Війна не обирає за статусом, вона забирає найкращих, гартуючи історію нації болем і величчю водночас. Загибель сина депутата Чернігівської обласної ради Миколи Степановича Шкарупи Олександра Шкарупи – це не просто рядок у зведеннях, це глибока рана на тілі Чернігівщини та всієї України.

Олександр пішов у вічність як справжній лицар духу. Там, де козацький степ Запоріжжя зустрівся з люттю одвічного ворога, прийнявши свій останній бій біля Комишувахи. Його життя обірвалося на злеті, але воно спалахнуло яскравим світлом жертовності, яке не згасне в пам'яті прийдешніх поколінь.

У народі кажуть: «Яке дерево, такі й квіти». Олександр був гідним сином свого батька, Миколи Степановича Шкарупи. У час, коли країна опинилася над прірвою, син депутата, вихований на засадах патріотизму та безкомпромісної любові до рідної землі, не шукав легких шляхів. Його вибір був очевидним: захищати те, що дорого, зі зброєю в руках.

15 квітня земля Рівненщини прийняла захисника у свої обійми. Чин прощання став моментом істинного єднання в скорботі, де кожен присутній відчував: ми втрачаємо цвіт нації, але здобуваємо вічних вартових нашого неба.

Ім’я Олександра Шкарупи тепер навіки вписане золотими літерами в літопис нашої волі. Він повернувся на щиті, але залишився в строю як символ незламності українського духу.

Низький уклін батькам за виховання Героя. Вічна слава славному сину Сіверського краю!

Святослав ЖОЛУДЬ