Без проблем вступив до Харківського сільськогосподарського інституту імені Докучаєва на факультет землевпорядкування. Бо мав міцні знання, які дали вимогливі вчителі. Успішно закінчивши виш, отримав направлення на роботу до Чернігівського філіалу «Укрземпроекту». З колегами виготовляв проекти на землекористування (нарізка полів, складання сівозмін тощо) для колективних господарств. Виходячи з потреб держави, їм доводили завдання на сівбу зернових, продовольчих, овочевих, технічних і кормових культур. Практикували виправдані сівозміни на полях.

Але недовго Петро Якович продуктивно працював, бо був призваний до радянської армії. А після демобілізації його направили в Носівське сільгоспуправління, де зайняв посаду головного інженера-землевпорядника. Тут ближче став до землі. Здійснював фаховий контроль за її використанням, готував відповідні звіти по кожному колгоспу. Це допомагало господарникам вигідніше використовувати кожен гектар орної землі, підвищувати її віддачу.

Аграрний досвід надбав – справжнім керівником став

У Носівці Петро Якович пройшов хорошу господарську і партійну школи підготовки керівних кадрів. Виходячи з цього, був рекомендований і обраний головою колгоспу «Паризька комуна». Сільгосппідприємство було складне в тому, що знаходилося біля станції Носівка. Тож зручно було для тих, що проживали недалеко від неї і не тільки їздити на роботу до Києва. Треба було зацікавити створенням необхідних умов для якісної роботи: житлом, новою технікою, зарплатою, матеріальними стимулами.

А для цього необхідно одержувати від продажу виробленої продукції немалі кошти. Тому Петро Якович разом зі спеціалістами предметно зайнявся підвищенням урожайності і продуктивності тваринництва, нарощуванням поголів'я, закупівлею сучасної аграрної техніки, підбором кадрів (спеціалістів і механізаторів). Він і сьогодні пам'ятає, зокрема, ланкового механізованої ланки по вирощуванню цукрових буряків Миколу Костянтиновича Тищенка і його напарника Василя Булаха. Збирали вагомі врожаї солодких коренеплодів, на транспортування яких були невеликі витрати. Адже, як кажуть, під боком був Носівський цукрозавод, один із лідерів у союзі. Бували виробничі сезони, коли підприємство працювало лише з місячною перервою. Бо, окрім переробки цукрових буряків, ще переробляли і тростину.

Для вагомішої віддачі поля, окрім високої культури землеробства, впроваджували прогресивну організацію праці. Приміром, колективний підряд – метод управління, де діяла чекова форма розрахунку між виробничими цехами. Саме за реальні затрати і здобутки, тому не було приписок. Петро Якович мав великий авторитет серед трудівників. Наразі – серед тваринників. Коли він переходив на іншу роботу, вони казали, наче передчували: Петро Якович зберіг би колективне господарство.

Багато добрих справ було зроблено досвідченим керівником з колективом і для держави, і для трудівників. Продавали багато зерна, цукрових буряків, овочів, молока і м'яса. Виписували продукти колгоспникам, надавали їм транспортні послуги. А молодим подружжям – допомога при народженні дитини, при проводах в армію і на пенсію. Була можливість видавати і тринадцяту зарплату, що було вагомою підмогою до сімейного бюджету трудівників.

На базі колгоспу діяв міжколгоспний відгодівельний (ВРХ) комплекс. Його фінансові можливості давали вагому підставу видавати учасникам дивіденди як додаткову оплату. Це Петро Якович першим запровадив у районі.

Кошти заробляли – соціальну сферу фінансували

Прибутки, що збільшувались, давали можливість розвивати соціальну сферу, допомагати членам колективного господарства, поліпшувати їхні побутові умови. Будували житло для спеціалістів, механізаторів і тваринників. Забудували цілу вулицю. Надавали будівельні матеріали тим, що хотіли самі зводити котеджі. Спорудили прекрасний дитсадок на 50 місць, чи не найкращий у районі. У дошкільному закладі виховувались не тільки хлопчики й дівчатка трудівників, а й жителів прилеглих територій. Будували і внутрішньогосподарські дороги з твердим покриттям. Займались виробничим будівництвом: зводили склади для зберігання міндобрив і гербіцидів, ангари для зберігання сільгосптехніки та зерна, спорудили кормоцех. Побудували їдальню, де готували гарячі страви, які доставляли механізаторам разом із зарплатою. У ній харчувалися і працівники осушувальних систем. За великі масштаби будівництва неодноразово одержували районні винагороди.

Технічна інвентаризація – документи на нерухоме майно

У районі створювалась нова служба – комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Носівської районної ради. Керівники району запропонували його очолити Петру Яковичу Пилипенку, котрий показав себе досвідченим, фаховим керівником. Йому, як кажуть, і карти в руки. І вже майже 30 років займається важливою для людей справою – виготовляє документи на нерухоме майно для вчинення нотаріальних дій і розгляду справ у судах щодо визнання права власності.

Багато років з Петром Яковичем плідно працювали досвідчені фахівці з багаторічним стажем: Валентира Хлопчур, Лідія Якушенко, Раїса Броварець та Світлана Солошенко. Річні результати роботи свідчили про те, що вони добре її виконували. Спеціалісти йшли назустріч клієнтам. Надавали фахові консультації, замовлення виконували у терміни на їх побажання. Заробляючи кошти, комунальне підприємство робило значні відрахування до місцевого і державного бюджетів, на різні соціальні потреби.

Тепер замовлення клієнтів Петро Якович успішно виконує як підприємець. Як і раніше є замовники. І сьогодні він потрібен людям. Для них  самовіддано працює  все трудове  життя. Його мала батьківщина – Коропщина. Друга – Носівщина, щасливий життєвий причал. Бо тут одружився. Дружина Валентина Андріївна працювала бухгалтером банку. Сини Андрій і Олександр закінчили Київський інститут народного господарства і працюють у столиці. Зі своїми сім'ями перевідують батьків, що для них є великою радістю.

Микола КОХАН, фото Віктора Кошмала