Юлю Китенко знаю давно. Думаю, не помилюся, коли скажу, що саме із віршів починався її творчий шлях. Коли дівчинка ходила десь клас у шостий-сьомий, її тато заносив до редакції доньчині поезії. Щось із них опублікували, щось ні. Та пам’ятаю, що у тих дитячих віршах відчувалася не дитяча душа, а дорослої людини – чуттєва і глибока. Скоро дівчинка стала учасницею більшості концертів, які відбувалися у районному будинку культури, виступала як солістка від школи мистецтв, де навчалася. Стиль її виконання ніколи не можна було переплутати чи зрівняти із кимось іншим. Минали роки…

Поліція розслідує кримінальне провадження за фактом ДТП у Талалаївській громаді, внаслідок якої загинув неповнолітній. Поліцейські затримали нетверезого водія мотоцикла, який причетний до ДТП.

Село Липове, що в Талалаївській громаді Прилуцького району, – край лелечий. Здається, що це саме про Липове і йдеться у тій пісні: «…краю мій лелечий, сторона моя...». Бо на яку вулицю не кинь оком, хоч на дереві, хоч на електроопорі видніється лелече гніздо, особливо на вулицях, які пролягають у низині, впритул до болота. Селяни щороку чекають своїх пернатих друзів з далеких країв. Тепер, у роки війни, чекають їх по-особливому. Бо їм треба не тільки відстань від Африки додому у десять тисяч кілометрів здолати, а й уже на рідній землі крізь обстріли прорватися до рідного гніздечка.

Саме таким, без найменшого сумніву, є Володимир Семінько, родом із Липового Талалаївської громади, що на Прилуччині. Цього світлоокого, доброго і водночас дуже сильного молодого чоловіка пам’ятаю ще хлопчиком. Люди, незалежно від віку, мені запам’ятовуються поглядом. А очі людські – це єдиний орган, який залишається незмінним від народження і на все життя. У Володі вони волошково-ніжні – очі чоловіка, який майже все своє доросле життя на війні. Він вибрав цей шлях давно і не збирається із нього зійти аж до тих пір, доки й духу останнього загарбника не залишиться на рідній землі.

Мар’яні Бабій із Липового на початку літа виповнилося всього 12 років. Восени вона почне навчання у 7-му класі місцевої школи. Якщо брати по роках, то ще зовсім дитина. У такому віці, діти, здебільшого, ще безтурботні.

Щоліта наші діти і внуки десь відпочивали. Когось батьки відправляли у санаторії, табори відпочинку. Хтось проводив час у пришкільних таборах, а решту часу – у розвагах із однолітками.