|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 2:46 | 12.04.2021

Вбивство на Шестовиці як помста за штучний Голод

В обласному архіві Чернігівського СБУ знаходиться вельми цікава справа про вбивство двох голів сільської ради села Шестовиця.

На 172-ох сторінках розписано розслідування та обставини вбивства голови сільської ради, активного комуніста і борця з «куркулями» Івана Куцого. Його убили у червні 1932-го року, а в травні того ж року так само ліквідували його попередника Єгора Холія. Слідство доводить, що Куцого вбили місцеві «бандити», щоправда, мотивів такого вбивства слідство чомусь так і не встановило. Натомість відомо, що Шестовицю більшовики занесли в так звану «чорну дошку» як село, що чинило спротив колективізації. Цікаво, що вже в період відновлення української незалежності вбивці голови колгоспу визнані обґрунтовано засудженими і такими, що не підлягають реабілітації.

 

Незаможні проти «куркулів»

 

15-го червня 1932-го року в селі Шестовиця убили колишнього голову тамтешньої сільради Івана Куцого. Місяцем раніше, 14-го травня того ж року, був убитий його попередник – Єгор Іванович Холій. Справа про вбивство Куцого зберігається у Чернігівському обласному архіві Служби Безпеки України (ГДА СБУ, м. Чернігів, спр. 9081-ОФ, 156 арк. + 16 арк., СКО), а фігурантами справи є місцеві селяни. Стаття обвинувачення, яку інкримінувало слідство державного політичного управління, була досить серйозною, однак і доволі популярною на той час – 54-8 КК УСРР (тероризм проти радянських державних службовців).

Фігурантами у справі про вбивство голови колгоспу були: Витун Андрій Федорович (1901 р.н), Приходько Микита Максимович (1907 р.н.), Коптель Федот Федорович (1894 р.н.), Мекшун Іван Костянтинович, Лаврененко Андрій, Підгайний Гаврило (на час розслідування загиблий) та Тульчинський Савелій Григорійович (зі Слабина).

1pidg1

Фотокартка повстанця Гаврила Підгайного

 

Як співучасники справи проходили: Мех Ганна Сергіївна (1890 р.н.), Витун Марія Василівна (1911 р.н.), Сазон Іван Власович (1911 р.н.), Міх Савелій Гордійович (1884 р.н.), Коптель Марія Іванівна (1900 р.н.), – допитані за підозрою в співучасті.

На момент убивства колишньому голові сільради уродженцю Шестовиці Івану Івановичу Куцому виповнилося повних 34 роки. Чоловік мав селянсько-хліборобське походження і був сином батрака. Російсько-більшовицьку владу товариш Куций сприйняв як активний її прихильник та поборник. Він був членом КП(б)У, КНС (Комітет незаможних селян), РПТС (Республіканська партія труда та справедливості). Загалом, як і належить голоті, Куций ненавидів заможних трудівників, яких нова червона влада охрестила куркулями, забрала майно, репресувала і загнала в колгоспи. Треба сказати, що Шестовиця в плані репресій постраждала немало. Так, згідно лише з офіційними даними, впродовж 1930-1937 років «червоні» необґрунтовано репресували трьох одноосібників: Лавра Матвійовича Мекшуна (1874-1930), Федора Івановича Рибалко (1890-1937 роки) та Антона Максимовича Якугу (1877-1930 роки). У 1989 році їх реабілітують, але кому від того легше? Скільки ж відправили та знищили не одноосібників, а «панів», історія умовчує. Гадаю, не менше.

 

«Чорна дошка» як помста за спротив

 

Та все ж повернемось до нашого товариша Куцого. Упродовж 5-6 років, до травня 1932 року Іван Куций працював головою Шестовицької сільради. А в 1932 році, за особистим проханням, його перевели на посаду Анисівського сільського голови, а потім як активного члена партії висунули на посаду помічника директора Попільнянської МТС (Попільнянський район Київської області). Треба зауважити, що 1932 рік – це початок масової експропріації хліба в українського селянства. Шестовиця ж була не звичайним селом, а таким, де люди активно протистояли політиці колективізації. Через це село потрапило до так званої «чорної дошки». Режим «чорних дошок» унеможливлював виїзд по хліб до інших регіонів, позбавляв їжі непрацюючих і вводив дозоване харчування зайнятих на польових роботах колгоспників. Слід додати, що на «чорну дошку» заносили й колективи МТС, ліспромгоспи, працівників районних установ (навіть юридичних консультацій, які не мали відношення до сільського господарства), окремих колгоспників за те, що вони не стали до праці тощо. «Чорні дошки» були універсальною зброєю, спрямованою проти всіх мешканців села. Отож мотиви убивства колишнього голови сільради та активного червоного колаборанта, як на мене, є очевидними. Власне, і саме слідство фактично поставило крапку над «і», кваліфікувавши справу відповідним чином – тероризм проти радянського діяча. Цікаво, як відбулась ліквідація партійного діяча та хто за нею стояв?

 

Обставини вбивства

 

1deloВ архівній справі доволі широко розкриті відповідні обставини. Їх опублікував чернігівський історик та краєзнавець Ярослав Волерт.

Так, у червні 1932 року Іван Куций заїхав до Києва, аби отримати відрядження для роботи у МТС і вирішив заїхати додому, в с. Шестовицю, аби забрати дітей і речі. 15 червня 1932 року Куций, разом з 33-річною дружиною Тетяною Григорівною, уродженкою села Количівка, що також мала бідняцьке походження, прибули пароплавом до Чернігова. Подружжя вирішило завітати в гості до земляка – уродженця Шестовиці Петра Даниловича Сердюка, який мешкав у Чернігові, по вул. Мстиславській, і служив в училищі сліпих. Господар пригостив гостей горілкою. В гості до Сердюка зайшов племінник – Сиводід Федір Андрійович. Федір працював у чернігівській міській пожежній команді, а мешкав у Шестовиці. Він прийшов навідати дядька, аби домовитись з ним про спільну риболовлю. Ще засвітла, близько 8-ї години вечора, Сиводід та Куций з дружиною вирушили до Шестовиці. В цей час на Десні була велика повінь, тому вони ішли ярами, незнайомою стежкою. Доводилось переходити через канави по пояс у воді. Сиводід завернув і пішов додому, в свій куток села, а подружжя Куцих затемна, підійшовши до своєї вулички, подалося додому городами. Біля перелазу Іван Куций почав чіплятися до дружини й подружжя посварилося. Чоловік за власною потребою залишився біля перелазу, а дружина пішла в хату (від перелазу до хати було 150 кроків). Коли дружина вже була на підході до подвір’я, то почула один за одним чотири постріли з нагана, потім – два постріли з обріза. Тетяна Григорівна вбігла до хати, кинула речі й побігла на город. Підбігла до перелазу, але там нікого не було. В цей час племінник Івана Куцого, 13-річний Василь, постукав у хату й сказав матері, що дядько кричав: «Куди ви стріляєте?!» й вилаявся. Тетяна Григорівна ще раз пішла на город, але там нікого не було. На вулиці дружина зустріла комсомольців і розповіла їм про те, що відбулося. Всією компанією вони почимчикували на город і, обшукавши все, знову нічого не знайшли.

 

Тіло знайшли в озері

 

Вранці, 16-го червня, у 100 кроках на схід від крайніх хат села (за 1 км від села), 14-річний учень 5-го класу Олексій Гнатович Число ловив рибу в озері Десенка. Проходячи берегом, хлопчина помітив, що в шести кроках від берега, під гілками верби з води стирчав кілок. Біля кілка плавала якась чорна ганчірка. Приглядівшись, хлопець помітив людське волосся. Поряд з Олексієм рибалив Яків Семенович Міх, хлопець погукав його, а той вудкою дістав кілка: виявилось, що то було людське тіло. Олексій Число побіг у село, аби повідомити про знахідку. У Шестовиці саме перебував у справах інспектор Чернігівської районної міліції. З допомогою селян тіло дістали з озера. У загиблому присутні впізнали Івана Івановича Куцого. Тіло торкалося кілка лобом, було прив’язане шкіряними ремінцями й поясним ременем. Руки зв’язані ремінцем від кобури. На шиї висіла розстібнута кобура від нагана, самого револьвера і набоїв до нього в кобурі не було. Шнурок від револьвера був обмотаний навколо шиї і прив’язаний до кілка довжиною 2/4 аршина й 1,5 аршина завтовшки. На правій частині грудей – кров, що запеклася. Вірогідно, тіло скинули у воду з човна, бо на тому місці було досить глибоко.

В цей час співробітники Чернігівського РВ ДПУ і 50-го дивізіону міліції оглядали місце злочину. Після нічного дощу було волого й спекотно. Садиба Куцого знаходилась по вулиці, яка вела з Гущина на Слабин. Позаду хати, в 100 кроках від клуні Терентія Мєха, йшла доріжка. На відстані 50 кроків від клуні вглиб городу й у 10 кроках вбік росла яблуня. Біля дерева, у картоплинні, виявили слід босої ноги, кров і кашкет Куцого. Земля біля дерева була витоптана. Від яблуні в напрямку вулиці, що вела з Шестовиці у Козел (тепер Михайло-Коцюбинське), поряд з садибами Івана Сазона й Сави Міха, на тину, біля входу в садибу Міха, виявили сліди крові й місце, звідки було вирвано кілок. На виході з двору виявили розірвану записку, в який йшлось про боротьбу комсомольського осередку села з місцевим куркульством. Міліціянти вирішили викликати кінолога з собакою. Пес чотири рази виводив слідчих на подвір’я садиби Івана Власовича Сизона, заходив у хату, потім на садиби Мєха й Сави Гордєєва.

Під час судово-медичного огляду (21.06.32 року) з трупа вилучили кулю японського зразка (від гвинтівки системи «Арісака»). В тілі виявили дві кульові рани: сліпу – під правою пахвою, куля застрягла, і навиліт – у ділянці серця.

 

Вбивці чи повстанці?

 

Під час трусу в господарстві Витуна Андрія Федоровича знайдені й вилучені патрони до японської гвинтівки, гвинтівка, багнет і патрони до гвинтівки російського зразка (системи Мосіна – «трьохлінійки»). Свідок Ксенія Медведь вночі після вбивства Куцого впізнала серед голосів кількох чоловіків голос Витуна, який казав, що треба ще вбити сільського активіста Ткача. З’ясувалося, що Приходько М.М. і Коптель Ф.Ф, до й після вбивства Куцого надавали житло і харчі «бандитам» Підгайному і Тульчинському, а Підгайний в будинку Коптеля зберігав зброю. Після вбивства Куцого Підгайний і Тульчинський зникли з Шестовиці.

У червні 1932 року труп Підгайного упізнали на місці бою між нарядом міліції та групою повстанців в селі Сподохи Немировського району Вінницької області. Під час бою «бандити» вбили одного емгебіста. Саме тоді у Підгайного і знайшли обріз японської гвинтівки. Ще один «невпізнаний бандит» був поранений, але втік.

1pidg2

Світлина вбитого Підгайного з кримінальної справи

 

Що ж? Імовірніше за все, ті, кого тодішня влада аргументовано називала «бандитами», були поодинокими борцями з більшовиками. Адже й інкримінована стаття, і розмови про наміри вбити сільського більшовицького активіста вказують на те, що ці хлопці не були звичайними розбійниками, а вели підпільну боротьбу з тими, хто морив голодом своїх земляків. У Шестовиці офіційно від голоду померло 106 людей. Ліквідовані повстанцями колишні сільські голови Іван Куций та Єгор Холій брали безпосередню участь в адмініструванні режиму «чорної дошки», тому обґрунтовано можуть підозрюватись в організації Голодомору на теренах Шестовиці. Що стосується обвинувачених у справі, то цих людей можна вважати активними противниками не лише радянської влади, але й організованого нею Голодомору.

 

Досі не реабілітовані

 

Кримінальне провадження у справі, яке було розпочате 20-го вересня 1932 року Чернігівським районним відділом Київського обласного відділу ДПУ УСРР, закрили 25-го грудня 1932-го року. Вироком Чернігівського обласного суду від 19 січня 1933 року 32-річний Витун Андрій Федорович, уродженець і мешканець Шестовиці, українець, колгоспник на підставі ст. 19-54-8 КК УСРР засуджений до розстрілу з конфіскацією всього приналежного йому майна. Касаційна колегія Вищого суду України й секретаріат від ВУЦВК відхилили касаційну скаргу й клопотання Витуна про помилування.

Приходько Микита Максимович (1907 р.н., уродженець с. Шестовиці, українець мешканець м. Чернігова, робітник залізничної станції Чернігова) та Коптель Федот Федорович (1893 р.н., уродженець і мешканець с. Слобода Олишівського – тепер Чернігівського – району, українець, колгоспник) на підставі ст. 20-58-8 КК УСРР засуджені на 8 років позбавлення волі, кожен, з конфіскацією всього приналежного їм майна і поразкою в правах на 3 роки.

5 липня 1994 року складений висновок у карній цій справі. Витун А. Ф., Приходько М. М. та Коптель Ф. Ф. визнані обґрунтовано засудженими і такими, що не підлягають реабілітації. Цих людей держава Україна, на жаль, і досі вважає злочинцями.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Ярослава Волерта (архів Служби Безпеки України)

Схожі матеріали (за тегом)