|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 14:32 | 07.16.2024

Офіс головної науково-дослідної установи Носівщини Офіс головної науково-дослідної установи Носівщини

Носівська селекційно-дослідна станція – аграрна наука, що йде в ногу з часом

Колись Україну називали житницею Європи, але нині ми стали не так європейською житницею, як світовою олійницею. Добре це чи погано – хто знає! Однак є в Україні науково-дослідна установа, яка плекає та розвиває унікальні вітчизняні сорти зернових, починаючи від традиційних: жита, ячменю чи вівса, і закінчуючи ринково привабливими твердими сортами пшениці, які гідно конкурують з іноземними аналогами.

Носівська дослідна станція – приклад наукової установи, яка в складний для держави, науки і аграрного сектору час не лише зберігає та розвиває вітчизняну селекцію, але й задовольняє потреби агросектору в елітному посівному матеріалі, закуповує сучасне обладнання та техніку й упевнено тримає економічний фронт.

 

112 років на службі аграрної науки

 

Носівська селекційно-дослідна станція, яка нині підпорядковується Миронівському інституту пшениці імені Ремесла Національної академії аграрних наук – це одна з найстаріших науково-дослідних установ України. У червні цього року виповниться 112 років з дня її заснування. Історія створення станції – це також і історія створення села Дослідне, де базується установа, адже ще при царі Чернігівська губернія виділила родючі чорноземи задля того, щоб тут займались аграрною наукою. Ділянка посеред поля поступово почала обростати господарськими будівлями, через трохи з’явились науковий корпус та лабораторії, будинки для працівників станції. Цікаво, що в Дослідному було заборонено жити будь-кому, окрім людей, які працювали в установі, та їхніх родичів. Тож ті 600 з гаком мешканців, що нині живуть у селі, є прямими нащадками людей, які в різні часи працювали на Носівській селекційно-дослідній станції.

zernovi

Куточок зі зразками видів зернових

 

З перших років функціонування установи одним із головних завдань у її діяльності було вивчення впливу мінеральних добрив та гною. Не менш значущими були успіхи в питаннях удосконалення методик проведення спеціальних досліджень у ґрунтознавстві та агрохімії, методів контролю добрив і хімічного аналізу ґрунтів. Наковці Носівської СДС багато працювали над пошуком шляхів підвищення ефективності селянського господарства. Водночас із виконанням науково-дослідної роботи в галузі агротехніки, агрохімії, агроґрунтознавства вчені розпочали селекційну роботу з сільськогосподарськими культурами. І тут носівські науковці досягли справді неймовірних успіхів: за весь час діяльності на станції створено понад 80 сортів різних сільськогосподарських культур, а саме: озимого жита, озимого та ярого тритикале, озимої та ярої пшениці, озимої вики, ярого ячменю, вівса, гороху, люпину жовтого та білого, гречки, ярого ріпаку, редьки олійної, конюшини лучної, люцерни і навіть цибулі, столового буряку та огірків.

 

Наталія Буняк показує, що державне може бути ефективним

 

Довелося Носівській СДС у певний період пережити непрості часи. Були тут і борги перед кредиторами, і затримки з виплатами заробітних плат.

Коли у 2006 році станцію очолила Наталія Буняк, установа мала 1,2 мільйона гривень кредиторської заборгованості. Всього за один рік Наталії Миколаївні, яка, до речі, є кандидатом економічних наук, вдалося згуртувати колектив та спільними зусиллями погасити борги і вивести дослідну станцію з фінансової скрути. Сьогодні це – успішна і самодостатня установа, фінансово та матеріально незалежна. Але одна річ – працювати в аграрному секторі і заробляти на двох-трьох культурах, інша справа – займатись науково-дослідною діяльністю і вирощувати 17 культур.

«Установа має в обробітку 997 гектарів землі. Виконує сім науково-технічних завдань за трьома програмами наукових досліджень: «Зернові, круп’яні, зернобобові культури» (селекція жита, вівса ярого та зимуючого, ячменю ярого); «Кормовиробництво» (селекція конюшини лучної та люцерни посівної) та «Аграрна економіка». Як кандидат економічних наук я, зокрема, проводжу дослідження особливостей функціонування ринку насіння», – пояснює директор Носівської селекційно-дослідної станції.

yachmin

А це - сорти голонасінного ячменю

 

Ми розмовляємо з пані Наталією у її кабінеті, розташованому на першому поверсі триповерхового лабораторного корпусу, де розміщені лабораторії та робочі кабінети спеціалістів і науковців. Приміщення виглядає дуже сучасно, всередині – євроремонти, чисто та охайно. Видно, що установа не просто тримається на плаву, а має серйозну фінансову базу для функціонування та розвитку навіть в умовах державного недофінансування. Бо ж чи можна назвати 360 тисяч гривень на рік, які виділяє держава на діяльність такої серйозної установи, достатнім фінансуванням? Навряд! Тож задля того, щоб вижити, – треба вміти заробляти! На Носівській селекційно-дослідній станції займаються не лише наукою, але й добре навчились орієнтуватись у тенденціях аграрного ринку.

«Наталіє Миколаївно, чи правда, що вашим житом не так давно засівали 80% площ, відведених під цю культуру?» – цікавлюсь у директорки установи.

«Було таке. Зараз ситуація змінилась, – відповідає вона. – По-перше, немає відповідної статистики, ніхто толком не звітує. Ми ж орієнтуємось по реєстру сертифікатів насіння МінАПК. Можемо сказати напевне, що 80% насіння жита займають гібриди KWS, 20% – це вітчизняна селекція, – продовжує науковець. – Так от в отій частині 80% насіння жита – сорти саме нашої селекції».

«Минулий рік показав, що існують культури, які не так вже й просто продати через складну логістику, – продовжуємо розмову з директором селекційно-дослідної станції. – До вас їздять товаровиробники з різних куточків України: чи видно, як агровиробники переорієнтовуються і на що?»

«Справді, оцінюючи попит на насіння, я бачу, як товаровиробники переорієнтовуються, – каже Наталія Буняк. – Цьогоріч є попит на горох та тверду яру пшеницю. Скажімо, зерно твердих сортів пшениці у серпні-вересні вже закуповували по 10-12 тисяч гривень за одну тонну, на м’яку – ціни немає і досі. З твердих ярих сортів пшениці ми маємо два чудові сорти – Тера і Надюша. Торгували цього року Терою, а Надюші не було. Весною під тверду яру відвели дещо більше площ, тож із нового врожаю матимемо для продажу ще й посівний матеріал сорту Надюша.

«А яка врожайність твердих ярих сортів?».

«Принаймні 4 тонни вони дають. Ви порахуйте ціну реалізації за одну їх тонну, та й витрати не порівняти ні з ріпаком, ні з соняшником. Це значно менша затратна частина», – пояснює переваги твердих сортів пані Наталія.

 

Пластівці з носівського вівса

 

Сьогодні Носівська селекційна дослідна станція – це плеяда прекрасних науковців, які вивели і працюють з сортами, що не мають аналогів за якістю генетичного матеріалу. А це – основа для тих самих гібридів, котрі останнім часом набули популярності серед агровиробників. На станції трудиться 48 працівників, з яких п’ятеро кандидатів наук – троє сільськогосподарських і двоє економічних.

«Якщо говорити про овес, то кращого генетичного матеріалу в усій країні немає, – не приховує гордості Наталія Буняк. – Над кращими його сортами у нас впродовж 40 років трудилась Олександра Пилипівна Матрос. Зараз вже 10 років як над ними працює Олександр Іванович Буняк».

«Чим ваші сорти привабливі для бізнесу?» – переходимо до комерційної конкретики.

«Якщо раніше овес був кормовою одиницею у тваринництві, то нині – це харчова промисловість, – пояснює директор станції. – Наші сорти вівса мають одні з найнижчих показників плівчастості та одні з найкращих показників білка та крохмалю. До всього цього – ще й доволі пристойний рівень урожайності. Це цінують і знають переробники, які працюють у харчовій сфері. Та ж сама торгова марка «Добродія» – виробник вівсяних пластівців – закуповує у нас насіння трьох сортів вівса, які вони беруть на переробку».

 

Наука, яка інвестує сама в себе

 

«Що стосується виробництва та реалізації насіння, чи можете поділитись даними?» – цікавимось у Наталії Буняк.

«Це не секрет! Щорічно ми виробляємо більше однієї тисячі тонн насіння, а продаємо в межах 800 тонн», – каже директор станції.

«А куди йде прибуток від продажу?»

«Ми – державна бюджетна наукова установа. Такого поняття як прибуток у нас немає, натомість існує надходження коштів до спеціального фонду. У 2021 році нашу установу відвідувала голова ОДА Анна Коваленко і троє народних депутатів, тож спеціально для них я підготувала аналітику, порівнявши наші показники з двома серйозними агровиробниками. Всі дані щодо останніх були взяті з інтерв’ю їхнього керівництва. Наприклад, у перерахунку податків на один гектар ріллі дослідна станція сплачує 4296 тисяч гривень, ПП «Агропрогрес» – 2100 гривень, ТОВ «Чернігівська індустріальна молочна компанія» – 2790 гривень. Кількість працівників в розрахунку на 100 гектарів ріллі відповідно – 5,5, 1,1 і 1,5. Кількість культур, які вирощує наша установа, на той час становила 18, у них – по три культури. Виходячи з зазначеного, виникає логічне питання: хто з нас ефективніший?».

aparat

Нове надбання лабораторії - прилад за 1,3 мільйона гривень

 

Питання, звісно, риторичне. І це, зауважимо, при тому, що наукова установа порівняно з приватними агрокомпаніями перебуває в не зовсім рівних умовах, а точніше – складніших. При цьому, працюючи на менш ніж одній тисячі гектарів, щороку дослідна станція сплачує понад 4,5 мільйона гривень податків до бюджету різних рівнів.

При всьому цьому установа розвивається і щороку збільшує обсяг надходжень до спеціального фонду. Так, якщо у 2020 році ця цифра складала 26,6 мільйона гривень, то вже у 2021 році – 32 мільйони 631 тисячу, а у 2022 році – 32 мільйони 644 тисячі гривень.

«Це кошти, що надійшли на рахунок від реалізації продукції, це виручка, а не прибуток, – пояснює Наталія Буняк. – Бо ж, зрозуміло, що були і значні затрати».

Менше з тим, але у тому ж таки 2020 році власні капітальні інвестиції в установу склали 5,6 мільйона гривень, у 2021 році – 4,9 мільйона гривень. Нещодавно дослідна станція оголосила тендер на один мільйон гривень – хочуть купити оборотний плуг і розкидач добрив.

 

Сучасні трактори – добре, комбайни – неефективно

 

За словами директора Носівської СДС, у господарстві працює сучасна техніка: два трактори «NEW HOLLAND» різної потужності та посівний комплекс «КUHN».

«Комбайни ми винаймаємо, бо на такі площі їх утримувати невигідно, – продовжує розмову Наталія Буняк. – По-перше, для того, щоб купити один нормальний комбайн, потрібно 8 мільйонів гривень. По-друге, у нас багато культур потребують одночасного збирання. Буває, одночасно потрібно три комбайни. Наприклад, цього року у нас буде 190 гектарів озимого ріпаку, треба хоча б два комбайни. А в цей самий час достигає горох, його теж треба зібрати. Ми банально не потягнемо одночасну купівлю трьох комбайнів, тому нам вигідніше винаймати, а не витрачатись на їх купівлю, утримання та обслуговування. Не ті площі! – пояснює недоцільність утримання зернозбиральної техніки керівниця установи. – Перед війною ми, щоправда, хотіли купити селекційний науковий комбайн за 5 мільйонів гривень, вже і тендер було проведено, кошти були, чекали поставки, але 24 лютого все перекреслило…».

 

Продовжувач справи метрів селекції

 

ozymi2

Заступник директора з наукової роботи Олександр Буняк – учень і послідовник відомого далеко за межами України селекціонера, доктора сільськогосподарських наук Віктора Скорика. Віктор Варфоломійович був його науковим керівником. У 90-х роках Скорик створив сорти короткостеблового жита. Це був прорив у селекції жита! Сьогодні Олександр Буняк продовжує справу не лише Віктора Скорика, але й Олександри Пилипівни Матрос, яка займалась селекцією вівса – того самого, що має найкращі генетичні властивості в Україні, а можливо й у світі.

«Це – метри селекційної науки, люди, які вийшли в Україні на перші шпальта. Мені пощастило бути їхнім учнем», – відгукується про своїх наставників Олександр Буняк.

Ми випадково застали Олександра Івановича в коридорі лабораторного корпусу установи. Можна сказати, що нам в дечому пощастило, бо в цю пору тут працює переважно управлінський апарат, усі інші – в полях. Олександр Іванович хоч і має посаду заступника директора, але більшість часу проводить або полі, або в лабораторіях.

«Олександре Івановичу, ваша установа має у 2023 році в Реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, 60 позицій. Скільки потрібно часу, щоб створити один сорт?» – заходимо здалеку.

«Якщо взяти класичні методи селекції, то для створення одного сорту потрібно не менше десяти років. Якщо застосувати прискорені методи, то менше, але вітчизняна наука не має необхідного обладнання для такої роботи, – пояснює селекціонер і кандидат сільськогосподарських наук. – Щорічно проводимо добір селекційного матеріалу, виділяємо кращі лінії, розмножуємо їх, передаємо на державне сортовипробування (саме зараз у нас його проходить два сорти ярого ячменю, три сорти озимої пшениці і один сорт озимого тритикале). Робота цікава, тому що ми створюємо своїми руками щось нове. Як казав М.І. Вавілов: «Селекція – це наука, мистецтво і технологія». Треба знати генетику, біологію, рослинництво і мати мистецьке уявлення, що ми хочемо бачити в результаті своєї роботи зі створення сортів».

«А що Ви можете сказати про засилля іноземних сортів? Існує така проблема?» – продовжуємо.

«Засилля іноземних сортів – це не зовсім небезпека, а скоріше конкуренція. Жива конкуренція для всіх сторін важлива, однак, власне, саме ставлення держави до вітчизняної науки – тут хотілось би кращого, – відповідає Олександр Буняк. – Треба зауважити, що немає підтримки від держави саме у фінансуванні. А конкурувати з потужними іноземними компаніями, які вкладають великі гроші у розвиток селекційної насінницької бази, досить-таки важко. Якби в нас було рівноцінне фінансування, я б дивився на це як на паритет. От взяти хоча б селекцію вівса: при мінімальній потребі щорічного фінансування в 700 тисяч гривень нам виділяють 70».

 

Олександр Буняк: «Створювати на своєму матеріалі гібриди – це перспективний напрямок»

 

Державного фінансування як такого на станції, можна сказати, немає, однак тут навчились заробляти гроші та правильно їх витрачати.

З останнього придбання – апарат за майже 1,2 мільйона гривень, який без перемелювання зерна дозволяє отримувати хімічні показники його якості.

«Що нам дає наявність такого обладнання? На етапі селекційного розсадника другого року ми можемо вести селекцію на якість, відбирати форми залежно від напрямків селекції», – пояснює важливість такого дорогого апарату науковець.

Є в дослідницькій лабораторії і діафаноскоп, який визначає скловидність зерна. Ще одне придбання – спектрофотометр. За допомогою цього апарату селекціонери можуть визначити фракційний склад крохмалю зерна, зокрема ячменю ярого.

«Робимо все, що можна, задля покращення селекційної роботи, розширення її напрямків, купуємо апарати, вчимось на них працювати і використовувати у селекційній роботі», – каже заступник директора з наукової роботи Носівської селекційно-дослідної станції.

Варто зауважити, що тутешні науковці намагаються йти в ногу з часом і бути цікавими для своїх клієнтів.

«Ми працюємо над створенням власних гібридів озимого жита, – ділиться напрацюваннями Олександр Буняк. – Ми розуміємо, що з гібридами вітчизняна наука не повинна відставати від іноземних корпорацій. Наша перевага в тому, що ми маємо гарний селекційний матеріал – зимо- та морозостійкий, який не так піддається ураженню хворобами, як іноземні сорти. Наші сорти-синтетики переважають за якістю та не поступаються за врожайністю, тому створювати на своєму матеріалі гібриди – це перспективний напрямок».

 

Техніка – як в агрохолдингів

 

Директор Носівської селекційно-дослідної станції Наталія Буняк люб’язно погодилась провести екскурсію підприємством. Всідаємось у робочий Renault Duster і їдемо знайомитись зі складами, де зберігається основа майбутнього врожаю.

На одному з них, переобладнаному з корівника, саме вантажать посівний матеріал твердої пшениці.

mishki

«Беги з нашим логотипом ми замовляємо спеціально під власне насіння», – каже агроном- насіннєвод Володимир Сірик.

Пан Володимир саме слідкує за відвантаженням зернових. В його основні обов’язки входить контроль за схожістю, чистотою та якістю насіння. З сучасним чотириметровим посівним комплексом «KUHN» цей процес є значно простішим, ніж раніше.

Ми на власні очі побачили в роботі цей чудовий комплекс, який в середньому за день засіває 30 гектарів площ.

Механізатори саме обідають на полі.

Заступник директора з питань виробництва Іван Пугач, який привіз трударям обід, пояснює, що всі, хто працюють у полі, обідають безкоштовно.

«Обіди на полі – безкоштовні, а колектив взагалі харчується за символічні 5 гривень, – каже Іван Іванович. – Всі основні роботи у нас проводить великий «NEW HOLLAND», це – оранка, підготовка ґрунту і посів. МТЗ – допоміжний. Щось перевезти, відвантажити, обприскати поле».

Механізатор Віктор Сердюк раніше працював на ХТЗ, тепер працює на «NEW HOLLAND».

gruppa

Іван Пугач, Володимир Журбін та Віктор Сердюк

 

«Освоїв швидко, – пояснює Віктор Іванович. – Нічого важкого в ньому немає – взагалі їдеш і відпочиваєш. Робочий орган – це один палець, – посміхається тракторист. – Погано тільки, що поля в нас маленькі, доводиться багато крутитись».

«Маленькі поля, бо це селекція, – додає науковий співробітник, завідувач відділу насінництва Володимир Журбін. – Цим комплексом ми сіємо всі наші поля. Нічого складного в ньому немає, навпаки – вводиш культуру, норму, воно показує, на скільки виставити котушку, зважив, задав у комп’ютер, робиш симуляцію для перевірки – і вперед! Висів дуже точний. Ось зараз ми закінчуємо сіяти горох. Норма висіву – 320 кілограмів на гектар, а ріпак сіяли 2 кілограми на гектар, соняшника – 4 кілограми на один гектар. Перевитрат немає. Якщо щось неправильно робимо, то комп’ютер не приймає. За цією технікою – майбутнє!».

З останніми словами хочеться не погодитись, вірніше, не зовсім погодитись. Техніка – це технології, а от майбутнє – за такими людьми, які присвячують власне життя аграрній науці, які не розбіглись по приватних холдингах, а працюють за відносно невеликі гроші і незрозумілі перспективи на продовольчу безпеку держави. Хоча зараз держава цього, на жаль, не цінує.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)