Андрій Гасанов – один із організаторів волонтерського руху в Олишівці. Волонтерством займається вже майже рік. Чоловік розповідає, що відтоді, як наші військові вигнали росіян з Чернігівщини, вважає обов’язком життя робити все можливе для перемоги в тилу.

Олишівські «павучки» з Андрієм Гасановим

«Я наразі зовсім не маю вільного часу, бо ж п’ять днів працюю, а весь інший час займаюсь волонтерською діяльністю, – розповідає пан Андрій. – Я зараз займаюсь більш організаційними моментами. Шукаю кошти, матеріали, логістичні проблеми вирішуємо».

Донька є генератором ідей

«В кінці вересня донька попросила зробити їй сухий сніданок із сухофруктів та вівсяних пластівців, – згадує Андрій Гасанов. – І ми з нею снідаємо, а вона й каже: тату, давай зробимо багато таких сніданків для військових. Я поїхав купив багато одноразових зіп-пакетів, сухофруктів, вівсяних пластівців – і ми почали робити ці сніданки. Спершу 49 порцій, потім більше й більше. Потім дійшли вже, що за раз по 150 індивідуальних сухих сніданків відправляли. До наших сухих сніданків входять пластівці швидкого приготування, родзинки, курага, чорнослив, кориця чи куркума, кокосова стружка, цукор, ванільний цукор і різні фракції помолу горіхів та насіння. Акцент був на те, щоб солдат міг зранку за короткий проміжок часу і з мінімальними затратами поснідати поживною їжею. Ці каші можна готувати в будь-яких умовах, навіть у пакет можна залити півсклянки окропу – і можна їсти. Головне – оперативність та практичність».

Сніданки, які Андрій зі своєю донькою Валерією відправляли військовим, зайшли з першої відправки. Хлопцям сподобалося, і вони просили ще.

«На кожному з таких індивідуальних сніданків я клеїв скотч і донька на ньому писала побажання та слова вдячності за те, що вони роблять, – розповідає Андрій. – Вона робила різні написи, а ще лишала свій номер телефону.

Донька Андрія Гасанова працювала навіть при свічках

І одного разу пізно ввечері вона прибігла в сльозах і каже: до мене дзвонив якийсь незнайомий дядько. Я кажу: ти ж писала номери на сніданках, і, можливо, то боєць, який хоче подякувати. І дійсно, наступного разу коли їй дзвонив незнайомий номер, вона відповіла – то був боєць, який знаходився на нулі. Дякував за ці сніданки і просив зробити ще. Таких дзвінків було до двох десятків з якоюсь періодичністю. Всі дякували і просили ще.

Сьогодні кожна відправка хлопцям допомоги не обходиться без цього сухого сніданку – хоч 10 порцій, але обов’язково кладемо. Робимо їх постійно і багато.

Чергова відправка на передову

Спершу ми робили зі своїх продуктів, закуповував усі складові, а потім люди почали донатити і допомагати. Також дівчата мої, які сітки плетуть, підключилися. Ми з ними робили і сухі сніданки, і вітамінні бомби з ягоди, яка в кожного була в морозилці, і імбирно-лимонні суміші. А ще я роблю «пелюстку» з капусти, квашену капусту, буряк. Запаковую у пластикові відра і ми відправляємо хлопцям. Дівчатка тушкували овочі і рис із квасолею в печі. Дуже смачно виходить, і хлопці завжди вдячні за такі домашні смаколики».

Кількість сіток перевалила за сотню

Також в Олишівці налагодили цілий цех із плетіння маскувальних сіток для наших військових. Місцеві жіночки, серед яких і мами військових, які боронять країну на Сході, вже наплели їх понад 130 штук.

«Ми починали свою діяльність у будинку культури, потім нас прихистили в школі, – розповідає Андрій Гасанов. – Першу сітку відправили моїм однокласникам, вони обидва в розвідці служать. Я їм через одного волонтера відправив. Потім цей же волонтер звів мене з представником БО «Північний янгол», і після цього ми почали через них передавати військовим продовольство, сітки, консервацію, вітамінні бомби, сухі сніданки.

З перших днів плетіння сіток у нас було дев’ятеро осіб, які постійно сиділи на заготовках і плели. Зараз трохи менше, але мої дівчата працюють щоденно, незважаючи на городи і всю сільську роботу, якої в літній час вистає.

На першому етапі робота йшла трохи повільніше, бо дівчата ще не мали навичок у плетінні. У нас одна жіночка була в евакуації на Заході України і ходила там плести маскувальні сітки. Так вона всіх вчила, як це робити правильно. Та потім, коли дівчатка приловчилися, робота пішла значно швидше. Вони просто великі молодці».

Для виготовлення сіток волонтери використовують бязь або іншу натуральну тканину різних кольорів, залежно від сезону. Взимку – білу та сіру, навесні – яскраво-зелену, а наприкінці літа – кольору вигорілої трави. Тканину або приносять люди з дому, або купують на кошти благодійників.

«Тканину спершу збирав у селі по людях, а коли запаси в гардеробах і на горищах людей, як то кажуть, помножилися на нуль, то я почав купувати в секонд-хенді. Їздив по трикотажним фабрикам, просив залишки тканини, яка в них лишалася. А вже навесні цього року почали купувати спеціальну легку тканину – спанбонд. Це вийшло й економніше, і тканина легка, зручна. Дівчата кажуть, з нею легше працювати. Основи теж закуповуємо готові. Ми пробували робити самі, але це великі затрати по часу. Зараз я вийшов на турецьких постачальників – купуємо в них основу на сітки мотками по 200 погонних метрів».

За словами координатора Андрія Гасанова, сьогодні необхідність у маскувальних сітках дуже зросла.

Обереги від олишівських школярів

«Наразі з кожним днем запити ростуть. Був випадок, що дзвонить мені жінка військового якось посеред ночі і каже: «Мені дали ваш номер телефону, допоможіть з маскувальними сітками». І ми ж звичайно допомагаємо, – розповідає Андрій. – Всю логістику ми беремо на себе: повністю оплачуємо транспортування, якщо це через пошту, або шукаємо волонтерів, які їдуть у те місце, звідки прийшов запит, або везу сам. І ми ніколи не відправляємо одну сітку, завжди вкладаємо ще щось: гігієну, їжу, смаколики якісь, шкарпетки – тобто все, що в нашому селі роблять, намагаємося відправляти».

Каремати і «піддупники» плетуть самі

«Сьогодні всі наші військові несуть службу в різних місцях, і бувають такі умови, що бійцям навіть немає де присісти, – говорить Андрій Гасанов. – Спочатку в’язали піддупники з залишків тканини, як колись бабусі наші різнокольорові килимки такі крючком в’язали. Вони були і круглі, і прямокутні. А тоді попався нам Чернігівської трикотажної фабрики такий матеріал – непромокальний. І ми вирішили залишки, обрізки тканини після плетіння сіток набивати в цей синтетичний матеріал і робити м’які непромокальні «піддупники» – такі, щоб на них можна було сісти і на землю, і на сніг, і після дощу. На кожному робили спеціальні застібки, щоб солдат міг зафіксувати їх на попереку і носити з собою. А коли в нього з’являється якась хвилинка-дві перепочити, він мав на чому сидіти».

Також дівчата шиють спідню чоловічу білизну. Я закуповую резинку, фурнітуру в швейні машинки, і вони виготовляють ще й таке. Відправляємо їх і на передок, і по потребі в госпіталі. Навіть постраждалим цивільним дістаються наші хенд-мейди».

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Андрія Гасанова