Після закінчення навчання у Майнівському радгоспі-технікумі все трудове життя я присвятив роботі за фахом. Працював за межами Бобровиччини, але не так уже й далеко, тож часто навідувався у рідне село Осовець і сусідню Щаснівку, звідки родом дружина Наталія. Батьків наших давно немає серед живих, тож ми після виходу на пенсію вирішили віддати перевагу селу, хоча маємо і міське житло під Києвом, дочка з родиною теж у «цивілізації» живе.

Мені вже за сімдесят, але й досі живу древньою народною мудрістю: «На землі немає нічого неможливого».

За освітою і покликанням я зоотехнік, багато років присвятив племінній справі у тваринництві. На жаль, ця галузь занепала, як і наше Броварське об’єднання, але сидіти без роботи й на одну пенсію, – не для мене. Тож підробляю на Броварському заводі електровиробів: добу працюю, на три доби повертаюся в рідну для нас з дружиною Наталією (освітянська пенсіонерка) Щаснівку. Тут теж маємо невеличкий  підробіток на городі.