На початку цього року в Сосницькому музеї Довженка започаткували цікавий і неординарний проект – «Патріархальна Галактика». Його досить промовиста, гучна назва була запозичена організаторами з книги довженкознавця Сергія Тримбача «Загибель богів», у якій він писав про українське село як про оселю української душі, яка виколихала і вигодувала теплим молоком і золотим хлібом безліч видатних діячів рідної культури – тих, хто стали нашими світочами і провідниками.

Мета проекту «Патріархальна Галактика» – розповісти про малі населені пункти батьківщини Олександра Довженка, адже більшість з них, маючи прадавню, вікову, історію, нині опинились на межі зникнення: виїздить молодь, не народжуються діти, закриваються заклади освіти і культури, села пустіють, зникає пласт історії, знань, культурної спадщини. Тому на таких зустрічах лектори та відвідувачі говорять про село, історію його створення, про щезлі хутори, про уродженців сіл. Дивляться старі світлини, відео, якщо таке є. Кожного разу розглядають один або декілька населених пунктів.

«У музеї ми часто маємо справу із заходами про людей нашого краю – тих, хто жили колись і хто живе нині: письменники, вчені, священнослужителі, політичні діячі тощо. Село виколихало для України немало видатних, знаних на весь світ імен – Олександр Довженко є одним із прикладів. Коли ви в контексті якихось подій, ідей чи досліджень, то проживаєте серцем розуміння того, що велика частина нашої культурної та історичної спадщини, наших побутових і гастрономічних традицій, нашої етнографії пов’язана саме з невеликими населеними пунктами сільської місцевості.Адже саме тут відбувалось багато чого, що збудувало основу нашої ідентичності. А завдяки сталості життя і впертій силі української душі оберігати своє, зайдам і ворогам найважче було викорінювати знання, спотворювати їх чи замінювати чимось іншим. Власне, тому, коли тотально русифікувались міста, село залишилось україномовним. Коли радянська влада забороняла носити вишиваний одяг як ознаку національної буржуазії, селяни сховали вишивані рушники і сорочки у скрині, вдягли уніфіковану колгоспну робу, але зберегли вишивані речі, щоб зараз ми з вами називали їх своїм «генетичним кодом», – розповідає ідейна засновниця проекту, виконувачка обов’язків директора Сосницького літературно-меморіального музею ім. О.П. Довженка Ольга Ярмуш. – Село зберегло українську пісню, бо ще донедавна вона становила головний репертуар всіх сільських свят і простих побутових обрядів. Село зберегло архаїку купальських гулянь і унікальну декоративну різьбу на віконницях. У радянську епоху, коли почалась тотальна індустріалізація і урбанізація, потрібні були робочі руки на заводи та великі будови комунізму, село було принижене насмішками і порівняннями: «неотесане», «неасфальтоване», «немите». І цей конфлікт між містом і провінцією, який укорінився, зіграв також свою роль в тому, що нині села знелюднюються і взагалі зникають. Власне, саме в цьому і полягала початкова мета проєкту «Патріархальна Галактика» – показати, що села мають унікальну історію, давнішу за багато міст, що попри всі історичні віхи, попри панування різних держав, автохтони вперто бережуть нашу українську культуру, мову, традиції. Це мета у високому розумінні. А якщо говорити приземленіше, то просто хотілося збирати людей на своєрідні краєзнавчі студії, де можна було б поспілкуватися про історію, місцеву топоніміку, видатних уродженців краю, про зниклі хутори, легенди і т.п. Ну і дуже хочеться, щоб люди цікавились історією населених пунктів, а можливо, і заохочувались переїжджати з великих гамірних міст ближче до природи».

Передісторія виникнення проекту

«Минулого року у нашому музеї нетривалий час працював сосничанин Михайло Малиш. Михайло досліджує історію учасників Другої світової війни – розшукує їх нащадків, щоб увічнити пам’ять про цих людей у друкованому виданні, своєрідній Книзі пам’яті. Він вже видав за сприяння різних спонсорів 1-й том «Їх пам’ятає Сосниччина» – величезний каталог на пів тисячі сторінок про учасників бойових дій. Нині збирає матеріали для другої книги, – продовжує розповідь пані Оля. – Тоді з ми Михайлом проговорили, що можна зробити цикл заходів про історію сіл Сосниччини. Поговорили – і почали втілювати, бо ми в нашому музеї О.П. Довженка дуже відкриті до будь-яких пізнавальних і цікавих дійств. Я взяла на себе організацію заходу, історичну базу по населених пунктах, пошук цікавого різнобічного контенту про села, мультимедійне наповнення. Міша багато часу провів у польових дослідженнях своєї теми і паралельно назбирав велику колекцію фотографій мешканців та краєвидів різних населених пунктів краю. До того ж він знає деяких людей, що, наприклад, народились на нині вже зниклих хуторах. Отак, об’єднавши зусилля, ми й почали проводити цей цікавий краєзнавчий проєкт. Назву йому ми дали, цитуючи довженкознавця Сергія Тримбача, який назвав село «патріархальною Галактикою», яка виколисала гроно яскравих світочів української культури».

На ці пізнавальні зустрічі-лекції зазвичай приходять мешканці сіл громад. Люди цікавляться історією місць, де вони народилися. Є такі, хто й сам може розповісти багато чого цікавого про своє рідне село чи хутір.

«Ми завжди починаємо захід з хвилини мовчання у пам’ять про загиблих у ході російсько-української війни. Адже нині, на жаль, у кожному селі є такі хлопці, вічна їм пам’ять і доземний уклін, завдяки їм ми маємо можливість працювати і жити в своєму краї. Далі йде вступне слово – історична довідка про конкретний населений пункт. Ми показуємо його на старих мапах, якщо маємо, розповідаємо про заснування, археологію, якщо є можливість. Показуємо на екрані матеріали про саме село (відеозйомки, аерозйомки, світлини тощо), – розповідає Ольга Ярмуш. – Далі підключаємо інших доповідачів: місцевих краєзнавців, уродженців сіл, генеалога. Наприкінці Михайло розповідає про учасників Другої світової – вихідців із сіл, чим вони прославились, які нагороди завоювали».

Матеріали є. Треба знати, де шукати

Готуються до лекції заздалегідь. Шукають матеріали в різних джерелах. І знайти інформацію неважко, якщо мати бажання і приділити трохи часу. Пані Оля каже: у старих підшивках газет можна знайти багато цікавої інформації про села і про самих мешканців.

«Матеріали для історичної довідки я беру з різних джерел – їх достатньо. Це й історичні напрацювання відомого історика і дослідника Чернігівщини Юрія Степановича Виноградського, чий музей є в Сосниці (віднедавна заклад очолює Михайло Малиш). Це й матеріали з книги «Сосницький край у серці України», яку упорядкував у 2005 р. нині покійний поет і письменник Микола Адаменко і надякою працював хороший авторський колектив місцевих краєзнавців. Це матеріали з книг, які надрукували про свої роди передовсім, але й про рідні села, місцеві жителі, – говорить жінка. – А ще дуже хороша база – це старі газетні статті, які збирали покоління наукових працівників нашого музею. У цих статтях можна знайти надзвичайно цікаві, навіть унікальні, факти: спогади людей, місцеві перекази, легенди, якісь дослідження… Все це – розкидані то там, то тут намистинки, які треба ув’язати в одне цілісне намисто, що ми й робимо на заході. Добре доповнюють це намисто виступи істориків, педагогів чи генеалогів. Так, сосничанин Михайло Щукін, який свого часу допомагав нам у розвідці в родовід Довженків, пречудово розуміється на старих церковних записах. Він може простежити історію родоводів того чи іншого села, які стани переважали, на чому селяни спеціалізувались, що з хазяйства тримали, якому монастирю чи власнику належали тощо.

Окрема сторінка – для багатьох болісна – це зруйновані святині. Хвиля руйнування церков накрила наш край у 1930-х, коли масово розбирались церкви, іноді навіть не місцевими селянами, а завезеними. Завдяки надрукованим нещодавно працям Стефана Таранушенка можна знайти світлини зруйнованих храмів – зовнішнього виду чи інтер’єру. Про це теж говоримо на “Патріархальній Галактиці”».

Люди є найбільшим джерело інформації. Саме їх розповіді і спогади доповнюють кожну тематичну зустріч «Патріархальна Галактика».

«Вважаю, що родзинкою заходу є не мої і не Михайлові виступи, а оповіді людей з сіл. Це живі носії пам’яті. І вони розповідають чудові історії, пригадують такі факти, пригоди і сільські справи, що хочеться слухати і слухати, – продовжує розповідь Ольга Ярмуш. – На останньому заході, де ми говорили про маленьке село Заріччя, котре належить нині до Сосниці, як її віддалений мікрорайон, а було колись хутором. Про історію села розповідав Дмитро Іванович Кузьменко. Йому цьогоріч виповнюється 90 років, а яка у нього світла пам’ять: він навіть намалював власноруч карту, на якій зобразив усі хати, річку та переправи через неї. А ще він дуже детально розповідав про всіх мешканців та як склались їх доля. На жаль, сьогодні Заріччя практично знелюдніло, Дмитро Іванович залишився в селі, як місцевий, єдиний. Хоча хати поряд купують під дачі…

Загалом «Патріархальна Галактика» має свою аудиторію. Є люди, які не пропускають жодної зустрічі. Є такі, хто приходить послухати про своє село. А є й такі, які не ходять, але залюбки потім переглядають відеозапис і при зустрічі дуже дякують за наш захід, бо він зумів сколихнути і дитячі спогади, і багато інших ностальгійних переживань. Тому ми дуже вдячні за організацію відеозйомки працівнику Сосницької селищної ради Ромі Дроб’язку, який взяв на себе цю кропітку роботу.

В ідеалі ми плануємо розповісти громаді про історію всіх сіл Сосниччини. Хочемо долучати до виступів більше місцевих жителів і краєзнавців, шукати оригінальний контент. На щастя, ми бачимо, що людям дійсно дуже смакує ця тема – музейна зала майже завжди повна. Люди діляться власними спогадами, читають поезії, приносять світлини, і сумують, і посміхаються».

Марія ПУЧИНЕЦЬ