Поки світ захоплюється інтелектуальними здобутками родини Кістяківських, чиї представники працювали міністрами в уряді гетьмана Скоропадського, були визначними лікарями, правниками, консультували президентів США та створювали основи сучасної фізики, на їхній малій батьківщині, Чернігівщині, панує руйнація. Краєзнавець Олександр Ясенчук оприлюднив факти, що свідчать про критичний стан поховань фундаторів роду Кістяківських, могили яких розташовувались на території унікальної пам’ятки архітектури українського Лівобережжя – дерев’яної Миколаївської церкви, від якої нині залишився лише фундамент.

Чернігівський краєзнавець Олександр Ясенчук зафіксував у селі Городище Менської громади ганебну картину. Там, біля фундаментів колишньої Миколаївської церкви, де спочивають священики Федір та Микола Кістяківські, один із пам’ятних хрестів опинився на землі.

Самотні хрести священників у хащах біля місця розташування храму, що зник

«Побачив гірку картину: один з хрестів, що стояв на могилі Кістяківських, лежить на землі», – каже Олександр Ясенчук.

Повалений хрест засновників відомого роду як символ забуття

Краєзнавець обурений байдужістю місцевої влади до історичної минувшини, а тим паче – засновників роду, який дав Україні та світу справжню еліту.

Миколаївськйийхрам, 2009 рік

Коріння світової еліти

Родина Кістяківських дійсно була однією з таких, можна сказати, знакових в українській історії. Якщо порівняти цю родину з іншими визначними родинами ХІХ століття, то можна навести приклад родини Грушевських, яка мала кілька поколінь визначних діячів, родини Антоновичів, деякі представники якої ще досі живуть і працюють.

А прабатьківщиною славного роду стали Стольне та Городище – ці два села на Менщині дали початок історії великого роду Кістяківських, який сягає глибини ХVIII століття.

За часів російської імператриці Катерини ІІ – тієї самої, яка, за виразом Пушкіна, «закрепостила вольную Малороссию» – Стольне належало канцлеру Російської імперії Олександру Андрійовичу Безбородьку, який успадкував маєтності від свого батька – генерального судді Андрія Яковича Безбородька. Одним із кріпаків Безбородьків був Омелян Кістяківський. За порядність, кмітливість і хазяйновитість власник настановив Омеляна Васильовича управителем свого маєтку і дав йому з родиною «вольну». Але за два роки Омелян Васильович помер, та син Федір усе ж закінчив Чернігівську семінарію. За наполяганням матері Федір Омелянович одружився з дочкою священика села Городище Іриною Есманською, і, висвятившись, перейняв його парафію. Священик Федір Кістяківський і заклав фундамент славетного роду, ім’я якого пролунало на увесь світ.

Як згадував його син Олександр, «наш отец был человек с превосходным серцем и хорошим умом... Он при грошевых средствах тянулся, чтобы поддержать своих детей в нашем стремлении к высшему образованию. Когда отъезжал я в Киев, он дал мне кровных тяжких 50 руб.».

Із шістьох синів сільського священика тільки один, Микола, пішов батьківським шляхом – став священиком. Федір і Василь стали лікарями, Павло та Олександр – правниками. Обравши шлях у науку, Василь і Олександр стали професорами Київського університету Святого Володимира.

Ще у 1880 році Олександр Федорович Кістяківський писав у щоденнику: «Даність Росії бути керованою бездарними людьми, ще тими посередностями, суб’єктами з атрофованими мізками і з затупілою волею».

Син Олександра Кістяківського Володимир був професором фізичної хімії Петербурзького та Київського університетів і академіком Всеукраїнської Академії Наук. Інший син, Ігор, теж був юристом, працював адвокатом, викладав у Київському і Московському університетах.

В уряді гетьмана Скоропадського він обіймав посади державного секретаря та міністра внутрішніх справ і проявив себе як противник федерації з Росією. Від 1919 року він мешкав у Стамбулі, потім у Парижі. Ще один син Олександра Кістяківського, Богдан, був філософом, правознавцем, соціологом, економістом та істориком політичної думки. У молодості він пережив захоплення марксизмом, у зрілому віці став прихильником неокантіанства.

Богдан Кістяківський співпрацював з Іваном Франком та Михайлом Павликом, а свої статті в газеті «Русская мысль» підписував псевдонімом «Українець». Він був професором Київського та Московського університетів і став одним із засновників Української Академії Наук. Син Богдана Кістяківського Георгій (Джордж) займався дослідженнями у галузі фізичної хімії, був професором Гарвардського університету і брав участь у розробці американської атомної зброї. Він створив відповідний детонатор, що спричинив потужний імпульс для ланцюгової реакції, що у свою чергу зіграло вирішальну роль у розробці ядерної зброї. Це відкриття Георгія Кістяківського зробило його одним із найпотужніших вчених ХХ століття. Крім наукової діяльності, Георгій Кістяківський, або як його ще називали Джордж Кістяківський, встигав займатися й політичною діяльністю: він певний час був радником у справах національної політики і техніки президента Сполучених Штатів Америки Ейзенхауера. На рахунку Георгія Богдановича кілька почесних докторських ступенів, президентських та інших нагород.

Георгій Кістяківський / Президент США Д. Ейзенхауер і Дж. Кістякiвський. 1958 рік. (Архівне фото)

Байдужість чи бузувірство?

Як бачимо, рід Кістяківських уславлений багатьма достойниками, от тільки могили його засновників заростають бур’янами. За словами краєзнавця Олександра Ясенчука, ці могили були відновлені ще у 90-х роках, проте з часом увага до них з боку влади зникла. Історія занепаду почалася не з падіння хреста, а з людської ницості та адміністративного ігнорування.

«Як розповідають старожили, спершу були вкрадені таблички, що неабияк обурило нащадків Кістяківських: “Раз наших пращурів не шанують, то нам тут і робити нічого!” – заявив один із них», – пригадує краєзнавець.

Після того, як родичі відомих вчених відчули таку «гостинність» та неповагу до пам’яті предків, ситуація лише погіршувалася. Місцеві посадовці фактично викреслили цей об'єкт зі списку пріоритетів.

«Далі місцева влада ігнорувала ці могили, які могли б стати туристичною родзинкою. Ось тепер і хрест упав...», – наголошує Ясенчук.

Сьогодні ситуація вимагає негайного втручання. Краєзнавець відкрито звертається до відділу культури Менської громади з вимогою нарешті впорядкувати могили засновників роду Кістяківських.

І це не просто питання благоустрою – це тест на цивілізованість. Якщо громада не здатна підняти хрест на могилі людей, чиї нащадки змінювали хід світової історії, то які ж тоді люди цією громадою керують? Питання залишається відкритим, а хрест у Городищі – поки що лежачим.

Віталій НАЗАРЕНКО