|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:40 | 09.29.2022

Михайло Ігнатенко та Сергій Кожух з Архипівки Михайло Ігнатенко та Сергій Кожух з Архипівки

Агросектор на лінії вогню

Широкомасштабна війна внесла негативні корективи у вітчизняний агросектор, який нині просто намагається вижити, адже про розвиток для більшості компаній немає мови.

Особливо важко нині тим аграріям, які фактично господарюють на лінії вогню. І хоча російські терористичні війська втекли з Чернігівщини ще на початку квітня, однак не залишили спроб регулярних обстрілів прикордоння. Ми проїхались північними селами Семенівщини для того, щоб побачити на власні очі і донести до загалу, наскільки важко і ризиковано там нині.

 

Залізний Міст обстрілюють регулярно

 

Нещодавно ми описували складнощі господарювання в Янжулівці – у селі, яке впритул підходить до російського кордону. Буквально через тиждень після публікації московити обстріляли село з небаченою до того інтенсивністю. Так, в результаті вогневого ураження згоріла одна із крайніх осель, а в ТОВ «Янжулівка» від мінометів загинуло 16 корів, які мирно випасались на тутешніх луках. Їх потім збирали по всьому полю під дикий рев стада.

Село Залізний Міст, де розташоване одне із базових прикордонних господарств ПСП «Степанич», обстрілюють менше, ніж Янжулівку, але не менш регулярно.

За словами бухгалтера підприємства Ніни Бондаренко, в господарстві числиться 58 працівників. Основні напрямки – вирощування зернових та молочне тваринництво. Так, у прикордонному Залізному Мосту утримують 670 голів ВРХ, з яких майже половина дійного стада. Молоко здають на Новгород-Сіверський сирзавод.

«Через війну та обстріли ми покинули близько однієї тисячі гектарів, – каже Ніна Миколаївна. – Ціни на зерно немає, логістика складна, тож дуже виручає молоко. Вдячні Новгород-Сіверському сирзаводу за вчасний перерахунок коштів».

За словами головного бухгалтера підприємства, особливо важко було в перші місяці війни, коли Семенівщина була окупована російськими військами.

«Ні пального, ні логістики… – з тривогою згадує жінка. – У лютому ще молоко наше забирали, здавали до перших чисел березня, а потім все! Ми прийняли рішення розвозити та роздавати людям по селах громади наше молоко».

Найближче до Залізного Мосту російське село називається Курковичі. Зараз звідти постійно прилітають снаряди по українській території.

«Жили фактично в один в одного в городах, а тепер вони всіх нас називають «бендерами» і фашистами. Дружба і родичання закінчилось», – каже Ніна Бондаренко.

Ще одна проблема, на яку вказують у тваринницькому господарстві, – відсутність адекватної ціни на яловичину.

«Якщо до війни м'ясо бичків закуповували по 60-70 гривень за один кілограм, то зараз за корову вищої вгодованості більше 36 гривень не дають. Який сенс віддати задарма?» – говорить заступник директора підприємства Дмитро Куралєс.

kurolesy

Дмитро Куралєс та Анна Куралєс

 

Тож тут замислились над власною переробкою. Найбільше ображає українських тваринників те, що вітчизняні м’ясокомбінати не працюють, а магазини завалені ковбасами. Звідки вона і якої якості? Підтримуємо польське тваринництво замість того, щоб допомагати власному?

Дмитро Куралєс характеризує ситуацію, в якій опинились аграрії з прикордонних регіонів, як надскладну.

«По зернових немає ціни, логістика важка, внутрішній ринок не споживає обсягів виробленого зерна, переробки немає, а віддавати задарма ніхто не хоче. Ціна на молоко залишилась на рівні минулого року. Ціна насправді не дуже, але, слава Богу, завжди є жива копійка», – каже економіст і заступник директора ПСП «Степанич».

 

У Костобоброві – велика товарна ферма

 

В селі Костобобрів утримують майже 400 голів ВРХ, з яких 160 – це дійне стадо. Сюди росіяни не дострілюють, але снаряди регулярно падають перед селом, поблизу річки та в лісі.

«У нас із реалізацією молока проблем немає, а от другий раз молоковоз відмовляється їхати в Янжулівку, коли село обстрілюють, – каже завфермою місцевого ПСП «Зірка» Любов Веремієнко. – Наші корови в цю пору на випасі, на ніч завозимо сіно та силос, а доїмо на фермі. Вони тут неподалік ферми випасаються. Стадо нам залишилось у спадок від колишнього колгоспу, голштинізуємо».

molodnyak

Молодняк вже звик до вибухів

 

Телят і бичків тут утримують на сухому раціоні: силос, сіно, борошно та сіль. Щодня надоюють та здають на сирзавод 2500-2600 літрів молока. Любов Валентинівна хвалить своїх корів. Каже, в середньому кожна з них дає 16,5 літрів молока щодоби.

«Оце – порода «джерсей», – показує на коричневого бичка доглядальниця. – Звати його Льолік. Виміняли на фермі. Залишаємо на розплід. «Джерсеї» невеликі ростуть, але дають багато молока із великою жирністю».

jersi

Надворі в окремому загоні стоїть безрогий бичок. Завфермою підходить до дерев’яних лат і починає кликати: «Бєня, Бєня».

Бєня спокійно підходить до пані Люби і їсть із рук цукерку.

benya

«Дуже любить солодке», – посміхається жінка.

З бичка вона миттю переключається на тему війни. Згадує власну рідню по той бік завіси.

«У мене сестра у Криму… Не вірить, що нас обстрілюють. Каже, що ми все брешемо, – зітхає жінка. – Ми вже для них ще й брехунами стали».

 

Архипівка тримається за рахунок господарства

 

Від Архипівки до кордону з ворогом – всього три кілометри. Цьому селу пощастило більше, тут не стріляють, хоча обстріли по сусідах селяни чують добре.

«На наші поля не долітає, долітає поруч – у Леонівку, тут чути, – каже механізатор зі СТОВ «Архипівське» Сергій Кожух. – В основному мінометами працюють».

arxipenky

«Коли прилітає по Залізному Мосту, то в нас чути доволі добре», – додає директор СТОВ «Архипівське» Михайло Ігнатенко.

За словами аграрія з Архипівки, господарство працює в двох напрямках – тваринництво та рослинництво. Утримують 220 голів ВРХ, з яких 80 – це дійне стадо. Молоко, як і більшість у Семенівській громаді, здають на Новгород-Сіверський сирзавод.

moltank

Молочний танк на 2600 літрів

 

У часи окупації Михайло Ігнатенко особисто розвозив молоко по селах громади.

«У нас росіяни не стояли, вони були в Леонівці, – каже чоловік. – Я якраз розвозив молоко по людях, бачив їх. Зупиняли, перевіряли чи дійсно молоко везу. Дивувались тому, що люди такі незадоволені. Думали, їх тут із квітами будуть зустрічати», – пригадує пан Михайло.

За словами керівника прикордонного господарства, у нього, як і в усіх аграріїв, нині стоїть питання виживання. Тим паче, що невелика Архипівка тримається за рахунок господарства, більшість працездатних людей звідси давно виїхали.

 

«Гарячі» жнива минули, попереду «гарячі» жнива

 

Озимі жнива в більшості прикордонних господарств були справді гарячими. Дивом ніхто з механізаторів не підірвався на мінах і не згорів під обстрілами. Ці люди, безперечно, не менші герої, ніж воїни ЗСУ.

Помічник агронома ПСП «Степанич» Анна Куралєс це прекрасно розуміє і хвалить кожного, хто в такий складний не дав пропасти збіжжю.

«Багато полів довелося покинути, – каже агроном. – У нас, наприклад, є поле, по-народному називають Курковичі, то наші там два дні прибирали, а на третій почало прилітати, довелось покинути. Поле впирається в прикордонний рів. Ми, звісно, прикордонників про все попереджаємо, але ж гарантії нам ніхто не дає. Все – на свій страх і ризик».

1pole

Заміноване пшеничне поле, на якому підірвалось авто

 

Скоро в господарствах планують розпочати збір соняшника і прогнозують повторення «гарячих» жнив. Тим паче, кажуть аграрії, багато полів заміновано.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)