Юлю Китенко знаю давно. Думаю, не помилюся, коли скажу, що саме із віршів починався її творчий шлях. Коли дівчинка ходила десь клас у шостий-сьомий, її тато заносив до редакції доньчині поезії. Щось із них опублікували, щось ні. Та пам’ятаю, що у тих дитячих віршах відчувалася не дитяча душа, а дорослої людини – чуттєва і глибока. Скоро дівчинка стала учасницею більшості концертів, які відбувалися у районному будинку культури, виступала як солістка від школи мистецтв, де навчалася. Стиль її виконання ніколи не можна було переплутати чи зрівняти із кимось іншим. Минали роки…