Кожен, хто хоча б раз переступав поріг церкви, знає: храм – це не лише архітектура чи розписи на стінах. Це передусім енергетика та люди. Проте досвід відвідування різних парафій може бути кардинально протилежним. На щастя, у храмі, у якому мені та колезі вдалося побувати у свято Вербної неділі, ми отримали лише позитив…

«Кролики – це не тільки цінне хутро, а й три-чотири кілограми дієтичного м'яса, що легко засвоюється». І хоча ця фраза прозвучала вперше у гумористичному номері наприкінці 80-х років дуету Володимира Данильця та Володимира Моїсеєнка, у цих словах є істина. Бо у цьому короткому вислові – вся значущість цих пухнастих звіряток, якщо вести мову в контексті домашнього господарства. На жаль, багато власників відмовилися від вирощування цих тваринок. І все тому, що ці звірки масово хворіють «кролячою» хворобою. Та знавці, які серйозно займаються вирощуванням кролів, упевнені, що такої недуги можна позбутися за умови усунення першопричин небажаного захворювання. Про це ми дізналися, спілкуючись із фахівцями своєї справи.

На поверхні швидкоплинно-повноводної річки Немильня відсвічують яскраві відблиски сонця. Гінкий плин підхоплює їх, розмножуючи на тисячі крихітних промінчиків, що витанцьовують на хвильових гребнях. І раптом ні з того, ні з сього світлий день затягнувся небесною широченною завісою, немов ураз настала темна ніч. Місцеві жителі неабияк злякалися. Ще б пак! Такого явища навіть старожили раніше ніколи не бачили.

5-6 березня в рамках «великого обміну» з російського полону повернулися 500 людей. Першого дня на Батьківщину прибули двісті, а другого – ще триста полонених. Серед звільнених були військові й цивільні, зокрема й жителі Чернігівщини. Наймолодшому захиснику – 26 років, а двом найстаршим – по 51.

Взимку виникає особлива потреба в доступному та надійному робочому взутті, яке можна було б практично використовувати при різноманітних роботах, особливо в сільській місцевості. Як би сучасне взуття не витісняло зі вжитку «старомодне», воно й досі залишається затребуваним. Перебуваючи у відрядженні в селищі Ріпки, ми поспілкувалися з умільцями, які виготовляють таке взуття.

Сюрчить щоночі і щодня струмок з-під землі, вириваючись із надр на волю. А далі в’юнко простягає свій потічок, віддзеркалюючи кришталевий струмок у простір, де й губиться серед різнотрав’я та дерев, втамовуючи їхню спрагу.

Скільки ж кілометрів доріг, якщо скласти докупи весь кілометраж, наїздили водії, з якими нам довелося днями спілкуватися, за весь період своєї роботи? Зараз вони, якщо вести мову про вік, на пенсії, але ще й досі працюють. А якщо підійти до проблеми «водії-дороги-пасажири» значно глибше, то можна сміливо сказати, що завдяки їм ще тримається і саме підприємство. Про людей, які працюють тут, і про проблеми з пасажирськими перевезеннями – у нашій розповіді.

Перевалочний пункт купців, чи то пак «пересаж» від Любеча до Чернігова за часів Київської Русі, вотчина Лизогубів, дідизна нащадків козацької шляхти, а нині село без сільської ради та жителів. Все це про Пересаж, де ніколи не було сільської ради і єдиними мешканцями якого вже понад пів століття є підопічні Любецького психоневрологічного інтернату – люди з відхиленнями психіки. З тих далеких «дореволюційних» часів залишилось чимало пам’яток від «панів», якими й досі користуються люди.

На Чернігівщині поліцейські затримали злочинну групу, що займалася виготовленням та збутом великих партій наркотиків.

Їх називають диваками, а вони у відповідь: «Нехай і так. А ми просто любимо природу. Господарюємо на своїй землі. Вживаємо натуральну їжу. Міська метушня – не для нас». І справді, на перший погляд, коли потрапляєш до цієї родини – є чому дивуватися. Але дещо пізніше, після спілкування з сім’єю, усвідомлюєш: своє призначення на життєвому шляху кожен розуміє по-своєму. І ця родина – теж.