Ксенія народилася в місті Потсдам, що в Німеччині. Разом зі своїми батьками вона подорожувала багатьма військовими гарнізонами. В подальшому її сім'я обрала для проживання Луганськ, де дівчина і закінчила  фізико-математичний ліцей. 

- Після випускного я вступила на навчання до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, який на той час знаходився в Луганську  за спеціальністю - перекладач англійської та французької мов. Вже після другого курсу я перейшла на заочну форму навчання та призвалася на військову службу за контрактом у підрозділ  Військової служби правопорядку на посаду оператора-телефоніста, дуже хотілося одягнути військовий однострій. У мене було велике бажання навчатись у військовому університеті, але відповідно до законодавства того часу - це було можливим лише після певного терміну проходження контрактної служби, - розповіла жінка.

Серед військових вишів Ксенія обрала Харківський університет Повітряних Сил та закінчила його у 2008 році за фахом «бортовий зв’язківець». Великі успіхи у навчанні, бійчиня закінчила з відзнакою військовий виш,  надали їй переваги при обранні подальшого місця проходження військової служби. Служити вона забажала на посаді командира взводу зв’язку у військовій частині, яка знаходиться у селищі Мілове, на рідній Луганщині. Згодом військова пішла на підвищення на посаду інженера вузла зв’язку у військову частину, яка розташовувалась на той час у Луганську. Події 2014 року вона зустріла там.

- Вже з середини травня 2014 року розпочалися справжні бойові дії. Важка техніка ворога заходила до нас з селища Ізварине, що на кордоні з країною-агресором. Ми з чоловіком, він також проходив військову службу у райвійськкоматі  Луганська, були оточені окупантами і навіть тривалий час не бачилися. На той час вже почалися переслідування українських військових, які не поділяли погляди проросійських збройних формувань і залишатися там – це для нас було, як підписати собі вирок.  Я, чоловік, та двоє наших дітей вимушені були з великим болем покинути рідний Луганськ. Коли виїжджали, у нас була лише невеличка валіза з дитячими речами, пакет з документами та пес породи «Спанієль». Згодом до нас приєдналися і батьки з молодшою сестрою та її родиною, - пригадує Ксенія.

Більше року сім'я була розлучена, жінка з двома доньками проходила військову службу в Харкові, а чоловік у Старобельську Луганської області. Наприкінці 2015 року Ксенія разом з чоловіком перевелися до столиці.

- Я пишаюся своєю великою сім'єю, зокрема батьком-військовослужбовцем, який завжди давай мені дуже розумні поради, матір’ю-вчителем, завдяки, якій я була відмінницею та отримала у всіх навчальних закладах,  де навчалася, дипломи з відзнакою, рідною молодшою сестрою за її цілеспрямованість, ну і звичайно чоловіком та двома доньками, які надавали мені всіляку підтримку та стали сенсом мого життя, - зазначила жінка.    

Згодом подружжя разом вступило на навчання до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського для здобуття військової освіти  за оперативно-тактичним рівнем. 

Вже під час вступу на навчання Ксенія змінила свій профільний освітній рівень на спеціальність «Педагогіка вищої школи».     В подальшому це і зіграло важливу роль у її військовій кар’єрі. Вона закріпилася здобувачем на одній з кафедр Національного університету оборони України для здобуття наукового ступеню кандидата наук. Тематику свого дослідження обрала дещо незвичну: «Формування військово-професійної спрямованості ліцеїстів закладів спеціалізованої середньої освіти з військовим профілем». 

- У своїй кандидатській дисертації я  вивчаю мотивацію вступу військових ліцеїстів до військових навчальних закладів. Ідея з вибором теми виникла ще у 2014 році, коли військовий ліцей, який очолював мій батько  з Луганська передислоковувався у Кремінну. В той час мені дуже хотілося знати мотивацію багатьох 15-річних юнаків, яких практично поставили перед вибором – залишитися з окупантами або покинути все і виїхати на підконтрольну Україні територію. Водночас ідея з апробацією вступу у військові ліцеї дівчат є зараз досить актуальною як для багатьох військових,  так і для мене, - розповіла військова.    

Якщо теорію Ксенія вивчала у класах, то практику закріпила під час 4-місячного відрядження у район проведення Операції об’єднаних Сил  на рідну Луганщину. Наприкінці 2019 року вона у складі групи цивільно-військового співробітництва виконувала там службові завдання. Практично кожного дня зі своїми співслужбовцями вона виїжджала у прифронтові населенні пункти та військові частини, що знаходилися на лінії зіткнення. 

На майбутнє жінка бажає одноосібно написати навчальний підручник з військово-патріотичного виховання молоді, щоб він був доступний для юнаків та дівчат випускних класів школи, для цього каже, - є певні задуми.

Наразі майор Ксенія Єргідзей проходить військову службу в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського на посаді начальника науково-дослідної лабораторії  разом зі своїм чоловіком. Для своїх доньок вони є справжнім взірцем патріотизму та мужності справжнього українського воїна. 

Ігор Березинський, спеціальний кореспондент (м.Чернігів) Інформагентства МО України АрміяInform