Дружити із «Чернігівщиною» Ольга Василівна почала вже під час повномасштабної війни. Саме цій обласній газеті вона віддає перевагу, бо у ній завжди знаходить максимум новин області і з різних галузей.

– У час війни, думаю, більшість людей цікавиться інформацією про військових, про волонтерів, також про тих, хто не здається перед труднощами і організовує якийсь бізнес, – обґрунтовує жінка свій вибір серед газет, – подобається, що в газеті часто зустрічаю розповіді про земляків із Талалаївщини. А ще – стежу за поезіями та піснями Сергія Дзюби, бо вони мені до душі.

Таким напрямкам віддає переваги Ольга Василівна не випадково, адже за фахом вона – учитель музики, і вже понад 35 років працює у Талалаївській школі мистецтв, а останні 12 – її директор. І навіть у цей надскладний воєнний період школа продовжує стабільно працювати, даючи дітям можливість здобувати початкову мистецьку освіту. Працюють класи духових інструментів, баяну, гітари, бандури, фортепіано, хорового та сольного співу, образотворчого мистецтва, театрального мистецтва, де нині навчається 175 учнів. Викладачі школи мистецтв стараються використати найменшу можливість, якби діти не тільки навчалися, а і демонстрували свої здібності на різних конкурсах, концертах.

– Закономірно, що лише одиниці випускників школи мистецтв пов’яжуть своє життя із музикою чи іншим мистецтвом, – говорить Ольга Василівна, – та, як кажуть, за плечима знання не носити. Сотні моїх випускників… і кожного пам’ятаю! Є ким гордитися! По суті, переважна більшість сьогоднішніх  колег – колишні учні нашої школи. І це – окрема тема! Згадуються і такі, хто не дуже хотів навчатися, хоч і мав здібності. Сама собі усміхаюся, коли згадую одного такого хлопчика, а тепер уже солідного чоловіка, професійного військового. Його сестра успішно навчалася відразу у кількох класах, він – талановитий, співав як вокаліст, у хорі, але навчатися не було бажання, а батьки змушували, щоб менше було часу на хлоп’ячі пустощі. Минули роки, цей хлопчик закінчив військовий виш. І от колись його батько зайшов у нашу школу спеціально, щоб подякувати за музичну освіту сина. Виявляється, вона стала йому у пригоді у військовому виші. А найприємніший епізод був на випускний. Молодий лейтенант, щойно отримавши диплом, сідає за фортепіано, яке було у залі, і починає грати. У залі тиша… Минули роки. І, що цікаво, вже його син теж закінчив музичну школу у Харкові, хоч у навчанні віддає перевагу комп’ютерним технологіям. Музику носять не за плечима, а в душі…

Грає духовий оркестр Корінецького сільського будинку культури, Василь Федорович Самозвон – крайній праворуч

Ольгу Василівну знаю іще з часів студентської юності – одним автобусним маршрутом їздили до столиці «по науку». Вона виростала у сім’ї колгоспників у селі Корінецьке за 15 кілометрів від райцентру. Батько Василь Федорович – простий сільський механізатор, якого, мабуть, сам Бог наділив талантом. Який, було, не візьме музичний інструмент у руки, на тому і грає. У сільському клубі на любительських засадах створив духовий оркестр і навчав тому мистецтву сільську молодь. Під його керівництвом духовий оркестр грав на різних святах не тільки в Корінецькому, навіть у район часто запрошували. Грав оркестр і на траурних подіях.

У сім’ї Самозвонів росло троє дітей: Таїсія, Ольга і Віктор. Одного разу Василь Федорович посадив усіх трьох у коляску мотоцикла і привіз у музичну школу в Талалаївку. Заслужений працівник культури України, тодішній директор музичної школи, людина інтелігентна і мудра – Микола Іванович Литвиненко, вислухав батька і записав до школи усіх трьох дітей. Всі троє і отримали початкову музичну освіту. І, як не складно було добиратися того часу у райцентр, заняття не пропускали. Саме Ольга і здійснила батькову мрію – стала професійним музикантом. Закінчила Чернігівське музичне училище імені Ревуцького, потім – Київський державний інститут культури і присвятила своє життя навчанню та вихованню юних обдарувань рідного краю. І жодного разу про те не пошкодувала!

Олександра ГОСТРА