Одразу в очі впадає розмаїтість м’ясних виробів. Цікавимося: чому у піст стільки всячини? Адже раніше, коли тут були, – такого не бачили. І почули коротку, але чітку відповідь: «Привозимо й продаємо те, що люди потребують». Одним словом, попит формує пропозицію.

Біля першого прилавка юрбиться кілька людей. Що й казати! Свіжина сама дивіться на тебе, а не ти на неї. «А ви бажаєте яке сальце: щоб в роті наче тануло, чи більш тверде?» – запитує у чергового прибулого на ринок продавець. – То ось нате – скуштуйте». І дає споживачеві спробувати кілька невеличких надрізок із різних шматків сала, яке коштує тут недешево. Залежно від того, з якої частини туші його зрізали, і відповідна ціна: від 180 до 260 гривень. «Оце генеральський продукт», – показує продавець на сальце, неначе з картинки. «А чому генеральське? Мо’ генерали полюбляють?» – хтось з черги перепитує. «Ага, генерали. От бачите – це сало має м’ясні прошарки, як лампаси на генеральських штанах!» – просвітив продавець. Це ж треба – яке влучне порівняння. Ось у такого продукту й ціна відповідна. Генеральська!

За два метри від цієї ятки теж купляють сало, м’ясо та вироби з нього. Навіть не запитуємо, як іде торгівля – і так усе видно. Судячи зі спілкування продавця та жіночки, що купує товар, зрозуміло, що вона тут не вперше. «Так вам, може, й знижку якусь роблять, що купуєте тут?» – цікавимося. «Ні, не зробили, бо у них і так, без знижок, розкуповують, але дійсно – я постійно тут купую, продукція дуже смачна у них», – відреагувала на нашу зацікавленість.– А вони навіть до мене додому в Олешню привозять, коли щось замовляю у них. Золоті продавці!»

«А що б ви порадили для запікання?» – запитує інший покупець.

«Візьміть осьде підчеревину, – радить той з-за прилавка. – Вона найкраще підійде. Та й бачите, яка вона м’ясиста – майже сала немає. 250 гривень за кілограм».

Сергій Лаврик із села Рябці вдома вирощує у невеликих масштабах свиней, тож на базар привіз свіжину. Він поділився таємницею:«Щоб більш-менш був вдалий продаж, то першому покупцеві треба обов’язково зробити велику знижку, а ще краще, якби таким виявився чоловік, а не жінка». Сергій сказав, що свиней обсмалює виключно соломою. «Це і дешевше, і корисніше», – додав він.

Рухаємося далі. Ще не доходячи до однієї лавки, відчувається вже деяка подимщина. І не помилилися. Довжелезний прилавок завалений усілякими готовими виробами. Більшість з них – копчені, і, як з’ясувалося, на диму. А навпроти – теж аналогічні м’ясні вироби, більше з «золотим» відтінком.

«І що найбільше зараз купують у вас?» – питаємо.

«Та все потроху, – відповідає продавець. – Люди люблять натуральне, оброблене димом, аби відчувався характерний аромат».

Виявляється, у цього продавця своя міні-ферма, велика коптильня, і сам він з Кошівки. Чоловік сам вирощує худобу на м’ясо і робить з нього усілякі вироби. Фермер згоден зустрітися у себе вдома з нами, аби більше розповісти про свою діяльність.

Чоловік із Петрушів привіз на базар туші індиків та курей-бройлерів. За кіло свіжого м’яса гаманець обміліє на 250 гривень.

Мед та вироби з цього корисного продукту продає пасічник з Даничів.

«А щось не бачу бджолиного пилку?» – запитує чоловік років п’ятдесяти.

«Вже продав весь пилок. Тепер тільки у травні з’явиться, коли молочай почне цвісти», – обнадіяв людину бджоляр.

Серед різних речей відокремлювався цікавий «раритетний» головний убір. Така шапка в радянські часи була в моді. Та ще й з етикеткою!«Стара, але не ношена, тож і виглядає як нова», – зауважив мій колега.

За прилавком продавчиня, яка реалізує різноманітні булочки, лаваші тощо, «на ходу» під’їдає тим, що реалізує. «Приємного апетиту!» – побажав хтось з покупців їй, і всі почули від неї: «Смачного треба бажати, а не приємного апетиту».

Двоє жіночок купляють гарні квіти у горщиках. «Так це ви самі собі купуєте на 8 березня? А чому не чоловіки?»– допитуємось.«Пока дождєшся від тих чоловіків цветов, то й померкне все», – мовила жінка, яку звати Марія, а друга – Наташа, додала: «А що вони розуміють у квітах? Ось дали грошей нам на цвіти, тому самі й купуємо: собі, сусідці й кумі».

Літній чоловік (звати його Михайло і він із села Вороб’їв) продає велику цибулю – про такий красивий товар кажуть: як на продаж. Пакет із чотирма кілограмами цих овочів коштує 60 гривень.

У центральному ряду – великий жовто-блакитний намет. Це торговельна точка Ріпкинського хлібокомбінату. Тут люди купують хліб та інші вироби з борошна. Запитуємо у першої жінки, яка при нас ось купила кілька буханок: «Ви перший раз тут купуєте?», і почули у відповідь: «Ні, я постійно тут купую. Запашний, приємний, з хрусткою скориночкою… Дітям теж тут купляю і в Чернігів їм везу, коли до них їду. Їм теж цей хліб дуже подобається».

Ріпкинці нам розповіли, що саме цей хлібокомбінат жодного дня не залишав громаду в період тимчасової окупації без хліба.

Деякі старости, аби не нарватися на окупантів у 2022 році, особисто приїжджали по хліб на хлібокомбінат манівцями навіть на мотоциклах. Завантажили коляску – і знову ж тим же бездоріжжям, де не пройде чотириколісний або інший великий транспорт, прямували до своїх людей з безцінним товаром – хлібом.

В Олешню, яка знаходиться на відстані у кілька кілометрів від українсько-білоруського кордону, хлібець доставляли не трасою, а окружною лісовою дорогою, що петляє вдовж села Ловінь – туди довозити хліб допомагали місцеві лісівники, а іноді й доводилося долати «лісові» кілометри продавчині та старості без сторонньої допомоги. У жінок руки трусилися, коли вони приїжджали по хліб і виїжджали звідти до Олешні. А обстановка у той час була страшенно гнітюча. Навкруги – російські завойовники, і з сусідніх сіл вони стріляли повсякдень із далекобійної артилерії по Чернігову. Але ніхто не відмовився від своїх обов’язків, усі ходили на роботу.

Керує цим підприємством Тетяна Миколаївна Примаченко.

Продавчиня Ріпкинського хлібокомбінату Інна

Тож коли зараз, ми проходимо повз цей кіоск, треба, якщо не вголос, то хоча б про себе мовчки подякувати цим невтомним працівникам Ріпкинського хлібокомбінату, які виробляють такий духмяний і благосний хліб і зараз, та все від них залежне робили і тоді, аби люди не відчували голоду.

Дві жіночки теж пропонують покупцям свою продукцію. Віра Володимирівна, наприклад, продає дещо з консервації та сушіння. Сушка з грушки-дички – 130 грн, сушка цукрова – 150 грн за кілограм. Цікаво, що сушку тут називають по-різному: скриглі, рєзніки… Сушені білі гриби – 200 грн за 100 грамів. Мариновані опеньки – 120 гривень за півлітрову баночку, а мариновані польські гриби коштують 150 гривень. Сушена шипшина – 25 грн за стакан. Картопля на базарі коштує 15 грн за кілограм, молоко за 1,5 л – 65 грн.

Жіночка, яку звати Галина і яка сама родом з Рівненської області, в Ріпках живе давненько – звідтоді, як вийшла заміж. Тут, на базарі, пропонує покупцям родзинки з вирощеного винограду за 150 гривень за кілограм.

Син пані Галини захищав Україну у складі 95-ї десантно-штурмової бригади й отримав тяжкі поранення, тож зараз лікується. «Сухожилля перебите, що хліба навіть врізати не може, – з болем розповідає нам жіночка. – На базар вийшла, аби, може, вторгувати хоч щось. Та мало хто цікавиться моїм товаром. Ізюм у мене двох сортів, з різного винограду. Ось хріну ще натерла та трохи сушених грибів, які сама минулого року назбирала. Та ще трохи онде щавлю назакривала в баночки. Треба ж якось виживати. Не від добра ми тут стоїмо…».

Поруч із пані Галиною теж жіночка сидить на стільці – звати її Ніна. Вона пропонує теж дещо зі свого городу та курячі домашні яйця за ціною 85 гривень за десяток. У неї двоє онуків 24-х і 26-ти років, і обоє мають серйозні поранення. Один онук нині перебуває у шпиталі. «Вже пройшов кілька операцій, бо ноги роздроблені, потрібні ще операції…», – розказує жіночка, витираючи від сліз очі хусткою.

У кожного з цих людей, які на базарі продають щось, своя доля. Але об’єднує їх зовсім не меркантильна мета, а необхідність, яку диктує нам усім сьогодення.

Сергій КОРДИК, фото Миколи Тищенка