Дизель в Україні вже дорожчий за 100-й бензин. Не якийсь там «елітний», не преміальний виняток, а звичайний дизель, на якому все тримається: логістика, село, генератори, вантажний транспорт, половина економіки і значна частина війни. Виглядає як знущання. Важливо, що це відбувається в момент, коли весь світ намагається хоч якось гасити паливну пожежу, а український уряд пропонує українцям «є-Бачок».

Після нового витка близькосхідної ескалації нафта й нафтопродукти пішли вгору, і уряди почали реагувати рішеннями, а не казками про «складну міжнародну ситуацію».

Італія скинула ціну через зниження акцизу. Польща ріже ПДВ на пальне з 23% до 8% і опускає акциз до мінімуму. Греція обмежує націнку. Португалія дає субсидії на дизель для тих секторів, які тягнуть економіку. Навіть там, де рішення грубі або суперечливі, влада хоча б виходить із однієї простої думки, що якщо пальне летить у космос, держава не повинна мовчки добирати своє з кожного літра.

Що натомість робить українська влада? Спочатку залишає людям повний податковий тягар у ціні пального, нічого системно не змінює в акцизах, не б’є по причині, не полегшує життя перевізникам, аграріям, малому бізнесу, а потім урочисто обіцяє повернути трохи грошей назад через чергову цифрову цяцьку. Виглядає як фокус для дурачків, а не антикризова політика.

Особливо тупо все це виглядає, якщо подивитися на акцизи. У 2026 році в Україні акциз на бензин – 300,8 євро за 1000 літрів, на дизель – 253,8 євро. Тобто формально дизель оподатковується навіть нижче, ніж бензин. Але на колонці він уже дорожчий навіть за 100-й. Це означає, що проблема давно ширша за один податок. Тут і імпортна залежність, і дефіцит саме дизелю, і логістичний розвал, і тупа звичка держави нічого не пом’якшувати, а просто стояти збоку й рахувати надходження.

У цьому й полягає головна різниця між нормальною антикризовою політикою і нашим пострадянським цирком. Нормальна держава в момент цінового шоку думає, як збити хвилю на вході. Вона ріже акциз, ПДВ, націнку, допомагає тим, хто тримає транспорт і постачання. Наша ж держава поводиться як завжди: спочатку дає проблемі розростися, а потім придумує красиву подачку, щоб видати її за турботу.

Нам роками розповідають про «європейську гармонізацію». Але чомусь ця гармонізація завжди починається з податків, тарифів, штрафів і фіскального тиску. Ніколи – із зарплат, пенсій, дешевих кредитів, захисту внутрішнього виробника чи нормального ставлення до тих, хто реально працює. У підсумку ми маємо найгірше з двох світів: з населення хочуть брати майже по-європейськи, а захищають його як у старій, байдужій, жадібній пострадянській державі.

Тому зараз потрібен не «є-Бачок», не ще одна рекламна програма і не нова цифрова подачка. Потрібне просте рішення: різко знижувати податки на пальне, хоча б на час цієї хвилі кризи. А краще – прибирати акциз на критичний період війни і ще на перехідний час після неї. Бо пальне – це основа ціни на все, а не розкіш.

І поки сусіди гасять пожежу, в Україні влада, схоже, вирішила просто допомогти мережевим операторам АЗС стати мільйонерами, а бюджет наповнювати за рахунок простих українців.

Владислав СМІРНОВ