Ці невмирущі слова належать доктору наук, письменнику, офіцеру добровольчої Латвійської національної гвардії Юрісу Ульманісу, котрий цю мудрість сформував і пропустив через особисті переживання протягом першого року війни в Україні, звірив з незламним духом українського народу.

Гості з господарями разом і на презентації, і під час звучання Гімну обох держав

З першого дня «чужої» для його Латвії війни, Юріс ні хвилини не вагався, щоб допомогти захисникам України. Він зібрав велику кількість військового обладнання та тисячі доларів у вигляді пожертвувань на придбання транспортних засобів,одягу, безпілотників, приладів нічного бачення, – особисто доставляв їх у зону бойових дій підрозділам. З багатьма захисниками Юріс зблизився, зустрічався з їхніми рідними. Воювали на передовій і його друзі-співвітчизники, з яких п’ятеро загинуло. Їх пам’яті він присвятив книгу «Коли війна стає особистою». Вона складається з 26 коротких епізодів роздумів, спостережень, і подвигів. Книгу латвійського письменника Юріса Улманіса переклала українською мовою Валентина Силава за сприяння українського письменника Віктора Мельника.

Минулої п’ятниці, 27 жовтня, до Бобровиці завітав автор цієї книги, і в кінотеатрі «Прогрес» презентував її численним читачам міста та іншим жителям громади.

У залі - людно

Письменника Юріса Ульманіса супроводжували відомий військовий журналіст Атіс Клімович (уже бував у Бобровиці), попередній посол Латвії в Україні (2011-2015 рр.) Аргіта Даудзе, колишній парламентарій Вейко Сполітіс та український волонтер Ласма Сауліма.

І так співпало, що перед презентацією книги члени делегації з дружньої Латвії стали свідками живого коридору, яким привезли в Бобровицю труну з тілом загиблого Героя Олега Ревкова, а наступного дня на його честь і пам'ять відбувся траурний мітинг, після якого Героя відспівали і поховали на місцевому кладовищі.

Враженням від живого коридору, коли численні його учасники стали навколінці, поділився латвійський письменник і офіцер в ході презентації книги. Він наголосив, що подібного вшанування загиблого бійця ніде не бачив. А коли ведуча зустрічі з латвійськими друзями й презентації книги попросила присутніх в кінозалі вшанувати пам'ять всіх загиблих Героїв з Бобровицької громади, портрети й імена яких почали з’являтися на широкому екрані, всі латвійські гості не просто не могли стримати сліз, вони ними гірко заридали, як і багато земляків.

Через перекладача, якою була місцева вчителька англійської мови Наталія Ющенко, Юріус Ульманіс сказав, що він не розмовляє українською, а про російську й мови не веде. На початку війни якось не було бажання зрозуміти, що відбувається між сусідніми країнами, які так довго жили в одній державі-імперії.

– Коли ж на власні очі побачив цю страшну війну, боляче було усвідомлювати, важко розуміти, що відчувають дітки, які сидять у будинках, над якими летять і вибухають ракети та дрони. А ще я бачив потоки сліз, розмазаних по маленьких щічках, чув нестерпний крик хлопчика, батько якого загинув на його очах. Потім про таке побачене й почуте розповідав діткам у Латвії та інших європейських країнах.

Хотів, щоб вони розповіли своїм батькам, розкрили їм очі на воєнні звірства, що творяться в Україні.

Латвійський гість розповів, що й сам хотів записатися на війну, але в нього не було воєнного досвіду, тож і не взяли воювати. Тому й продовжував займатися волонтерством, бувати в родинах загиблих і воюючих українських бійців, у звільнених від окупантів містах і селах. І з кожної зустрічі з українцями повторював свій висновок: «Росія іде не тим шляхом. У нас з Україною спільний ворог».

Співали: "Зможемо все, всім відсіч дамо, ми в горі і щасті єдині"

Від теми війни Юріс часто переходив на інші спогади, навіть зізнався, що любить говорити про себе. І розповів, що народився в США, має економічну освіту, протягом 18 років працював у відомій фірмі «Моторола» на різних керівних посадах у сфері розвитку бізнесу в США та Європі. Має 15-річний стаж викладача підприємництва, маркетингу, продажу, побудови довіри. Серйозно займається альпінізмом. У Латвію повернувся 30 років тому. Був членом правління Американської торговельної палати в Латвії. Лауреат Ордена трьох зірок, найвищої національної громадянської нагороди Латвії, яку вручає президент Латвійської Республіки.

"Хай буде воля, воля і свобода..."

Та найбільше розповідав Юріс про альпінізм. Минулої весни він піднявся на вершину найвищої гори Еверест, де підняв прапори Латвії та два – України.

Один з них, заведений у рамку під скло, латвійський альпініст привіз у Бобровицю як цінний подарунок. Провів у кінотеатрі й агітацію з питань розвитку альпінізму. Подякував також нашому земляку, колишньому голові Чернігівської обласної ради Миколі Звєрєву за організацію проекту спільної співпраці латвійського міста Саласпілс і української Бобровиці. В рамках цього проекту і Юріс Улманіс із друзями приїхав у Бобровицьку громаду. Гості домовилися з господарями про нові плани розвитку взаємозв’язків, нові види співпраці.

Пісню про волю підспівували всі під бурхливі оплески

З вітальним словом звернувся до гостей, і зокрема до латвійського письменника Юріса Ульманіса, виконувач обов’язків голови Бобровицької міськради Геннадій Іванюк. Вітали дорогих гостей також перший заступник міського голови Володимир Данішевський, заступники голови Юлія Петренко і Сергій Циба, керівники галузевих управлінь та депутати міської ради.

Вдячне слово за таку щиру, гостинну зустріч висловила попередній посол Латвії в Україні Аргіта Даудзе. Вона також згадала, як відвідувала і підтримувала Майдан Гідності.

Відомий військовий журналіст Атіс Клімович високо оцінив роботу місцевої влади, яка розвиває ділові стосунки з латвійським містом Саласпілс. Він особисто був у Бобровиці 3 серпня 2023 року на підписанні меморандуму між двома дружніми містами. Сьогоднішній їхній приїзд у Бобровицю свідчить, що підписана ділова угода працює не тільки на папері, а передусім у реальності.

Григорій ВОЙТОК