У кінці березня 1958 року на конференції робсількорів, куди я прийшов пішки розгрузлою весняною дорогою з віддаленого села Купчичі, де я проживав з батьками-землеробами – Петром Семеновичем та Харитиною Микитівною (вічна їм пам'ять), редактор сосницької районної газети «Червоний прапор», фейлетоніст (літературний псевдонім – Іван Стоколос), Іван Нестерович Артюх мені, десятикласнику Спаської середньої школи, активному дописувачу часопису, вручив подарунок. У ньому була і книга Героя Радянського Союзу, командира партизанського з’єднання Івана Бовкуна «Солдати другого фронту», яку вилучили з бібліотек за те, що автор не висвітлив керівної ролі Компартії у боротьбі партизан з німецько-нацистськими загарбниками. У документально-художньому виданні – розповідь про Носівський партизанський загін і з’єднання «За Батьківщину». 63 роки воно зберігається у моїй домашній бібліотеці, як дорога реліквія.

Свідчення про те, як народні месники знищували фашистських солдатів і офіцерів, пускали під укіс вантажні поїзди з військовою технікою і боєприпасами, захоплювали крупні трофеї, успішно взаємодіяли з Радянською Армією не тільки на суші, а й при форсуванні водних перешкод – річок Десна, Дніпро, Прип’ять, інших.

Особливо героїчна боротьба солдатів другого фронту з фашистами була на Носівщині, де з невеликого загону народилося потужне з’єднання «За Батьківщину!», котре очолював секретар Носівського підпільного райкому партії Михайло Іванович Стратилат. В урочищі Орішне височить обеліск, місце зустрічі партизанів, на якому викарбувано: «Тут у 1918-1919 роках базувалися загони народних месників Носівщини і партизано-повстанський штаб М.Г.Кропив’янського. У 1941-1943 рр. знаходився Носівський підпільний райком партії і формувався партизанський загін під керівництвом М.І.Стратилата».

Одним з трьох загонів командував Микола Дмитрович Симоненко (сестра якого Оришка – теж партизанка) з села Володькова Дівиця. Йому за уміле командування загоном, а потім полком з’єднання «За Батьківщину» і особистий героїзм, проявлений у боях з німецько-фашистськими загарбниками присвоєно звання «Герой Радянського Союзу». Майже всі земляки були його учасниками. Вони знищили 2 тис. гітлерівців, підірвали 21 міст, п’ять паровозів, три бронепоїзди, здійснили декілька крупних диверсій.

Мужні і героїчні дії партизан проти озброєних до зубів нацистів паралізували їх загарбницьку діяльність. Про те, який жах на німецьке командування вони справляли, свідчить доповідь оберштурмбанфюрера «СС» Дітца, де він інформував своє начальство, що для боротьби зі з’єднанням необхідні оперативні рішучі заходи. Наразі польова жандармерія з народними месниками не справиться, то потрібно задіяти війська, а краще – «СС». Тому нелюди жорстоко мстили мирному населенню. За згубні для них дії партизан, зокрема під командуванням Миколи Симоненка (фашисти замучили його дружину). Партизани першими переправилися через Дніпро, зайняли плацдарм і утримували, доки до них не приєдналися перші підрозділи Радянської Армії.

Серед партизан були четверо жінок з Носівки: Тетяна Федорівна Мірошник, Марія Кирилівна Шовкун, Єлизавета Степанівна Бондаренко і Феодосія Минівна Супрун.

Тріо партизанок М. К, Шовкун, Ф.М. Супрун, Т.Ф. Мірошник та О.О. Ляшенко

21-річна Феня на початку війни навчалася у Луганському торговельно-кооперативному училищі. У її перший день, 22 червня 1941 року, навчання достроково закінчили. Склали екзамени і одержали спеціальність. Але працювати не дозволила війна. Німці прорвали фронт і підходили до Луганська. Всі, як один, копали протитанкові рови і окопи. Допомагали пораненим бійцям, яких доставляли з фронту. А у жовтні 1941 року німці на танках в’їхали у Луганськ. Феня з двома подругами добиралася додому. То була дуже довга дорога, якою йшли гурти біженців. Попутникам вони допомагали нести речі і дітей. І ось – рідна хата, сім’я сіла за стіл вечеряти. Феодосія дізналася від батька, що її брат Іван загинув смертю хоробрих під Уманню. А близнюки Коля та Оля, коли горіла сусідова хата, допомагали рятувати добро. Коли ж забирали кролів із кліток, обвалився дах хліва.

Назавтра Феодосія, вирішивши залишитися у Носівці, пішла до своєї шкільної подруги Галини Труніної. Зустрілися з Клавдією Філь, обидві партизанки. До них приєдналося ще п’ятеро патріотів. Серед них і комсомольський командир, партизан Микола Кебкал і підпільник Роман Білозуб (прізвисько за білі зуби і веселі очі). Хлопець садовими ножицями перерізав телефонний кабель біля німецького штабу і друкарні. А його однодумці в мастило ворожої військової техніки сипали товчене скло, у двигуни – пісок.

Сергій, брат Феодосії, який працював бригадиром ремонтників залізничного полотна, дізнавшись про примусову відправку молоді на роботи до Німеччини, запропонував сестрі з його допомогою влаштуватися працювати у колективі, яким він керував. Так і сталось. Заробляла на прожиток і допомагала партизанам. Облікувала поїзди, які проходили з військовою технікою і живою силою противника.

Досить цінну інформацію від Фені отримувало командування. Партизани прикріплювали до колій магнітні міни, які на світанку спрацьовували. Ворожі ешелони розліталися в усі боки.

З допомогою Фені Минівни партизани підірвали потужний бронепоїзд «Адольф Гітлер». Перед цим вона накреслила всі пости, де стояла його охорона. З гармат і кулеметів, що базувалися на ньому, гестапівці обстрілювали навколишні села і ліси, де облаштувалися народні месники. Вони знищили 7 тис. нацистів, майже 30 поліцейських постів, підірвали 39 автомобілів, багато чого іншого, налагодили переправу через Дніпро, Прип’ять і Десну для наших військ.

До Дня визволення Носівки 16 вересня 1943 року Феодосія Минівна була солдаткою другого фронту. Повернувшись з партизанського лісу, працювала бухгалтером райспоживспілки.

Одного дня її запросили до райвійськкомату, де вручили нагороди: медалі «За бойові заслуги», «За відвагу», орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня тощо. Тут був і фронтовик, кавалерист-розвідник Лука Супрун, який вже мав такі ж нагороди, а ще – орден Слави ІІІ ст. Вони одружилися, побудували дім. Народилися дочка Раїса і син Григорій.

Командир 1-го полку, Герой радянського Союзу О.І. Шеверьов, командир з’єднання «За Батьківщину», Герой Радянського Союзу І.М. Бовкун, Почесний голова Носівського відділення Чернігівського земляцтва в Києві В. П. Черненко, командир батальйону 2-го полку М.А. Пісоцький (фото 1977 р.)

Дослідник Всеукраїнського партизанського руху, Почесний голова Носівського відділення Чернігівського земляцтва в Києві Віктор Павлович Черненко розповів:

– Перед партизанами, їхньою пам’яттю цілі покоління зніматимуть шапки, – писав кінодраматург, письменник, художник, справжній патріот України, виходець із Сосниці, що на Чернігівщині, Олександр Довженко. Їхні бойові подвиги відтворені в численних документах, що зберігаються в архівах.

Відколи вони відкриті, я користуюся ними. Запозичую досить цінну і цікаву інформацію. Вивчаю, аналізую її. Роблю глибокий екскурс у героїчне минуле. Зібрав портрети учасників збройного опору та інформацію про них. У Володьководівицькій школі № 1 І-ІІІ ст. відкрив Галерею партизанської слави для підростаючого покоління, аби воно знало історію народних месників. Надав матеріали місцевому краєзнавчому музею, який має статус народного.

Маю відомості і про Носівський партизанський загін, у складі якого була і Феодосія Минівна Супрун. Виконання доручень бойового характеру для неї, як і для інших, було з численними ризиками для життя. Але велика любов до Вітчизни, бажання визволити її від поневолювачів, їх долала. Народна месниця, як і її подруги, ділилася численними лісовими спогадами на Днях зустрічей партизанів у Орішному, учнями носівських шкіл, членами жіночого клубу «Берегиня», у який входить і сама. Зокрема, і про те, що подвиг наших партизан тим більш безцінний і вагомий, що вони розуміли складність боротьби у підпіллі і те, що найбільш вразливих і незахищених в застінках німецьких каральних органів без суду і слідства знищували нелюди. І все ж солдати другого фронту успішно діяли протягом усього часу окупації, а кількість жінок, що вливалася в з’єднання, щорічно збільшувалася.

На Носівщині в урочищі Орішне є ліс партизанської слави. Звідси щодня, щогодини виходили на бойові операції хлопці і дівчата, що по праву були справжніми патріотами, вірними синами Батьківщини. Громили чужинців, що посягнули на рідну землю.

Разом із Феодосією Минівною партизанила її подруга Марія Кирилівна Шовкун із села Карабинівка. Вони діяли в з’єднанні, де була уміло налаштована розвідка, зв’язкові якої вчасно сповіщали про майбутні арешти, перехоплювали списки з прізвищами, надзвичайно вдало заплутували сліди, в результаті чого врятували не одне життя односельчан. Рятували і своє. Придумували правдоподібні версії. Зокрема начебто доглядають немічних людей. А насправді передавали записки партизанам з цінною інформацією про кількість та місце розташування загарбників, а також дефіцитні ліки, мило, сіль тощо. Сміливі партизанки добирались до Чернігова, аби у підпільному обкомі партії отримати важливі документи і передати партизанам.

Феодосія Минівна Супрун 23 травня ц.р. відзначила 103-ю річницю від дня народження, а Марія Кирилівна 11 вересня – 102. Ще довго живіть при доброму здоров’ї, легендарні партизанки!

Голова організації ветеранів Носівської ТГ О.О.Ляшенко тепло вітає зі 103-ю річницею від дня народження Ф.М. Супрун

Микола КОХАН, фото Юрія Бережняка, Носівщина