Названо переможця XXVIIЧернігівського обласного літературного конкурсу «Золоте перо» за нинішній рік.

Цей престижний на Придесенні конкурс постійно проводиться з 1999 року. За увесь час у ньому взяли участь більше п’яти тисяч талановитих молодих людей. Немало з них здобули нині всеукраїнське та міжнародне визнання, стали професійними письменниками, авторами пісень, перекладачами та акторами, видали не одну власну книжку.

Серед переможців минулих років, якими ми справедливо пишаємося, – зокрема, Олена Печорна, Анна Малігон, Тетяна Винник, Артем Захарченко, Володимир Коваль, Сніжана Божок, Павло Солодовник, Андрій Титок та інші тепер відомі й шановані люди.   

Організатори літературного конкурсу «Золоте перо» – Департамент сім’ї, молоді та спорту ОДА, Міжнародна літературно-мистецька Академія України (котра об’єднує відомих письменників, науковців та перекладачів із 70-ти держав світу), громадська організація «Чернігівський інтелектуальний центр» і Чернігівська обласна організація Національної спілки письменників України.

Нещодавно відбулося засідання авторитетного журі, котре й назвало дійсно достойного цьогорічного переможця. Отже, лауреатом конкурсу стала талановита молода поетеса, учениця 7-В класу Чернігівської гімназії № 34 Аміна Алієва – за власний творчий доробок та популяризацію сучасної української літератури, мистецтва і культури.

Переможець отримує нині в подарунок тритомник «Чернігів у вогні» (спільний проект газети «Чернігівщина» та ОК «Північ»). Додамо, що роботу Аміни Алієвої подала на конкурс завідувач бібліотеки гімназії № 34 Наталія Білюк.    

Аміна Алієва та завідувач бібліотеки чернігівської гімназії № 34 Наталія Білюк

Щиро вітаємо Вас, пані Аміно, з цією вагомою перемогою! Зичимо Вам здоров’я, любові, добра, Перемоги та миру, нових творчих вершин!

Сергій Дзюба,

президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України,

редактор обласної газети «Чернігівщина», голова журі конкурсу

Відгук на тритомник «Чернігів у вогні»

Це викликає величезну повагу до наших співвітчизників і гордість за український народ!

Тритомник «Чернігів у вогні» став для мене справжнім відкриттям! Це – спільний проект газети «Чернігівщина» та ОК «Північ» Збройних Сил України. І це – не просто розповідь про трагічні події, які спіткали Чернігів та Україну під час такої жахливої війни, це – історія про силу, стійкість і людяність.

Написана талановитими авторами – Сергієм Дзюбою (редактором, керівником проекту), Марією Пучинець, Віталієм Назаренком, Григорієм Войтком, Олександрою Гострою та Сергієм Кордиком – ця книга відкриває завісу реальних подій і дарує можливість зазирнути у серця тих, хто пережив ці страшні часи.

Чесно кажучи, книжки такого жанру мені зовсім не до душі, думала я. Але тепер я зрозуміла, що річ не в жанрі, а в книзі. В тому, наскільки цікаво, трагічно та емоційно вона описана.  

З перших сторінок мене вразила мова твору. Вона – яскрава, насичена деталями та водночас прониклива. Автори майстерно передали емоції людей, котрі опинилися в епіцентрі війни. Я відчувала їхній біль, страх, але також і неймовірну силу духу. Я настільки сильно проникнулася історіями людей, ніби сама все це пережила!

Кожен розділ тритомника наповнений цікавими життєвими історіями, які змушують задуматися про важливість миру та спокою, про цінність життя та про те, що героєм може стати навіть звичайна людина.

Однією з найсильніших переваг цих книжок є правдивість та щирість. Автори не прикрашали події, не намагалися зробити їх легшими для сприйняття. Вони показали, наскільки жорстокими можуть бути обставини, і водночас наскільки прекрасними та потрібними є прояви людяності у небезпечних ситуаціях. Щастя можна знайти навіть у найтемніші часи, якщо не забувати звертатися до світла.

З усіх описаних героїв мене найбільше вразила історія волонтера Олександра. Він повернувся з Польщі до Чернігова, щоб допомогати військовим. Найяскравішим моментом у його історії для мене стало те, що він з усіх сил намагався знайти необхідні ліки для людей, і мене дуже сильно зачепило, як він шкодував про те, що не зміг вчасно надати певні ліки деяким дітям, через що вони померли. Його відданість та мужність стали для мене справжнім прикладом того, як важливо не втрачати людяність навіть у найважчих обставинах.

Крім того, мене вразило, як автори зуміли передати атмосферу міста в облозі. Відсутність світла, води, постійні бомбардування – все це описано так, що я, читаючи, не могла повірити у те, що все це відбувалося у моєму місті. Але навіть у цих умовах люди не здавалися. Вони підтримували одне одного та допомагали. Це викликає величезну повагу до наших співвітчизників і гордість за український народ!

«Чернігів у вогні» – це більше, ніж просто тритомник. Це – пам’ять про тих, хто віддав свої життя за свободу, це нагадування про важливість єдності, віри та людяності. Я раджу цю книгу всім, хто хоче зрозуміти, що таке справжня мужність і любов до своєї країни. Вона змінює погляди на життя і змушує цінувати кожен мирний та спокійний день.

Після прочитання тритомника «Чернігів у вогні» я зрозуміла, наскільки важливо пам’ятати свою історію, шанувати героїв і робити все можливе, щоб такі трагедії більше ніколи не повторювалися. Ці книги залишили в моєму серці дуже глибокий слід і будуть найважливішими та найтрагічнішими книгами, які я прочитала.

Під враженням від прочитаного я створила такого вірша.

Упав додолу світ наш голий.

І ніч – неначе смерті лик.

Вікно здригалося від болю,

А серце тиснув лютий крик.

Поривно я питала: «Що це?»

Мовчанка. Згодом – крик сича…

Тремтять будинки в цьому році,

А ще від вибухів кричать!

Війна холодним лезом, гострим,

Вогнем… Де логіка? Де толк?

Москаль приніс нам мертвий простір…

Рятує збірка молито́в.

Мій страх – це кут, де в сльо́зах очі,            

Де звук – ножем… І тіла – щем.

Думки-руїни кровоточать,

Душа згорає під дощем.

Дорога – шлях, я – промінь в хмарах,

Ховаюсь з янголами в снах.

І забуваються примари,

І сонце стопить льоду страх.

… Евакуація доречна?

Мир. Прикарпатська сторона.

Хоча спокійно тут, безпечно,

Однак війни – глуха стіна:

І підозрілі лад і тиша:

Ракети ще летять звідтіль...

Тож сподіваннями не тішусь,

Бо пам’ять – це безмежний біль.

Я точно знаю: страх – не вічний,

Хоч в вікнах – тьма, сигнал тривог…

москва отримає довічне!

Борімось задля Перемог!   

Аміна Алієва,

учениця 7-В класу Чернігівської гімназії № 34