Це щоденно доводять неймовірні українські діти. Так, десятирічний Матвій Булах із села Осовець, що на Бобровиччині, ціле літо пік печиво і продав його на місцевому базарі. Усі виручені гроші хлопець передавав бобровицькій волонтерці, і на них закуповувалось чимало необхідних речей для наших воїнів. Зокрема за серпень Матвій назбирав понад 5 тисяч гривень.

На свої десять років Матвій – дуже різнобічно розвинена дитина. Він має безліч захоплень, але найбільш його цікавить біологія – наука про все живе на цій планеті. Хлопець багато читає, особливо наукової літератури. Захоплюється мікологією (наукою про гриби), любить тварин і рослини, зокрема квіти.

«Матвій має свій невеликий город, свою маленьку клумбу з квітів, за якими він самостійно доглядає, – розповідає мама Матвія Анастасія Стратілат. – Він завжди щось досліджує, має свій мікроскоп. Дуже багато читає літератури про гриби. Взагалі біологія для нього – все, не може дочекатися, коли почнеться цей предмет у школі. Зараз Матвій пішов до п’ятого класу, а біологія – з шостого».

Окрім науки, любить маленький волонтер і музику: грає на укулеле (невеличкій гавайській гітарі), а цьогоріч почав освоювати ще й флейту.

Місяць у «сірій зоні»

Сім’я Матвія – мама, тато і маленький братик – живуть у невеликому селі Осовець Бобровицької ТГ. Це десь 25 кілометрів від самої Бобровиці і до 10 – від села Нова Басань.

Під час бойових дій на Чернігівщині і безпосередньо на Бобровиччині село Осовець опинилося у «сірій зоні». Російські війська окупували сусідню Нову Басань, до них же заїхали пару танків, та, на щастя, довго не затримались. Проте жителям Осовця добре було чути постійні постріли і вибухи, бо ж бойові дії проходили в кількох кілометрах від села.

«Коли село знаходилося в цьому «окупаційному кільці», то виїхати звідти було практично неможливо, бо можна було в будь-який момент потрапити під ворожий обстріл, – згадує ті дні Анастасія. – Та все ж полями можна було доїхати до Бобровиці. І чоловік їздив, привозив із Бобровиці хліб, бо нічого не було в магазині. Також завозив хліб і в сусіднє село Бригінці. Звісно, це було небезпечно, але він не міг сидіти на місці і так допомагав людям. А Матвій постійно хотів теж чимось допомогти, тому я думаю, що на випікання печива його надихнув насамперед батько».

Після того, як ЗСУ вигнали ворога з Чернігівщини, родина на деякий час виїхала у більш безпечне місце, а коли повернулися додому, то всі гуртом почали допомагати військовим чим можуть.

«Смаколики з Осовця»

Завжди і в усьому Матвія підтримують його батьки. Та й допомагати ЗСУ він, скоріш за все, почав, дивлячись на них. Адже батько Ярослав допомагав людям під час бойових дій, а мама Анастасія (до речі, за першою професією кухар-технолог) сама неодноразово випікала пиріжки і печиво хлопцям на передову.

«Якось Матвій підійшов і попросив, щоб я навчила його пекти щось смачненьке, – згадує пані Анастасія. – І він почав пекти. Раз у тиждень у нас у Новій Басані базарний день. Я запропонувала Матвію вивозити туди і продавати його випічку. Синові ця ідея сподобалася. Ми з чоловіком підтримували його, як могли. І так Матвій почав продавати булочки, печиво і пончики, а виручені кошти віддавав на потреби ЗСУ. Коли була погана погода, то ми їздили в Бобровицю, бо в Новій Басані не критий базар. Він брав у братика маленький візочок, ставив туди бокси зі своєю випічкою, приклеював наліпку з надписом «Смаколики з Осовця. Збираю гроші на ЗСУ!» і ходив по базару, продавав.

Матвій місить тісто на пряники

Найбільше Матвію подобається пекти вівсяне печиво. Також у нього виходять дуже класні пончики, навчився робити до них чудову глазур. В нього на базарі в Новій Басані навіть були свої замовлення на пончики в шоколадній глазурі. На пиріжки тісто дуже класне робить, але формувати сам пиріжок не дуже виходило, то я йому допомагала їх ліпити. Матвій робив пиріжки з яблуками та з капустою, а ще сосиски в тісті».

Пончики в шоколадній глазурі

Перші два тижні всі необхідні продукти для випічки купувала Матвію мама за свої кошти. А потім хлопчик всі зароблені гроші почав ділити: частина йшла на продукти для наступної партії випічки, а решту віддавав волонтерці Оксані Харченко, на допомогу воїнам. За місяць Матвій своєю випічкою назбирав 5123 гривні для ЗСУ.

Сім’я продовжує волонтерити

Матвій – дуже відповідальна дитина, і коли почалося навчання в школі, хлопчик перестав продавати свою випічку. Бо для дитини важкувато поєднувати навчання з такою відповідальною справою, яка займає чимало часу. Проте він постійно допомагає мамі, коли та готує чергову партію смаколиків на передову.

На базарі в Новій Басані

«Десь раз на тиждень Оксана збирає машину на передову, і я завжди намагаюсь напекти хлопцям пиріжків. На бригаду десь хоча б 100 пиріжків печу, і Матвій допомагає, – розповідає Анастасія. – Також робимо окопні свічки, коли є з чого, а зараз плетемо «піддупники» – це такі килимки з різаної старої тканини, колись бабусі наші плели такі. То зараз Матвія вчу плести їх. Він завжди допомагає, чим може, але ж і навчанням треба займатися».

У Матвія є одна найбільша мрія – Перемога! А ще хлопчик дуже хоче відвідати концерт відомої української співачки Jerry Heil. Він просто обожнює її пісні, часто слухає їх і співає.

Проміняли Київ на Осовець

Родина Матвія переїхала до Осовця з Києва, помінявши метушливе міське життя на тихе сільське. І вже понад шість років корінні кияни живуть у селі. Чоловік Ярослав, інженер за освітою, працює в аграрному холдингу. А Анастасія поки в декреті з меншим сином Дмитром, якому півтора року, але в майбутньому жінка мріє розвивати велотуризм.

«Маленьким Матвій дуже часто хворів на всі можливі респіраторні хвороби, – згадує мама. – Ми в Осовець почали приїздити в гості і помітили, що Матвій тут почувається значно краще. Та й взагалі сподобався цей регіон, часто приїздили сюди на відпочинок. Потім знайшли будинок, купили і почали його приводити до ладу, а з часом вирішили кардинально змінити своє життя і повністю переїхали в село, – розповідає Анастасія Стратілат. – Ні секунди не шкодуємо про такий вибір. Звичайно, в селі важче трохи, бо коли ти живеш в хаті на землі, то роботи набагато більше, ніж у квартирі. Та нам подобається. Загадом в нас дуже активна родина, ми часто катаємося на велосипедах, у кожного є свій. На вихідних займаємося велотуризмом: молодшого саджаємо у велокрісло, беремо рюкзаки і їдемо на природу проводити разом час. А ще мені дуже подобається займатися садом, вже заклала невеличкий садок. Також мені б дуже хотілося в найближчому майбутньому зробити тут місце-стоянку для велотуристів, аби вони могли зупинитися, перепочити, поставити палатки, попити чаю. Це було б дуже класно, бо велотуризм має розвиватися в такій гарній країні, як наша».

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото героїв статті