архів газети
Ми звикли до того, що більшість колишніх сільських голів і, що гріха таїти, нинішніх старост здебільшого мало вникають в проблеми села.
Посильно допомагати нашим захисникам – для свідомих українців нині це норма життя. Люди в усій Україні збирають кошти, шиють, варять, печуть, консервують, власноруч виготовляють різноманітні прилади та речі, необхідні на фронті. Для багатьох українців волонтерська робота стала своєрідним обов’язком, який вони взяли на себе за велінням своїх гарячих сердець. Як і наших воїнів на рубежах, так і наших волонтерів уже не зможе зупинити ніщо – до ПЕРЕМОГИ!
11-річний Ярослав Моргацький з Чернігова вже понад півроку збирає гроші для Збройних Сил України на імпровізованому блокпосту. Хлопчик вірить, що так робить свій вклад у нашу спільну перемогу. За зароблені ним кошти купують необхідні нашим воїнам теплі речі, продукти та смаколики. Також хлопчина передав на потреби воїнам все, що нащедрував і назасівав під час свят.
Ірина Кістерна з Прилуччини – не новачок у бізнесі. Вона має власне швейне підприємство, яке виготовляє жіночу спідню білизну, боді, купальники.
Не вперше цитую слова Ліни Костенко: «Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо». Мудрість від мудрої, світом визнаної української поетеси знову згадалася при зустрічі з кількома жительками Нового Бикова. Вони гідно пережили місячну окупацію, варварські руйнування їхніх помешкань, встигли вже дещо відремонтувати, побут налаштувати, але вже на початку розмови відчувалося, що на душі в них щось млоїло, а потім і на поверхню вихлюпнуло невдоволеннями.
У селі Топчіївка та Серединка місцеві жінки організували швейний міні-цех. Майже щоденно в місцевому будинку культури вони шиють зі старих пальт устілки для військових. За ввесь час їх роботи вже відправили понад 180 пар устілок на фронт.
