На творчу імпрезу прийшло багато відомих земляків. Тепло виступили, зокрема, мама митця – Софія Поляк, куратор виставки, завідувачка відділу науково-освітньої роботи музею Катерина Шульга, директор музею Юрій Ткач, директор Чернігівської художньої школи Марія Рибіна-Ткач, керівник студії образотворчого мистецтва Людмила Малиш, редактор обласної газети «Чернігівщина» та президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба.

Талановитий митець народився 23 липня 1975 року в Чернігові у сім’ї Федора Олександровича та Софії Гаврилівни Поляків. Батько працював майстром із ремонту годинників, а матуся трудилася начальником цеху на Чернігівському заводі хімічного волокна. Навчався в чернігівських середніх школах № 6 та № 20, а також – у Чернігівській дитячій художній школі.

Рано проявив своє творче обдарування: самобутнього, незвичайного підлітка захоплено називали вундеркіндом – вже перші його картини, модерні за формою, із зовсім не дитячим, глибоким філософським змістом, привернули увагу відомих і авторитетних мистецтвознавців. Пізніше вступив до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова. Загинув 1 березня 1994 року в Одесі – за нез’ясованих обставин…

Роботи Сергія Поляка зберігаються в Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. Галагана, Чернігівській дитячій художній школі, а також – у родині митця. Творчість художника відома за межами України – в США, Англії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Канаді, Чехії, Польщі, Індії, Китаї, Австралії та інших державах. Він – лауреат міжнародних премій імені Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Іллі Рєпіна, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Сергія Васильківського. Талановитого митця посмертно прийняли до Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

Життя Сергія Поляка було коротким, але яскравим. Адже його картини – це роботи зрілого Майстра. Полотна, написані впродовж 1991-1993 років, коли він навчався в Одеському художньому училищі, свідчать про його дуже високий професійний рівень. Це – і натюрморти, і пейзажі, роботи з натури, гостро психологічні. Маємо право говорити про нього як про надзвичайно обдарованого та неповторного художника.

Найбільше серед творчої спадщини С. Поляка привертає увагу його знаменитий триптих. Взагалі ж, мірилом долі є не кількість прожитих літ, а те, що здійснила людина в цьому світі. У осяяних іскрою Божою життя – нерідко, мов дивовижна зірка, яка променисто спалахує на небосхилі і, стрімко промчавши Чумацьким Шляхом, лине на Землю. У обраних – свій відлік часу. Їм треба багато встигнути, мандруючи шляхами досконалості.

Саме такою була доля чернігівця Сергія Поляка, життя та творчість якого – ніби рушник, гаптований червоним та чорним. Червоне – це любов батька і матері – Федора Олександровича та Софії Гаврилівни, які зробили все можливе, щоб його талант розвинувся і розквітнув. Це – вчителі, котрі, разом зі знаннями, віддавали й часточку своєї душі.

Портрети батьків художника

Це – й друзі, яких він щиро любив і котрим завжди намагався зробити щось приємне. Чорне – це ті важкі, а часом і страшні запитання, які мучили його й спонукали давати відповідь у своїх творах – глибоко філософських, пронизливо трагічних, як і його передчасна загибель.

У вірші поетеси Тетяни Дзюби, присвяченому Сергієві Поляку, є такі проникливі рядки:

Десь на картинах він дожив до дня,

До зморщок, до заключного фрагменту.

Там тільки зоряна, та, все одно, стерня,

Там просто місячно в зими рисорджименто.

У Сергія Дзюби також є вірш, присвячений вічно юному художнику з Чернігова.

Пам’яті Сергія Поляка

Сон – це гойдалка уяви,

Трішки смерть.

Я наповнююся вами –

Щиро, вщерть.

І оживлений уранці,

Ніби світ,

Відчуваю себе бранцем

Сотень літ.

Сергій КВІТНИЦЬКИЙ, фото Віктора Кошмала