Сільськогосподарський виробничий кооператив «Полісся», який розташований у Кувечичах Чернігівського району, мабуть, останній і точно найбільший кооператив на Чернігівщині. У такій формі власності господарство існує вже 22 роки – тут є своя наглядова рада, а голову обирають на загальних зборах. Тому «Полісся» можна сміливо назвати народним підприємством, де народовладдя має пряму і виражену форму.

До 2021 року господарством керував Михайло Купрієнко, нині ж кермо довірили його 44-річному сину Віктору. І хоча Михайлу Михайловичу вже 68, кращого заступника і порадника для молодого керівника – годі шукати. Вагу «Полісся» для громади та навколишніх сіл важко переоцінити, особливо яскраво це проявилось під час російської окупації, бо якби не кооператив, то не було б у відрізаних від великої землі людей ні борошна, ні молока, ні м’яса. Крайні роки завдяки вдалому плануванню та доступним кредитам господарство помітно розвинулося, а атмосфера тут залишається все такою ж дружньою. Тож недарма батько-засновник кооперативу Михайло Купрієнко називає його великою родиною, у якій хочеться жити та працювати.

Гуртом і батьку легше помагати

Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Полісся» – 22 роки. Які тільки шляхи становлення та труднощі не долало підприємство, та все ж кооперативна форма власності й надалі визначає напрямок руху цього криголама, що долає будь-які перешкоди. Для більшості людей «Полісся» це – народне підприємство, де голос народу дійсно має вагу. А найголовніше, що і керівника цього підприємства ставить та обирає народ. У наш неспокійний час рейдерства та корупції існування кооперативу є, без перебільшення, справою колективної довіри. Без неї у Кувечичах не було б нічого…

Упродовж майже двох десятиліть кожні три роки повний кредит довіри отримував батько-засновник кооперативу Михайло Купрієнко. Нині ж стерно довірили його сину – 44-річному Віктору Купрієнку.

«Я довго готував собі молоду заміну, – зізнається Михайло Михайлович. – Так склалося, що погодився продовжити справу мій син Віктор. Спочатку він працював два роки моїм заступником, а потім і зовсім перейняв кермо».

Тепер 68-річний Михайло Купрієнко – у заступниках в сина. Кращого порадника – годі й шукати! Такої ж думки і всі 100 членів кооперативу та члени наглядової ради, котра має дорадчий голос. Гуртом, як кажуть, і батьку легше допомагати!

Тваринництво є визначальним

В обробітку в СВК «Полісся» близько двох тисяч гектарів землі. Рослинництво, хоч і прибутковий вид господарювання, але воно тут не є основним. Визначальною ланкою в кооперативі є молочне тваринництво. Так, із понад однієї тисячі голів ВРХ 400 голів – це дійне стадо. Щодня з Кувечичів прямує на молокозаводи в Куликівку та Житомир понад 6 тисяч літрів свіжого молока вищого ґатунку.

Останніми роками господарство інвестує зароблені кошти у реконструкцію та технології. Щоб полегшити працю доярок та покращити якість молока, на фермі встановили молокопровід, переглянули і раціон корівок. Це дало можливість збільшити надої з однієї голови до 20 літрів, хоча це ще не межа.

За словами головного зоотехніка Інни Касян, поставлена планка в 30 літрів щоденних надоїв з однієї корови. Дехто може сказати заїжджену фразу, мовляв, тваринництво не вигідне. На це Михайло Купрієнко відповідає: «Так кажуть люди, які не вміють працювати». І додає, що для нього ферма – це навіть не прибуток, а зайнятість та робота для людей, це можливість продовжити життя рідним Кувечичам. Тож майже половина з усіх працюючих зайняті на тваринницькій фермі.

Робота тут, треба сказати, не з легких. Кому про це знати краще, як не дояркам. Їх на фермі – вісім, за кожною закріплені 50 голів корів.

Для доярок Людмили Булах та Тетяни Ольховик робочий день починається о третій ранку. На фермі треба бути рано, але перед доїнням тварин треба погодувати та прибрати за ними. Всього процес доїння займає понад дві години. Далі – дім, а ввечері – знову до своїх підопічних. І так щодня, без вихідних, бо в корів їх немає.

«Я тут тримаюсь не заради зарплати, а заради ставлення»

У «Поліссі» колись розводили сименталів, нині ж вирішили голштинізувати стадо.

«Стараємось відходити від симентала і голштинізувати корів», – каже завідуючий фермою Олександр Тупиця.

Олександр родом із Березни. В Кувечичі, каже, привела любов. З коханням, щоправда, не склалося, але в кооперативі молодий чоловік прижився і повірив у нього. Перед цим Олександр, який має ветеринарну освіту, працював у Березні на бійні в двох різних підприємствах. Тож є з чим порівнювати. У «Поліссі», зізнається, атмосфера дуже дружня, а головне – людське ставлення керівництва, яке дає надію на краще і хоче розвиватись.

Олександр Тупиця та Сергій Малявко

Завідуючий фермою Олександр Тупиця з колективом

«Я тут тримаюсь не заради зарплати, а заради ставлення. Попрацювавши на інших фірмах, скажу відверто, що наш директор дуже добре ставиться до своїх працівників. Віктор Михайлович молодець. Ми всі віримо в нього. Коли я прийшов в господарство, то не було ні кліток для телят, ні молокопроводу. Маленькими кроками, але йдемо вперед».

Ферма, як і кооператив, – це єдиний організм, без складових якого нічого не працює. Важко було б без тваринника Сергія Малявка, котрий відповідає за догляд та вирощування худоби. Мабуть, ще важче було б без ветеринара, особливо з огляду на те, що нині ця професія є не надто популярною серед молоді.

Втім, цього не скажеш про 23-річного Павла Соловйова, який працює в «Поліссі» на посаді ветеринара і паралельно здобуває вищу освіту в Білоцерківському національному аграрному університеті. Для молодого спеціаліста господарство купило житло та допомогло придбати авто. Тут цінують працю, а особливо молоді й готові утримувати її за будь-яку ціну.

Доступні кредити дають поштовх для розвитку

До речі, про гроші. Доярка в СВК «Полісся» заробляє від 20 до 30 тисяч гривень, механізатори – й того більше. Душа трудового колективу і його представник у кооперативі – так би мовити, «голос народу» – завідуюча складом Ольга Михайлівна Шестак переконана, що труд працівників господарства належно оцінений. До того ж керівництво кооперативу намагається його полегшити. Так, завдяки доступним кредитам від держави придбали молокопровід, суттєво оновили парк техніки.

Завідуюча складом Ольга Шестак та механізатор Роман Гончар

Молодий механізатор Роман Гончар пересів з білоруського МТЗ-80 на 130-сильного китайця «Юто», який легко тягне чотирикорпусний оборотний плуг і за день робить 10 гектарів поля.

Олександр Світличний, який працює в господарстві з 1995 року, взагалі майстер на все – як треба, то пресує сіно та солому, розкидає гній, оре поле, комбайнує.

У структурі посівів господарства – соняшник, соя, пшениця, ячмінь.

«З ячменю виходить гарний фураж, хоча врожайність і ціна теж кращі за пшеницю», – характеризує культуру Михайло Купрієнко.

Цього року господарство вперше посіяло чимало кукурудзи. Раніше цю культуру сіяти багато не ризикували, оскільки не мали своєї сушарки. Завдяки кредитам у «Поліссі» з’явилась нова італійська сушарка, яка працює на твердому паливі.

«Приблизно одна тонна пелет йде на загрузку», – каже слюсар Володимир Рак.

Володимир Рак та Михайло Жир слідкують за показниками італійської сушарки

«Кукурудзи ми насіяли цьогоріч чимало, тож треба буде орієнтовно пересушити до трьох тисяч тонн», – хвалиться об’ємами Михайло Жир. Він у господарстві і за механізатора, і за токаря, і за зварювальника, і за агронома. Як кажуть, на всі руки майстер!

Висушене збіжжя планують ховати в спеціальні рукави, бо в комори не вміститься.

«В один такий рукав влазить близько 180 тонн збіжжя, – пояснює інженер з техніки безпеки, завідуючий машинно-тракторним парком Микола Бабинець. – Головне, щоб зерно було не вологе. А загалом цей рукав – прекрасна річ, там ніколи не заводяться шкідники».

СВК «Полісся» працює в кращих традиціях села. Побачивши настрої колективу, розумієш, що кооператив – це дійсно про народне. «Полісся» ж залишається народним не лише для членів кооперативу, а й для всіх Кувечичів, адже кожен селянин може купити чи замовити по собівартості все, що є в господарстві: від зерна до оранки, розкидання гною і комбайнування. Народ – з господарством, а господарство – з народом!

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи Тищенка