Бабуся стояла неподалік від тих, хто продавав квіти, цілющі трави та книги на кшталт «Суперплоті». Ось у такому своєрідному товаристві вона… грала Сен-Санса. Мало хто зупинявся, щоб послухати скрипку, – всі кудись квапилися… Дехто затримувався на якусь мить, кидав у відкритий футляр гроші і поспішав далі.

Колись бабуся (їй уже самій не віриться) грала в оркестрі Національної опери. Сьогодні – все інакше: Моцарта, Огінського і Штрауса вона грає тут. Ще – танго і циганські мелодії. На пюпітрі лежить нотний аркуш із переліком того, що вона може виконати на замовлення.

Старенькій не потрібні гроші – діти її вже другий рік мешкають в Америці і спроможні допомогти матері. Вона говорить, що у неї – затишна оселя, де все добре. У старому буфеті живе цвіркун Хомка, а в клітці, поруч із помаранчевим абажуром, – папуга Тимофій. Веселі й приємні друзі…

Усе добре, але трішечки сумно. Що її тільки не лякає вдома: раптовий дзвінок у двері, стукіт кватирки, дощ за вікном, те, коли Хомка з Тимофієм перестають спілкуватися з нею…

Вона часто переглядає пожовклі світлини. Там вона – завжди разом із чоловіком, який помер. На ній – її улюблена крепдешинова сукня в горошок. Волосся заплетене «віночком»…

Коли стає зовсім сумно, вона бере свою скрипку і йде до підземного переходу. «Ви поїдете на бал?» – «Обов’язково!».

На жаль люди не бажають слухати Сен-Санса.

Лілія ЧЕРНЕНКО