Колектив ТОВ «Земля і воля» втратив найцінніший актив: нашого батька-засновника, людину, без чиєї енергії, авторитету та знань ніколи б не виникло таке явище як «Земля і воля» – ми втратили Леоніда Яковишина. Осиротіла Бобровиччина, якій Леонід Григорович присвятив більшу частину свого життя, осиротіла Чернігівщина, до проблем якої він ніколи не був байдужий, осиротіла Україна, яку Леонід Яковишин любив і яку ніколи не покидав та підтримував у найважчі для неї часи. Леонід Яковишин – це не просто аграрій, будівельник, політик, науковець і публіцист, Яковишин – це феномен, роль якого ще належить оцінити нащадкам.

Твердий, але справедливий – таким запам’ятається колективу і людям Леонід Яковишин.

«Мене інколи запитують, хто жартома, а хто з неприхованою злістю, мовляв, скільки тобі треба ще землі, щоб зупинився, заспокоївся. Я відповідаю, що для мене особисто зовсім небагато – один метр на два. Але як можна спокійно жити, коли бачиш незасіяну землю, розвалені ферми, злиденне життя хліборобів?..» – оце і є філософія буття Яковишина, у цьому він увесь.

«Обов’язково прислухайся до землі і до людей», – сказав Леоніду Яковишину керівник Костопільського району на Рівненщині, фронтовик Дмитро Тимофійович Кайгородов, призначаючи його, 27-річного (наймолодшого серед керівників такого рівня), на посаду начальника районного управління сільського господарства.

"Прислухайся до людей"

Для когось порада «прислухайся до землі» може здатися банальною, але не для Леоніда Яковишина: «Коло хліба, як на війні: ніколи не знаєш, де тебе чекає підступний ворог – спека чи град, зливи в жнива чи хвороби рослин і шкідники. Коли ж ти серцем відчуваєш землю, науковий досвід звіряєш з накопиченою століттями селянською мудрістю, наслідки стихії будуть набагато меншими, ніж коли безпомічно розводиш руками і все валиш на погоду».

Кар’єра високого чиновника так і рвалась у його долю, але душа просилась до землі. У липні 1970 року Леонід Яковишин став одним з наймолодших на теренах СРСР директором великого і складного господарства Майнівського радгоспу-технікуму. На той час у радгоспі збирали по 16 центнерів зернових, що відповідало рівню відсталих господарств. За перші п’ять років, відколи Яковишин очолив господарство, його виробничі показники зросли до найкращих у районі, а на околиці Бобровиці виросла нова прекрасна база технікуму. Працює вона і зараз, отримуючи всебічну підтримку від ТОВ «Земля і воля» – господарства, яке на початку 2000-х виросло з радгоспу-технікуму, взявши під своє крило 13 розвалених колгоспів, створивши за три роки банк землі площею 32000 гектарів. Щоб привести забур’янені поля до норми, відродити виробництво, дати людям роботу, допомогти з газифікацією, відновити дитячі садки та інші об’єкти соціальної сфери, набрали кредитів на 8 мільйонів доларів. До того ж, директор не зраджував правилу – за жодних обставин не припиняти капітальне будівництво.

Недруги прогнозували крах. Вистояли. ТОВ «Земля і воля» на ділі показує, як українці здатні так господарювати на своїй землі, що це вражає навіть закордонних сільгоспвиробників і вчених аграрників. У їхніх країнах з високим розвитком економіки, з державними дотаціями важко знайти аграрника, котрий добивається 900 доларів прибутку з гектара посівів кукурудзи, чого досягла «Земля і воля» під керівництвом Леоніда Яковишина.

"Не випускай землі з рук, бо діти проклянуть"

Самодостатнє господарство давно обходиться без кредитів. Чисті прибутки сягають до півмільярда гривень. Їх вистачає для власного інвестування у виробництво (до 400 мільйонів гривень на рік), підвищення заробітної плати на 50% за три останні роки, збільшення оплати за земельні паї до 18% (від 22000 до 38000 гривень на руки, залежно від розміру паю), на житлове будівництво (в межах 20 квартир щороку), на будівництво та ремонт інших соціальних споруд, на допомогу нужденним (є благодійний фонд), зрештою – на будівництво і ремонт доріг у всій громаді (десятки мільйонів гривень щороку).

Модель сільської економіки з такими вражаючими фінансовими показниками Надзвичайний і Повноважний посол Ізраїлю в Україні Еліав Бєлоцерковські, ознайомившись із господарством, назвав майбутнім України. Поважний посол тоді почув від генерального директора Леоніда Яковишина складену ним формулу сенсу життя людини, що працює на землі. Головне в тій формулі – синівське й державницьке ставлення до головної годувальниці людства. Вже потім – грамотно брати від неї її щедроти і ділитися ними з членами трудового колективу, державою, громадами, на територіях яких працює господарство.

Леонід Яковишин не був провидцем, але з разючою точністю прогнозував майбутнє.

«Кукурудза – це наше майбутнє, – казав він. – Все птахівництво світу тримається саме на цій культурі, а не на пшениці. У Бразилії 50% автотранспорту вже на біоетанолі, у США – 24%. Нафта закінчується. На думку вчених, її вистачить не більш ніж на 100 років. За рахунок чого будемо жити? За рахунок цукрової тростини й кукурудзи. Кукурудза – це нова нафта».

Герой України у Верховній Раді

Не за нагороди працював Леонід Григорович, та вони чомусь його не оминали, падали на груди. У 2004 році Леоніду Григоровичу присвоєно почесне звання «Герой України» із врученням ордена Держави. Цілком виправдані були б інші звання, скажімо, «Заслужений працівник (якщо не народний) сільського господарства» і «Заслужений будівельник». Про досягнення у виробництві свідчать світові визнання, а в галузі будівництва в Україні треба ще пошукати господарства, як ТОВ «Земля і воля», котре вкладає в будівництво щороку десятки мільйонів гривень, і не лише у виробничі об’єкти, але й у соціальні. Під керівництвом Леоніда Яковишина ТОВ «Земля і воля» будувало житло для працівників, фінансувало ремонти доріг, лікарні, об’єктів соціальної інфраструктури. Чи багато таких соціально орієнтованих господарств в Україні?

Здавалося, що всередині «Землі і Волі» Леонід Яковишин будував державу в державі з величезним комплексом у центрі – елеватором на півмільйона тонн зберігання, круп'яним, насіннєвим, асфальтним заводами та комбікормовим цехом. Зерно на елеваторі він називав «хлібом», вважаючи, що завжди має бути резерв.

Своє життя Леонід Григорович присвятив не тільки виробництву, але й боротьбі за порядок у державі. У роки незалежності України люди обрали свого земляка народним депутатом Верховної Ради України першого скликання. Талановитий і відповідальний перед людьми аграрій обіймав і низку політичних посад. Був заступником голови комісії ВРУ з питань Чорнобильської катастрофи, членом комісії ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом, радником двох прем’єр-міністрів України.

Нелегкий цей шлях і часом небезпечний, але він свідомо обраний, і ніколи Яковишин із нього не звертав. Ні за комуністів, ні за сучасних так званих демократів. Він до останньої хвилини залишався вірним собі, людям і справі, котрій присвятив усе своє життя.

«Як я вас всіх люблю…» – такими були останні слова великого українця, продуцента і державника Леоніда Яковишина. Як підсумок його складного, але яскравого, сповненого енергії життя. Він пішов на той світ, не взявши з собою нічого, але залишивши величезний спадок людям, підтримка яких сповнювала його енергії до праці. Великий аграрій, науковець, публіцист, людина, яка мріяла будувати кораблі, але натомість збудувала господарство, рівних якому немає в Європі. Роль Яковишина в сучасній історії України ще належить оцінити.

Колектив ТОВ «Земля і воля» висловлює глибокі і щирі співчуття рідним, близьким, друзям, всім, хто знав і поважав Леоніда Григоровича. Найкращою пам’яттю для нього буде продовження його справи. Ми зобов’язуємось це зробити! Всі завдання, які Ви, Леоніде Григоровичу, поставили перед нами, ми виконаємо, а зроблене Вами примножимо! Вічна пам’ять великому українцю!

З глибокою повагою – трудовий колектив ТОВ «Земля і воля»