«До Пісок росіяни зайшли через Стару Басань, Мокрець, Калиту – вони намагалися прорватися на Київ цією дорогою. Ми не очікували, що вони так стрімко вглиб пройдуть, і тим паче того, що в Пісках будуть. Ми не могли виїхати, бо Сумську трасу вони повністю блокували, а в бік Бобровиці – хіба що полями, – згадує директор СФГ «Незалежність» Ігор Сахно. – Та російські солдати в лісосмугах поставили свої БТРи і контролювали всі підходи. Тому було дуже небезпечно виїздити на той момент – вони розстрілювали усі машини. Був випадок, коли люди хотіли виїхати на двох легкових автомобілях, то кацапи їх просто розстріляли».

Чоловік каже, що як тільки російські військові зайшли до Пісок, то відразу поставили свою техніку у його і сусідньому господарстві, які знаходяться на самому в’їзді до Пісок.

«Вони стояли на моїй території з «Точкою У», якою стріляли по Броварах та Києву. А навпроти, через дорогу, – територія ТОВ «Земля і Воля», так там біля ангарів стояв «Бук». Він прикривав ту «Точку У», – розповідає фермер. – Кожного дня їздили їхні колони нашими вулицями, та основна кацапська база була в Новому Бикові та Басані.

Укриття копали на території

На моєму підприємстві російські солдати жили в складах і в усіх приміщеннях, які були на території. Поруч поробили собі щось на кшталт кулеметних гнізд і сиділи там. Коли вони тільки зайшли на територію підприємства, то там були двоє моїх працівників, які ночували з росіянами. Вони розпитували їх про роботу, про зарплату, про село загалом. І були дуже здивовані нашими зарплатами, доходами людей, нашими будинками, санітарними умовами. Вони взагалі коли зайшли в Нову Басань, то думали, що то котеджне містечко. Вони і уявити собі не могли, що це – звичайне українське село. Так мої працівники переночували з кацапами, а на наступний день вони все ж відпустили їх».

Свиней відстрілювали

«У мене є “зоопарк” – загороджена територія з електропастухом, де живуть свині – китайські маленькі та угорські мангали – волохаті такі, на овечок схожі. Вони живуть у цьому загоні, самі розмножуються, ми кукурудзою підгодовуємо, – розповідає господар. – Я їх тримаю спеціально для їдальні – ми безкоштовно харчуємо працівників. Так росіяни відстрілювали і їли їх. Поголів’я дуже зменшилося. Адже русня там стояла близько місяця. Кацапи вбивали свиню, відрізали голову, знімали шкуру разом із салом і викидали. Як кролів, лупили і їли лише м'ясо. Це звична для них справа, вони ж не смалять, не чистять. Так у них заведено. Голови свиней валялися по всій території господарства. На росії всі так роблять. Де живуть українці – там вже розробляють тушу, і сало використовують, а росіянам аби вбити – і швидше до пляшки».

Пляшки в кукурудзі

Про те, що російські солдати безбожно пили, кажуть всі, кому не пощастило опинитися в окупації і жити поряд з цими недолюдками. У Пісках вони також пили. Так, в офісі пана Ігоря випили ввесь колекційний алкоголь, натомість лишили записку не з вибаченнями, а з засторогами про шкідливість випивки.

Контора господарства після кацапів

«Коли ми прибирали після того, як російських військових вибили з області, то в зерні знайшли цілу купу пустих пляшок з-під різного алкоголю, – говорить Ігор Петрович. – Спершу ж не знали, що там в тому зерні напхано, то боялися чіпати – думали, може, яка вибухівка чи ще щось. Вони ж люблять все мінувати. А потім виявилося, що то порожні пляшки. Вони перше, що зробили, коли зайшли в Нову Басань, – розвалили магазин БТРом, пів стіни вивалили і вже тягали звідти, що хотіли.

Випили російські військові і те спиртне, яке було в мене в кабінеті. До мене приїздять різні люди і привозять часто пляшку віскі чи коньяку. Я фактично не вживаю алкоголю, то ці подарунки складав у себе в кабінеті. То коли я вперше зайшов в свій кабінет після деокупації, то побачив, що бар пустий. Росіяни все випили і лишили записку: «Алкоголь – зло, мы его вылили». Та насправді вони його випили – судячи з тих пляшок, які валялися біля “Точки-У”».

Втекли за 40 хвилин

Весь час Ігор з родиною був у своєму будинку. Вони живуть в кінці села, аж під лісом, і ворожі військові до них не прийшли. Дружина пана Ігоря припускає, що вони боялися лісів, – може, тому й не пішли. Хоча, заїхавши на підприємство своєю технікою, вони питали, де господар, але люди не сказали.

«Коли наш «Байрактар» прилетів і розбив кацапський «Бук», то вони пішли прочісувати село. Хотіли знайти, хто здав місцезнаходження техніки, але до нас не дійшли. І потім десь через 40 хвилин – годину вони швиденько зібрали «Точку-У» і втекли. Адже «Бук», який наші розбили, прикривав її, тож, думаю, побоялися, що наступними будуть вони, – говорить чоловік. – У мене в сейфі карабін стоїть, і дрон у шафі. Я його купив, щоб поля облітати і дивитися за посівами. І мені тоді навіть на думку не спало все це сховати. Зараз, повертаючись до тих подій, думаю: що було б, аби вони дійшли до нашого будинку і знайшли в мене зброю і дрон?

Якраз у цей момент, коли кацапи тікали, в нас із родиною з’явився шанс виїхати. Місцева тероборона допомогла вибратися з села полями. Це був десь кінець березня. Ми поїхали з сім’єю до товариша в Прикарпаття».

Шкоди завдали чимало

«Найбільша шкода, яку насамперед відчуло господарство від цього повномасштабного вторгнення, – це обвал ціни на продукцію, яка зберігалася на складах, десь у 2,5 раза, – говорить фермер. – Продати вдалося, але вона навіть не вийшла на собівартість. Також техніка постраждала. Ми втратили Камаза, Газона та Зила. Було у нас на той момент чотири зерновози – вони їх поламали, повиривали все. Комбайн дуже сильно пошкодили. Там, де не могли відкрити двері – ломиком відкривали, всю електроніку вирвали, скло вибили. Все, що блищало, все воно, скотина, виривало.

Невеликі навантажувачі «Маніту» були для зерна, то кацапи ними траншеї копали. Вони ж не призначені для цього, а ті нелюди копали. Два свої маленькі трактори насилу знайшов».

Ще до повномасштабного вторгнення Ігор купив п’ять одиниць техніки, проте не встиг забрати її до 24 лютого. На жаль, від російських обстрілів на тому підприємстві згоріло майже все.

«Я заплатив не повну суму, а частину. Решту мав віддати, коли забиратиму техніку, – говорить Ігор. – Та так сталося, що те підприємство дуже постраждало від російських обстрілів. Згоріли і мої трактори. Правда, продавці вчинили дуже порядно – скомплектували з моїх п’яти тракторів два на ту суму, що я вніс перед цим, і віддали їх мені. Ще я проплачував дизель наперед – ми ж готувалися на посівну. То один підприємець привіз мені ввесь об’єм проплаченого дизелю, а інший, можна сказати, кинув. Те дизпаливо, яке було на господарстві у лютому, – близько восьми кубів, – росіяни забрали.

Дуже багато борошна попсували, соняху і посівного матеріалу. Уявіть собі: росіяни з борошна і посівного матеріалу робили собі редути. Сонях повитягували ввесь. Ми його просто викинули тоді. Це був товарний сонях, який використовували як сировину для виготовлення олії, а вони його взяли і на вулицю витягли... Борошно в мішках розкисло і перетворилося на один лепех. Я людям дозволив, то вони приходили, вибирали борошно більш-менш нормальне, для худоби».

І хоча підприємство дуже постраждало і понесло збитки, та попри те Ігор з дружиною продовжують працювати і допомагати військовим.

«Сам я не їжджу на передову, але намагаюся допомагати, коли надходять запити від наших хлопців, – говорить Ігор. – Пальним, запчастинами, їжею, дівчата сітки в’яжуть, дружина Лариса їздила, машину приганяла з-за кордону. В основному через Сашу Гармату передаємо хлопцям допомогу».

Логіки у цій війні немає

«У тому, що вони можуть піти війною, нічого дивного для мене немає. Адже імперські амбіції у них завжди були і завжди будуть. Я дуже багато історичної літератури читав, – говорить господар. – У голові не вкладається той факт, що у цій війні немає ніякого сенсу. Відсутній результат. Єдине – це шанс для Путіна і його кліки залишитися при владі. А з практичної точки зору – немає ніякої логіки. Це – моя особиста, суб’єктивна точка зору. Росіяни, як і їхнє керівництво, живуть в якомусь інформаційному вакуумі, вони чують тільки те, що хочуть чути. І коли вони йшли сюди, то планували, що це буде Крим номер два. Та вони прорахувалися і наступили третій раз підряд на одні й ті ж самі граблі – «український народ». Вони планують собі там якісь спецоперації, захоплення влади, тоді ще мирним шляхом. Але потрапили на народний Майдан двічі, а на третій раз піднявся ввесь народ.

По-перше, окупувати таку територію, як наша держава, вони не в змозі. По-друге, вони довели наш народ до такої люті і ненависті до росії, що зараз вже й самі не знають, як вилізти з того гівна.

Ось до мене приїхали друзі-фермери з Бахмута. Там у них було все: житло, господарство. І росіяни все це знищили. Тому хлопці приїхали до нас, щоб якось вижити і стати на ноги. Так ці люди, з так званих «проросійських» міст, – зараз найбільші вороги кацапів. Ті донеччани, які виходили на антимайдан і голосували за Януковича – зараз найбільш страшні воїни для росіян. Адже це їхнє життя зруйновано в нуль. Сьогодні навіть Захід України не настільки налаштований на боротьбу, як налаштовані люди зі Сходу. Розумієте, ті, хто втрачає житло, власну справу, яка стала сенсом життя, а ще, не дай Боже, свою сім’ю, – це найстрашніші люди. Вони прагнуть помсти.

Всі наші військові, які зараз захищають країну, – наймотивованіші. Я дуже багато читав про війни і знаю, що таке український воїн. Коли наші хлопці-націоналісти як добровольці виступали за чеченців, то Дудаєв казав, що українці – страшні солдати, особливо коли зачепити їхніх рідних, їхній дім, їхню країну. Вони мовчки убивають, без жодного пафосу».

Поля все ж таки засіяли

«Минулого року я посіяв половину площі – 300 гектарів, всього у мене близько 600 гектарів. Решту земель віддав у суборенду цим же бахмутським хлопцям. Тобто ми з ними поділилися часом, щоб встигнути вчасно засіяти поля, – розповідає фермер. – Частину посівного матеріалу ми зібрали з тих мішків, з яких вони будували редути. Позбирали лопатами, позмітали віником, а потім все це перевіювали. Добрива залишилися цілими, вони їх не чіпали. Добре, що є підприємства, з якими я постійно і давно працюю, і в нас людяні відносини. І більшість із них в цій ситуації вчинили по-людськи. Єдина образа – за солярку.

Відремонтували і свій млин. Не було світла – сушку на генераторі тримав, щоб зерно сушити, а на млин потужностей не вистачало. Та зараз перестали вимикати світло, то ми вже декілька тижнів мелемо борошно. Ми щороку своїм пайовикам на Великдень виділяємо мішок борошна 25-кілограмовий. Тому маємо встигнути до свята. Минклого року також вдалося дати людям і кукурудзу, і борошно. Розвозимо прямо по дворах і селах, де є пайовики наші. Ну і олію даємо також».

Російської нації – не існує

«Взагалі такої нації – «росіяни» – немає, там змішані народи. То вони навіть розмовляють всі різними мовами, – продовжує розмову пан Ігор. – Та й взагалі російської мови як такої не було до Пушкіна. Про який великий народ і велику націю може йти мова? Вони самі переписують історію і вбивають в голови про свою зверхність над іншими. Але якщо розібратися, то навіть власне російських слів у них – мізер. Візьміть ті ж назви місяців: «апрель» – що таке той «апрель»? У нас – квітень, все зрозуміло. А от – «май». Ну що це? Я не критикую, просто дуже велика кількість українців потрапила до росії. Особливо під час радянських репресій і переселень. Там дуже багато корінних українців. І основні здобутки росіян – це здобутки українців. Я служив у росії два роки, я бачив цих людей. Там же не встигли прокинутися зранку – вже всім селом стоять під магазином по горілку. Я за два роки служби не бачив звичайної курки, щоб по вулиці бігала, я вже й не говорю про корову чи ще якусь худобу. От так вони живуть».

Марія ПУЧИНЕЦЬ