На прийомі у офтальмолога побувала… Зле стало

40–річна Марина Барабаш з глибинки Носівщини вийшла від офтальмолога Владислави Олегівни Черевко (працює з нею і її син Олександр Анатолійович) у КНП «Носівська міська лікарня імені Ф. Я. Примака», і повільно пішла в кінець коридору. З пляшки, наче у спеку, жадібно пила воду. Якраз поспішала сестра медична Світлана Білобловська, яка понад 30 років працює з офтальмологами. Вона професійним оком помітила у жінки симптоми, схожі на передінсультні. Тим більше, як виявилось, Марина перенесла тяжку хворобу.

Досвідчена Світлана Іванівна швиденько запросила сімейного лікаря Наталію Ященко з Носівської МЛА (генеральний директор Віктор Федосійович Любенко), кабінет якої недалеко. Наталія Степанівна, не втрачаючи ні хвилини, заходилася біля молодої жінки, котрій стало зле. Поміряла тиск і пульс, насиченість крові киснем, температуру, послухала серце, зробили кардіограму, дала ліки. Марині покращало. Вона була ладна поїхати автобусом додому.

Проте Наталія Степанівна заперечила – аби не повторилося те, що сталося, в дорозі у степове село. Однак Барабаш переконувала досвідченого медика, що їй треба порати домашню живність, адже чоловік-механізатор – у полі. Сімейний лікар Наталія Ященко була невідступна і наполягала, щоб жінка лягла в стаціонар. Тим більше, невропатолог Лідія Сергіївна Радченко її чекала того дня, щоб після обстеження пацієнтки профільними лікарями направити на медичну комісію для встановлення групи інвалідності. Не передбачала, що серйозна недуга через чотири місяці може нагадати про себе. Знову ефективно жінку пролікувала.

Олег Богайчук, Наталія Ященко, Лідія Загорелік та Валентина Приседько

Марина Миколаївна вже у колі своєї сім’ї. Радіє зі своїми доньками Катериною та Валентиною і чоловіком Станіславом, які матері і дружині допомагають. Сподівається, що повернеться на роботу.

Наталія Степанівна – старійшина терапевтичного корпусу. Її чоловік Володимир Павлович багато років ефективно працював хірургом, завідувачем хірургічного відділення Носівської міської лікарні. Свого часу вдало прооперував Марининого Станіслава. Тож вони обоє вдячні двом прекрасним лікарям.

Жінка просила Наталію Степанівну, якщо буде можливість, укласти з нею декларації на медичне обслуговування, аби подружжю бути її пацієнтами. Висококваліфікованому лікарю і хорошій людині довіряє багато хворих. Її серце наповнене добротою, любов’ю до всіх, бажанням допомогти кожному, хто звертається до неї за допомогою.

«Ще не раз сядемо біля екрана, моя кохана»

Згорьована Олена зайшла в магазин «Побутова техніка» (проводяться акції, розпродаж, ремонти), що в Носівці, першого підприємця такого профілю Олександра Коросташівця.

– Олександре Івановичу, мені потрібен ось такий пульт. Колись у Вас разом з новітнім телевізором ми купили. А чоловік Василь так хоче подивитися, можливо, останній футбольний матч. Бо йому, як думає, залишилось жити недовго. Ви його знаєте. Був усе життя звичайним роботягою. Грав у футбол. Багато підготував любителів цього популярного виду спорту. А у пенсійному віці вболіває за свої улюблені команди. Мене послав до Вас купити пульт, бо старий відпрацював своє, сумно сказавши: «Востаннє сядемо біля екрана, моя кохана».

Досвідчений фахівець з побутової техніки Олександр Коросташівець (син якого Олександр, що працював разом з батьком, декілька років тому відкрив свій магазин «Побутова техніка» і добре торгує, син Ярослав – теж підприємець), глянувши на пульт, вибачився перед жінкою, що була у розпачі.

– Таких, на жаль, уже не випускають.

– То, можливо, інший підійде. У Вашому магазині їх великий вибір, як і всякого побутового товару, – надіялась клієнтка.

– Але вони до сучасних телевізорів.

Олена розгублена, в розпачі почала йти з магазину, тримаючи в руках старий пульт. Це ж було останнє прохання чоловіка, з яким у злагоді та любові живуть багато років, виростили дітей, котрі мають свої сім’ї, влаштувались у житті... У Олександра Івановича, доброї і щирої людини, спрацювало почуття великого жалю та поваги до людини, яку він добре знає. Сказав: «Почекайте». Підприємець, першопроходець з майже 30-річним стажем все-таки підібрав пульт.

Жінка зраділа. З’явилась іскорка надії, здавалось, у страшному, непоправному горі, про яке розповіла зі слів чоловіка:

– Мій Василь ніколи не скаржився на своє здоров’я. Але, як кажуть, неждано-негадано став кашляти, з’явились слабість, температура. А обстежуватись не хоче. Каже, що в нього рак, який не лікується. Я просила звернутися до сімейного лікаря Олега Богайчука. Але він ні в яку.

– А Ви попросіть Олега Антоновича, щоб переконав свого хворого, аби пройшов КТ. Можливо, ще не пізно врятувати порядну людину, – порадив Олександр Іванович.

Сімейний лікар, завідувач Макіївської СЛА (приймає хворих і робить дрібні операції), в минулому завідувач хірургічного відділення Носівської ЦРЛ, а затим – головний хірург Південно-Західної залізниці Олег Богайчук, (у високопрофесійного хірурга після операції на халаті не було ні краплинки крові), переконав Василя. Попросив завідувача торакально-хірургічного відділення Чернігівської обласної лікарні, торакального і онкохірурга, лікаря вищої кваліфікаційної категорії, експерта управління охорони здоров’я ОДА за спеціальністю «торакальна хірургія», заслуженого лікаря України Олега Лузана зробити все необхідне, що потребує його пацієнт.

На жаль, передбачення чоловіка справдилось – рак легенів. Олег Миколайович, як і кожного хворого, високофахово прооперував (на щастя, ще було не пізно), ґрунтовно обстеживши Василя (зі своєю дружиною Ларисою Валеріївною, завідувачкою ендоскопічного відділення, лікарем вищої категорії, кандидатом медичних наук), зі своїм надійним колегою, торакальним онкохірургом, лікарем вищої кваліфікаційної категорії Яковом Івановичем Іващиком.

Олег Лузан та Яків Іващик

– Застосували й емболізацію і хіміоемболізацію, котру освоїли й ефективно використовуємо. Це закриття судини, коли перекривається кровопостачання пухлини або органа, ураженого раком, для досягнення високої концентрації хіміопрепарата безпосередньо у пухлині. Шлях закривається і пухлина не отримує кровоплину-живлення. Тоді омертвілу тканину акуратно видаляємо. Емболізацію використовуємо і при легеневих кровотечах, які швидко зупиняємо, – аргументовано пояснив Олег Миколайович.

Врятував ще одне життя, яке було під загрозою. Василь дякував Олегу Миколайовичу і Олегу Антоновичу. На радощах сказав дружині: «Ще не раз сядемо біля екрана, моя кохана». Як в українській народній пісні «Ніч яка місячна»: «Сядемо вкупочці, тут, під калиною, – і над панами я пан…»

Свого лікаря не послухав – потилицю чухав

Діду Петру здавалось, що допікає аденома простати. Часті позиви до туалету, особливо вночі, не давали спати. Сімейна лікарка Лідія Костянтинівна Загорелік (її чоловік Владислав Григорович багато років плідно працював завідувачем терапевтичного відділення Носівської міської лікарні імені Ф. Я. Примака), під час прийомів щодо інших болячок, неодноразово пропонувала обстежитись в уролога Миколи Олександровича Хіняєва. Але ветеран не поспішав, час втрачав.

Однак, заділа за живе, здавалось, обнадійлива реклама на одному телеканалі. Вона немов рукою зняла гнітючий настрій хворого. Мова йшла про «суперпрепарати», що без операції лікують аденому. Швиденько набрав безоплатний номер, який легко запам’ятовується.

Приємна жіночка, котра представилась лікарем-урологом, детально розпитала старенького про те, що його непокоїть. Поцікавившись віком (а в Петра Івановича солідний – 89 років), порадувала довгожителя солідною пільгою (знижка – 3 тис. грн.). І все ж сума немала – 10 тис. грн.

– Але ж аденоми позбудетесь. Ще і женитесь на молодиці, – обнадіяла одна з тих, що мають «унікальні» ліки. Як у тій пісні: «Стояв старий з молодою, як із ягідкою».

«Нова пошта» за лічені години доставила ветерану праці медпрепарати. Ощасливлений чоловік поважного віку таблетки (по 15 у 3 флакончиках) ковтав, смужки в сечу клав. Але до туалету все ж частенько бігав.

Засумнівавшись у їх ефективності, звернувся до свого лікаря Лідії Костянтинівни Загорелік. Вона, як і її колеги та уролог таких медикаментів, які йому привезли, не знають. Тоді розчарований замовник зателефонував рекламодавцям. Мила жіночка запропонувала повторити курс лікування, вартість якого 20 тис. гривень. Дідуган оторопів.

Якраз у хату зайшла сусідка-лікарка, що працює в київській лікарні. Почувши розмову, попросила Петра Івановича дати слухавку. Шарлатанка, почувши розмову з лікарем, ухилилася від спілкування, пославшись на зайнятість:

– З Вами говоритиме завідувач відділення, – мотивувала відмову.

Не привітавшись, незнайомий чоловік укрив жінку відбірними матами і образами. Лікарка, з голови до ніг усипана нецензурщиною, ледь поклала мобілку. Обдурений пацієнт вже не реагував на часті дзвінки шахраїв, номер телефона поміняв (шахраї правлять бал на телебаченні і українському радіо). До лікаря-уролога Миколи Хіняєва за направленням сімейного лікаря почвалав. У його колеги з ДП «Інститут урології», кандидата медичних наук, доцента, заслуженого лікаря України, нашого земляка з Ніжина Андрія Івановича Бойка і онкоурологів з чернігівського Центру сучасної онкології побував. Туди треба було звернутися давно, як пропонувала Лідія Костянтинівна, а не викидати немалі кошти шахраям.

Світила медицини виявили у пенсіонера не проблеми з аденомою, а пухлину в сечостатевій системі. Видаляти її в такому віці ризиковано. Бо глибока старість і букет недугів. Профільні лікарі призначили амбулаторне лікування. Мовляв, і у Олександра Шалімова, якому було за 80, директора однойменного інституту, був такий діагноз. Проте періодично приймав препарати, ще й із 20-річною дівчиною одружився. Обнадійливим фактом діду настрій підняли, та чи надовго?

І все ж ошуканий жалкує, потилицю чухає, що не послухав справжнього лікаря Лідію Костянтинівну Загорелік. Пішла за вітром кругленька сума, яка б завчасно пригодилася б на операцію і ліки, що допомогли б.

З хворими спілкувався, про лікарів дізнався Микола КОХАН, фото Олени Прокопенко та Віктора Кошмала