Нещодавно названо переможця XXVIII Чернігівського обласного літературного конкурсу «Золоте перо» за нинішній рік. Цей престижний на Придесенні конкурс постійно проводиться з 1999 року. За увесь час у ньому взяли участь більше п’яти тисяч талановитих молодих людей. Немало з них здобули нині всеукраїнське та міжнародне визнання, стали професійними письменниками, авторами пісень, перекладачами та акторами, видали не одну власну книжку.

Серед переможців минулих років, якими ми справедливо пишаємося, – зокрема, Олена Печорна, Анна Малігон, Тетяна Винник, Артем Захарченко, Володимир Коваль, Сніжана Божок, Павло Солодовник, Андрій Титок та інші тепер відомі й шановані люди.   

Організатори літературного конкурсу «Золоте перо» – Департамент сім’ї, молоді та спорту ОДА, Міжнародна літературно-мистецька Академія України (котра об’єднує відомих письменників, науковців та перекладачів із 70-ти держав світу), громадська організація «Чернігівський інтелектуальний центр» і Чернігівська обласна організація Національної спілки письменників України.

Днями відбулося засідання авторитетного журі, котре й назвало дійсно достойного цьогорічного переможця. Отже, лауреатом конкурсу нині стала обдарована молода дівчина, учениця 9-А класу Чернігівської гімназії № 34 Поліна Семеняко – за талант, власний творчий доробок та популяризацію сучасної української літератури, мистецтва і культури.

Переможець отримує в подарунок нашу резонансну книгу «Щит нації» (848 сторінок, це – спільний проект газети «Чернігівщина» та ОК «Північ»). Додамо, що роботу Поліни Семеняко подала на конкурс завідувач бібліотеки гімназії № 34 Наталія Білюк.

Щиро вітаємо Вас, пані Поліно, з цією вагомою перемогою! Зичимо Вам здоров’я, любові, добра, Перемоги та миру, нових творчих вершин!

Сергій Дзюба,

президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України,

редактор обласної газети «Чернігівщина», голова журі конкурсу

З Україною в серці

Ви спитаєте, чому я люблю Україну? Зараз розкажу.

Для кожного з нас Україна – це не просто точка на карті, це наша рідна держава. Це – тепле відчуття в грудях, яке прокидається з першим променем сонця і не зникає навіть у найтемнішу ніч. Кажуть, що Батьківщина починається з порогу рідного дому, але насправді вона починається набагато глибше – там, де б’ється серце. Це – земля, де кожен камінь, кожне дерево пам’ятає вільний вітер козацького степу.

Для мене це – рідна держава, де я народилася та зростала всі 11 років, поки не почалася війна. Внаслідок цього спочатку мені довелося виїхати з рідного міста Чернігова, а потім – і з самої України. Не сказати, що мені не подобалося в іншій державі, де немає війни та обстрілів, але я відчувала себе інакше. Там було не так, як в Україні, все було зовсім інакше: з тими людьми мені було не зовсім затишно. Я навіть не могла з ними поговорити. В мене взагалі не було бажання вивчати їхню мову. Хотілося, щоб війна швидше закінчилася та я повернулася назад до України.

Я дуже сумувала за нею: за прогулянками по місту з моєю подругою, коли єдиною турботою було встигнути додому до заходу сонця; за поодинокими побіленими хатинками з солом’яними стріхами в моєму селі; за тим щебетанням солов’їв; за широкими степами та полями пшениці; за вузенькими прозорими річками та маленькими озерцями, що виблискували та відбивали проміння сонця; за малиновими і золотистими світанками та заходами... Мені дуже хотілося повернутися туди, де мені було так приємно та затишно! Через це сьогодні, коли наша країна проходить через жорстокість війни, почуття того, наскільки Україна дорога для нас, стало гострішим, ніж будь-коли. Отож я повернулася додому і зараз мешкаю в місті-герої Чернігові.

Україна в серці – це не просто слова, це – наш щит та оберіг проти лютого ворога! Наш рідний Чернігів – місто легенд і сталевої волі протягом усього часу його існування. Чернігів – місто-герой, яке одним із перших прийняло на себе удар повномасштабного вторгнення, але не схилило голови. Чернігів – це північний форпост нашої держави, де сучасна стійкість проти ворога переплетена з тисячолітньою величчю Київської Русі. Чернігів вистоїть, бо в його жилах тече кров давніх князів і відважних козаків. Він вистоїть, бо за ним – правда. Це місто навчило нас головному: стіни можна відбудувати, але свободу, якщо її втратити, повернути неможливо.

Сьогодні серце України вкрите шрамами, але воно б’ється сильніше, ніж будь-коли. Українська земля зараз нагадує понівечене дерево. Його гілки обпалені вогнем, кора посічена осколками, але коріння – глибоке і могутнє – тримає його міцно. Це – коріння нашої історії, культури та мови. Поки ми пам’ятаємо, хто ми є, ми – непереможні. Війна принесла в наші домівки біль та втрати, але вона ж навчила нас не здаватися та прагнути бути вільними. Чернігівщина відчула це сповна: зруйновані пам’ятки архітектури та понівечені житлові квартали стали свідками нападу агресора. Проте навіть під обстрілами люди рятували музейні експонати, а воїни тримали оборону, знаючи, на що йдуть: «Ми боремося не лише за територію, а за право бути українцями, за пам’ять наших дідів і майбутнє наших дітей».

Війна навчила нас цінувати кожен день, за те що ми живі, і кожну мить, коли тихо та спокійно.

Сьогодні Україна – це щит Європи, яка знаходить сили, щоб протистояти ворогу, захистити свій народ, свою територію. Ми обов’язково відбудуємо кожен зруйнований будинок. Але головне – ми збережемо ту іскру, що палає в наших грудях.

Війна обов’язково закінчиться. На місці вирв від снарядів зацвітуть сади, а зруйновані міста стануть ще величнішими. Ми відбудуємо стіни, але ніколи не забудемо тих, хто віддав найдорожче – своє життя – за право України просто бути.

Доки Україна в нашому серці – ми непереможні. Наш Чернігів знову буде усміхатися туристам на Валу, а дзвони Троїцького собору сповіщатимуть лише про велику Перемогу.

Слава Україні! Героям Слава!

Поліна СЕМЕНЯКО,

учениця 9-А класу Чернігівської гімназії № 34