Аутфіт (Outfit) – організація полювання та риболовлі сьогодні в Україні

Мені довелось вперше зустрітися  з Юрієм Ібрагімовим десь у кінці 90-х на початку 2000-х років.  Саме в цей час він вирішив втілити в життя свою мрію – зробити захоплення полюванням і природою своєю основною професією, яка б  надавала можливість відкрити дивовижний світ полювання и риболовлі у будь-якій частині світу. Пройшовши тернистий шлях одинака, самостійно пізнаючи суть цієї справи, Юрій досяг відмінних результатів та успіху. Зараз його можна без перебільшення назвати кращим аутфітером України з величезним досвідом роботи.

— Що у житті стало тією зерниною, котра проросла і стала мрією?

— Скільки я себе пам'ятаю, я завжди бачив своє життя пов'язаним із природою і тваринним світом. Коли друзі зачитувалися «Незнайкою на Місяці» або «Чарівником із Смарагдового міста», моїми настільними книгами були «Життя тварин» Брема, «У світі тварин» Акімушкина, книги Дж. Даррелла, Б. Гржімека і подібні до них.  По закінченню школи вибір для мене особливо не стояв, або біофак, або ветеринарний. З різних причин я вибрав  ветеринарний виш. Проте, мене вабила дика природа, а не сільське господарство. Тому після закінчення інституту поїхав на Кавказ до заповідника, і вся моя подальша діяльність була пов'язана з охороною і відновленням зникаючих видів тварин. Участь в міжнародних програмах, конференціях сприяли появі контактів з людьми цієї професії у різних країнах світу.

— Коли і як почав займатися аутфітерством?

— В кінці 80-х мене запросили очолити одне з мисливських господарств МО України.  Планів та проектів було багато.  Однак настали лихі 90-ті. На мисливські господарства дивилися лише як на засіб наживи.  Багато з них пішли з молотка, і я, як багато хто в той час змушений був піти в бізнес, щоб прогодувати сім'ю. До середини 90-х деякі з колишніх клієнтів господарства (мисливці і рибалки) стали досить успішними і могли собі дозволити мріяти про далекі країни.  Тоді до мене і звернулися. Піднявши старі зв'язки, я з подивом виявив, що більша частина моїх колег, зоологів, мисливствознавців емігрувала з країни. А оскільки дика природа була і залишилася їх сенсом життя, то майже всі вони стали аутфітерами в різних частинах світу. Перші поїздки організовувалися просто як дружня допомога і можливість самому відвідати цікаві для мисливця і рибалки місця.  Ніхто тоді не сприймав цю діяльність як можливий бізнес.  Це розуміння прийшло значно пізніше, коли виросли і стали на ноги діти, і захотілося зупинитися і зайнятися тим, що приносить відчуття самореалізації та  задоволення.

— Яка суть твоєї праці і з чого вона складається?

— Наша праця - це складний синтез туризму як сфери послуг та полювання і риболовлі як головного захоплення. Потрібно не тільки добре розумітися в біології, вільно орієнтуватися в тваринному різноманітті нашої планети, в ареалах поширення, міграційних шляхах, трофейних якостях того чи іншого об'єкта полювання або риболовлі, але й знайти дійсно професійних гідів і створити клієнту максимально комфортні умови подорожі. Сюди входить правильно розроблена логістика  туру, цікава екскурсійна програма. Та найголовніше завдання - гарантувати безпеку мисливця або рибалки та повернення його додому з бажаним трофеєм.  Іноді це дуже складне завдання, з огляду на те, що подорожі здійснюються в дикі, відносно незаймані куточки планети.  А найголовніше, напевно те, що у туристичній компанії – це клієнти, а у нас, перш за все - друзі. Адже люди, захоплені одним хобі, легко стають друзями,  і з такими, з одного боку, працювати складніше (більше відповідальності), а з іншого незрівнянно цікавіше.

— В яких країнах тобі довелося побувати самому і влаштувати поїздки клієнтів?

— Географія влаштованих поїздок дуже широка. Вона обмежується тільки тим, наскільки країна цікава для рибалки або мисливця. Найбільшим попитом користуються довколишні країни з легкою логістикою і максимальною гарантією успіху.  Для рибалок це Норвегія, Швеція, Фінляндія. Для мисливців - Білорусь, Прибалтика, Середня Азія.  Але особисто для мене цікава організація подорожей в більш далекі й екзотичні країни. В ці тури я охоче вкладаю всю душу, роблю їх з натхненням та запалом. Тому сьогодні найцікавішими для мене напрямками є країни Центральної і Південної Америки і Африки. Такі як Бразилія, Аргентина, Чилі, Коста Ріка, Панама, Еквадор, Кенія, Танзанія, Ємен, Оман та інші. Всі ці та багато інших країн відзначені моїм відвідуванням, або моїх клієнтів.

— Якою є специфіка роботи з українським клієнтом?

— З кожним роком працювати з нашим клієнтом стає все цікавіше і легше. Але менталітет споживача ще дуже сильний в нашій людині.  Я часто був присутній при роботі своїх партнерів з іноземним клієнтом, і мимоволі захоплювався, коли який-небудь італієць або німець, декілька днів по 8 годин невтомно кидає в річку воблер, в спробі зачепити тайменя, або тиждень змучений і замерзлий бігає по тайзі в  пошуках рогача-марала. Та після невдалої риболовлі або полювання, з посмішкою до вух, радісно тисне руку єгерю, дякує йому за чудово проведений час і бронює нову поїздку на наступний сезон. Для них головне це задоволення від спілкування з природою, а для нашої людини головне – здобич. І якщо, заплативши гроші він не взяв замовлений трофей - тебе як організатора чекає дуже неприємна розмова.  Для рибалок усього світу абсолютно нормальним є правило «зловив – відпусти». Наш рибалка в першу чергу запитує "а рибу з собою забрати можна?".  Чи то від жадібності, чи то від «бідності»…  Але, на щастя, ця ситуація повільно, але виправляється. Все частіше приходять люди, які розуміють що задоволення, можна отримати не тільки наповнюючи спійманою рибою холодильник або повісивши на стіну череп тварини.

— Як вплинула світова пандемія коронавіруса на роботу?

— Туристичний бізнес від пандемії постраждав найбільше.  Відновлюватися він буде дуже важко і довго. Практично працювати ми почали тільки з січня цього року. Адже нашого клієнта не цікавлять такі популярні відкриті напрямки як Туреччина чи Єгипет. Ситуація хоч і з труднощами, але змінюється. Ще більші складності з авіаперельотами та карантинними обмеженнями в країнах. Але людей, які відчули смак далеких мандрів не втримати вдома.  Вже не раз в цьому році піднімався український прапор над Амазонкою, на щоглах катерів і яхт на Мальдівах, Сейшелах, в Коста-Ріці, Панамі і Танзанії.

— Які перспективи розвитку аутфітингу, як в світі, так і зокрема в Україні?

— Якщо зупинимо короновірус, то перспективи неосяжні.  Ми постійно шукаємо нові маршрути і відкриваємо нові країни. Рибалка, який відчув на гачку 60 кг каранкса, або 100 кг палтуса, мисливець, який взяв на приціл сибірського козерога, вже ніколи не заспокояться. І ми будемо робити все можливе, щоб запропонувати їм найцікавіше.

З роботою на внутрішньому ринку ситуація складніша.  Поки ми не перестанемо дивитися на рибу і звіра тільки як на їжу, поки ми не навчимося любити свою природу і примножувати її, нам нема чого запропонувати.  У нас немає ні належного сервісу, ні бажаного трофею. І звідки йому взятися, якщо ми виловлюємо і відстрілюємо все що попадеться, не беручи до уваги ні розмір, ні кількість і спосіб видобутку. У Фінляндії суворо дотримується правило - на їжу брати одну щуку і тільки певного розміру. І нікому не прийде в голову поставити сіть або використати електровудку. В Словенії рибалка відкушує борідки на гачках, щоб спійману рибу відпустити з мінімальними пошкодженнями. У минулому році я їздив знайомитися з роботою своїх партнерів в господарствах для полювання Прибалтики. Я не кажу зараз про найвищий професіоналізм, про те, як продумана до дрібниць організація полювання, про культуру мисливців. Мене вразили дві речі.  У мисливському господарстві немає служби охорони! Нема поняття браконьєрства (а це означає не тільки наявність звіра, а й мінімальні витрати на утримання господарства). Друге це те, що після проведеного колективного полювання, мисливцями були взяті тільки роги в якості трофея. Ніхто не взяв ані шматка м'яса.

— Дякую за ґрунтовну розповідь про цю, поки що незвичайну професію. Чекаємо закінчення пандемії і готуємо рибальсько-мисливське спорядження.  Світ нескінченний у своїй привабливості та красі.  Ні пуху ні пера!

Розмову вів Ігор Тютькало