького, що на Талалаївщині – вчителька-пенсіонер. У це село приїхала за направленням після закінчення Сумського державного педінституту і залишилася тут на все життя.

27 листопада, в День пам’яті жертв голодоморів, біля П’ятницької церкви у Чернігові люди запалили лампадки та виклали їх у формі хреста. Також традиційно провели поминальну літію та вшанували пам’ять жертв голодоморів хвилиною мовчання.