|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 5:46 | 05.27.2024

Мрію знищили російські окупанти

На цьому полі поблизу Чернігова у сорокових роках минулого століття точилися жорстокі бої між радянськими і німецькими військами. Тепер, з плином часу, у лютому-березні 2022 року, саме тут наші мужні захисники відбивали атаки іншого ворога більш жорсткого, нахабного, який безсоромно й відкрито заявляє про те, що міста, села й інші цивільні об’єкти треба бомбити і обстрілювати, аби зламати дух нашого народу. «Волю українців треба зламати через коліно», заявив днями один із спікерів на владному офіційному телеканалі росії.

Зламані долі, понівечені життя, жахливі екологічні наслідки… І все це принесла фашистська росія. Сьогоднішня розповідь лише один епізод із цієї жахливої війни.

 

«Педальний кінь» надихнув на справу всього життя

 

1yakryv1

Кілька років тому, коли постало питання про вибір місця для будівництва житлового будинку, Ярослав Кривченко зосередив увагу саме на цій місцині – через дорогу рівнинне поле, а неподалік три лісочки: березовий, дубовий і сосновий.

Буде де дітворі проводити своє дозвілля, – міркував собі молодий господар.

Отак молода родина побудувала будинок у мікрорайоні Бобровиця, що в Чернігові, і почала облаштовувати своє обійстя.

Працюючи ювеліром в одній із майстерень, Ярослав вгледів на території пункту приймання металобрухту пристрій, який дав поштовх для позаробочого захоплення.

Коли я побачив іграшку зі свого дитинства, мене аж пройняло, – пригадує молодий чоловік. – Адже подібна забавка у нас була в домі, коли я ще був малим. Тож коли глянув на неї, я наче весь проникнувся якимсь новим натхненням, настільки був вражений побаченим.

На прохання Ярослава власник приймального пункту подарував машинку, яка припала до душі хлопцю. Та й скільки там металу з цієї іграшки, щоб не піти назустріч бажанню молодого чоловіка? Знизу педалі та три колеса, які кріпляться на платформі, що тримає коня.

1akonik

Ця іграшка була в ідеальному стані, – згадує Ярослав. – Подібні речі у той час не цінувалися, їх можна було назбирати у місцях, де приймали металобрухт. Відтак власник мені подарував її просто так, за безплатно.

Ось так педальний кінь став першим експонатом у колекції молодого ювеліра.

Потім була друга, третя… Таких раритетних експонатів за майже два десятки років назбиралося більше сотні, серед яких аж двадцять усіляких автівок. І це не просто дитячі машинки, а великі іграшки, які в рух приводять самі малюки – ногами.

1avtokolec

Дитяче авто з колекції (до війни)

 

І якщо спочатку аналогічні речі не цінувалися, то дещо пізніше вони вже відносилися до рідкісних об’єктів, а отже стали потрапляти на аукціони.

Ярослав викупляв отакі машинки, і таким чином поступово вдома утворився справжнісінький музей! Щоправда, деякі з таких іграшок довелося все ж таки реставрувати. Та для справжнього майстра-злотника – це не проблема.

 

Облога міста

 

24 лютого 2022 року. Хоча Ярослав ще не до кінця усвідомлював, що трапилося, але десь у підсвідомості розумів: відбувається щось серйозне.

Зранку я побачив, як подекуди автівки їдуть на червоне світло. Це було дуже дивно. А коли приїхав до себе в майстерню, то з новин дізнався, що розпочалася війна. Перше, що спало мені на думку, потрібно було заправити своє авто. І як показали наступні дні це було вірне рішення, – розповідає ювелір.

Мікрорайон Бобровиця вороги активно обстрілювали з авіації та артилерійських систем – щодоби по кілька разів.

На руїни перетворювалися житлові будинки, магазини, виробничі об’єкти. Через обстріли та під завалами гинули люди й худоба.

З кожним разом перебувати у цьому північному мікрорайоні Чернігова ставало небезпечніше. Дійшло до того, що вже і медслужби та рятівники з ДСНС не в змозі були приїжджати. Тож поранених звідти почали вивозити прості люди на своїх автівках.

Запропонував свої послуги Чернігівській районній лікарні і Ярослав Кривченко.

Я одразу прийшов і сказав: ось мій номер телефону. Якщо потрібно буду возити поранених, лікарів, кого треба, – розказує ювелір, який добровільно став волонтером. – Ось так і почав чергувати в «районці». На своєму «універсалі» довелося перевозити поранених людей, і навіть таких, що могли тільки лежати.

Одного разу ворожі літаки почали бомбардувати електромережі, районну лікарню та деякі районні установи, внаслідок чого загинули люди.

В обласну лікарню я віз поранених військових, які зазнали ушкоджень у полку зв’язку, куди російські літаки скинули бомби, оповідає волонтер. У них були обличчя забинтовані. Чую, один із них переживає, що лице негарне буде. А я дивлюся – з іншого автомобіля взагалі виносили загиблих хлопців. Подумав: от і війна прийшла справжня, як раніше було тільки у кіно…

Отак за дні рашистської облоги міста чоловік перевіз на своєму автомобілі понад сотню поранених.

І якщо електрика в Бобровиці пропала майже з перших днів ворожої навали, то пару колонок з водою ще функціонували. Але потім російські нелюди вцілили у двір, де була остання колонка…

Росіяни все проглядали через дрони, які зависали над нами, – зупинився на епізоді волонтер. – А одного дня я побачив ворожий танк на невеликій відстані від дому…

Ярослав вирішив вивезти свою дружину та сина в столицю, аби звідти наступного дня евакуювати потягом у західні регіони країни.

Я віз в машині, окрім дружини та сина, ще двох жінок, а також іноземця Тофіка з Арабських Еміратів, ділиться своїми спогадами Ярослав. Випадково зустрів його біля ЦУМу в Чернігові, коли шукав адресу наших попутниць. Він намагався виїхати з Чернігова, бо у Києві у нього була своя квартира… І я побачив, яким він був розгубленим. Оскільки в моєму «універсалі» було ще одне вільне місце, то я забрав і його. У Києві ми всі ночували в його квартирі… Наступного ранку посадив своїх на евакуаційний потяг. Потім пішов по авто на стоянку…

Після цього Ярослав повернувся в Чернігів.

У Києві місцеві тоді дуже дивувалися, що я повертаюся до «пекла». Але тут, у Чернігові, був мій дім, – пригадує волонтер.

 

Ворожа бомба знищила і будинок, і колекцію

 

Буквально за пару діб він подумки скаже собі: «Добре, що я вивіз своїх звідси».

…15 березня Ярослав приїхав з добового чергування. Зайшов на кілька хвилин додому. А потім щось внутрішнє підказало, що варто перегнати авто у двір сусідів, які трохи раніше звідти виїхали.

Над будинками продовжували кружляти ворожі дрони.

Я розумів, що дуже «примелькався», бо постійно туди-сюди їздив на авто, когось вивозив постійно, – розказує чернігівець. Відігнав авто, пішов до інших сусідів, де в їхньому гаражі сіли вечеряти. За кілька хвилин ми почули гул літаків. А потім вибух! Відкрили двері гаража – і побачили картину, наче в кіно: стояв густий сірий пил, і навколо неможливо було щось розгледіти. А коли пил осів, серце від побаченого ледь не вискочило я зрозумів, що прилетіло в мій дім.

Міцного залізного паркана як і не було. Теж саме з гаражем і майстернею. У будинку повилітало скло, відлетіли від стіни батареї опалення, меблі і речі розтрощило. А от стіни та дах – витримали.

А п’ятнадцятого березня взагалі не стало його дому – ворожа бомба прямісінько вцілила в «серце» садиби. Згоріло все. А головне – знищена його мрія…

1naslidkyob

Ярослав ось-ось планував відкрити власний музей з раритетних речей.

Вогонь спалив колекцію старовинних машинок, рідкісних дитячих велосипедів, інших іграшок, які господар обійстя дбайливо збирав упродовж майже 20 років. Російські завойовники-окупанти знищили винятковий дім, в якому знайшли свій притулок унікальні речі і якими так дбайливо тут опікувалися. За один мить все перетворилося на чорну згорілу купу…

1aruinypovni

Звичайно, мені шкода і часу, що його стільки витратив на все це, і саму колекцію, – оцінює масштаби власної трагедії завзятий чоловік. – Адже я планував відкрити на подвір’ї музей, робити виставку. Це була справа всього мого життя… Я мав майстерню, необхідне обладнання, тож думав на пенсії відреставрувати розібрані машинки та інші раритетні речі… Я збирав не тільки машинки в мене були й старовинні патефони, рідкісні платівки, оригінальні дитячі іграшки, предмети інтер’єру… Я завжди любив відшукувати щось старе, реставрувати його, а по можливості чимось ще й користуватися.

Нині родина живе у квартирі незнайомих для них людей. Їм дозволили тимчасово пожити, сплачуючи тільки комунальні послуги.

А від планів створити справжнісінький приватний музей у Ярослава залишилися лише спогади, і надія на перемогу над російськими супостатами, які знищили його мрію…

 

Сергій КОРДИК, фото автора та з архіву Ярослава Кривченка

Схожі матеріали (за тегом)