У кожної дитини є своя заповітна мрія. Одного ваблять неозорі космічні простори, загадкові зірки та планети. Іншому хочеться пожити на безлюдному острові, мов Робінзон, і зустріти свою чарівну П’ятницю. Декому сняться краєвиди Парижа, мости Венеції чи хмарочоси Нью-Йорка. А от малий Слава Петровський увесь час прагнув потрапити до Африки. Адже там – «крокодили, бегемоти…» тощо. Ну, як же не побувати в такому цікавому товаристві!

Військовий лікар Олександр Рудя півроку перебував в Іраку. Не приховує, що міг загинути, але поталанило. І кулі снайперів оминули, і каменюки, якими влучно жбурляли в українських миротворців місцеві мешканці. Він не шкодує, що ризикував життям у чужій країні, рятуючи життя багатьом людям.

«Якщо ви зі свого авто привітно помахаєте рукою ліванській жінці, це одразу сприйметься як жахлива образа. Залицятися до вродливих ліванок для чужинця – смертельно небезпечно. За таку «розбещеність» можна й кулю отримати!» – попереджали їх. А вони залюбки їли акул, щодня купалися в Середземному морі і впевнено виконували свою ризиковану роботу. Відомо, що сапер помиляється лише один-єдиний раз. Вони жодного разу не помилились.

Валерій Чорний («Михалич») – учасник героїчної оборони Чернігова, головний сержант-інструктор одного з підрозділів ОК «Північ». За тривалий час своєї служби в Збройних Силах України досвідчений воїн підготував уже тисячі українських бійців, котрі стали справжніми професіоналами та самовіддано захищають нашу державу від триклятих рашистів. Звісно, 52-літній Валерій Михайлович – дуже зайнята людина, однак він все-таки знайшов час, щоб завітати до редакції газети «Чернігівщина», розписатися на прапорі та щиро поспілкуватися про пережите.

Майор поліції Оксана Зубець розвінчує поширений стереотип про те, що миротворець – це кремезний чоловік.