У 80-х роках у нашому радгоспі-технікумі практично не існувало проблеми кадрів

Це важливе питання вирішували спорудженням кватир. Якось почув у нашому колективі, мовляв, директор із своєю командою одним махом спорудили й здали в експлуатацію 243 квартири.

Виконавчий директор Валентина Чернякова завітала до молодого подружжя, яке одержало нову квартиру

Широкий розголос про таке велике житлове будівництво розносився по всій області й далі. Цьому сприяли й випускники технікуму, які поверталися у рідні господарства, за направленням їхали в чужі села і рідні господарства й райцентри. Тут вони розповідали, в яких умовах живуть і працюють трудівники нашого передового господарства. Яка в них зарплата: доярки одержували тоді більше як 300 гривень, майже стільки й механізатори. В кінці року – преміальні від однієї до півтори тисячі карбованців. Значні пільги передбачалися для ветеранів, жінок, багатодітних сімей, для викладачів технікуму. У радгоспних ларьках продавали своїм працівникам більше ста тонн м’яса за пільговими цінами. На виробничих дільницях і в технікумі можна було купити дефіцитні на той час молоко, сметану, яйця, ще й за низькими цінами. Хоча існувало й державне обмеження: продавати трудівникам не більше 10 відсотків від виробленої й відправленої державі тваринної продукції.

Мені привезли і вручили посвідчення Почесного ветерана України

Не випускали ми з уваги й питання подальшого будівництва житла для трудівників. Я сам проїхав по Бобровиці й побачив шість недобудованих приміщень. Першe ми викупили в колишньої райспоживспілки, яка кілька років тому розпочала будівництво житлового приміщення для своїх трудівників, але не довела до толку – майбутній будинок почав уже валитися в кількох місцях, та й сама торгівельна спілка почала вже розвалюватися. Наше господарство викупило цю недобудову і спорудило там квартири для наших працівників з усіма побутовими зручностями.

Придбали занедбаний будинок, в якому спорудили квартири для працівників нашого господарства

Біля Бобровицької школи і колишнього військкомату стояв значно занехаяний двоповерховий гуртожиток однієї будівельної структури. Наше господарство теж його викупило і швидко реконструювало його в житлове приміщення, у якому згодом теж одержали наші трудівники житло з усіма побутовими зручностями.

Примітили ми і двоповерхове приміщення колишньої контори Бобровицького цукрозаводу. За лічені тижні наші будівельники з нього теж зробили прекрасне житло для трудівників господарства.

Далі взялися за недіюче приміщення колишньої районної сільгосптехніки. Перед цим на території цього давнього ремонтного підприємства ми розгорнули ремонтну базу для сучасних тракторів, зокрема американських «Джон Дірів» та інших. А давнє приміщення контори стояло, можна сказати, без діла. Отже, ми і там спорудили житло для наших людей.

У нашому відділенні Мирне реконструювали два недіючі побутові приміщення, де теж одержали хороше житло наші працівники.

Перший будинок із квартирами поліпшеного планування

До речі, в 80-90-х роках було багато недіючих житлових і побутових приміщень у напіврозвалених колгоспах і радгоспах, але в них уже не було коштів на реорганізацію, бо й держава вже припиняла їм фінансову допомогу, як було раніше. І в селах, разом із занедбаними господарствами, розвалювалися й гарні новобудови: палаци культури, нові школи, спортивні зали, житлові будинки. Чому це так трапилося? У 1988 році я виступив у районній газеті з публікацією під заголовком: «Від людського фактора». Я наголошував: «Знайшлися господарства, які набудували (теж за рахунок держави) різних об’єктів соцкультпобуту, але вони пустують – нікому туди ходити. Бо хто залишиться в селі й прийде працювати у напіврозвалений корівник? Та й на різне будівництво, на високу зарплату гроші треба заробляти, а не брати в державі, залазити до неї у великі борги. Наше ж господарство все будувало за власні зароблені кошти, також хороші зарплати видавали людям з каси господарства.

Багато керівників колгоспів і радгоспів не дослухалися не лише до моїх порад, взятих з мого досвіду і моєї команди, не дослухалися й до свого розуму, в кого він хоч трохи був. Згодом вони попросилися в наше господарство. І ми їх прийняли – з їхньою запущеною землею й бідними людьми. Більш нужденних забезпечили житлом.

Розпочате будівництво ще двох таких будинків

На нашу таку людяну діяльність звернули увагу в Бобровиці. На зборах громадськості райцентру головою новотехніки – створеного координаційного центру з благоустрою міста – затвердили мене, директора Бобровицького радгоспу-технікуму. Бо вважали, що саме від мене тепер багато в чому залежав вигляд нашого міста.

Де ми брали кошти для будівництва першочергових виробничих та соціально-культурних споруд? У газетній публікації я написав: «Щоб широко вести спорудження житла, внутрішньогосподарських доріг, щоб організовувати людям належний побут і культурний відпочинок, необхідно мати власні кошти». І опублікував нами зароблені щорічні мільйони нашого чистого прибутку, досягнення нашого виробництва. І підкреслив: «Усе це вирішують наші кадри».

А саме: чим більше виробляємо продукції, тим більше маємо власних грошей.

Окремі цифри і факти

У 1989 році радгосп-технікум одержав 1 мільйон 554 тисячі карбованців чистого прибутку.

Вироблено валової продукції на 5 мільйонів 793 тисячі карбованців, що на 1 мільйон 92 тисячі карбованців більше плану.

За два роки п’ятирічки понад план вироблено 6300 тонн зерна, 1254 – цукрових буряків, 3524 – кормових коренеплодів, 1121 тонну молока, 376 тонн м’яса.

У 1989 році урожайність зернових склала 48,1 центнера, що найбільше по району, зокрема пшениця вродила по 59,1 центнера з гектара. По 349 центнерів зібрали цукрових буряків, по 508 – коренеплодів, по 381 центнеру силосної кукурудзи.

Собівартість виробленої рослинницької і тваринницької продукції найнижча в Бобровицькому районі.

І на завершення: «Життєдайний же імпульс у цьому ланцюгу йде якраз від людського фактора».

Далі буде