|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 22:20 | 12.05.2021

«Чернігівський Страдіварі»

Відомі музиканти з усього світу називали чернігівського майстра Миколу Єщенка видатним.

Він талановито виготовляв скрипки, бандури, домри, мандоліни, цимбали... А витворені ним гітари, на думку фахівців, – справжні шедеври, такі неповторні, як і музичні інструменти славетних італійських, іспанських майстрів. Микола Іванович відійшов у вічність. Однак знамениті музиканти й зараз грають на його унікальних гітарах, бережуть їх, немов безцінні реліквії. Для них Чернігів асоціюється саме з незабутнім Миколою Єщенком.

 

Як дід Пимен мало не винайшов... вічний двигун

 

mesch1Коли знамениті музиканти та композитори знайомилися з чернігівцем Миколою Єщенком, то не приховували свого подиву. Казали, що уявляли його мало не біблейським старцем із довгою густою сивою бородою. Бо, щоб виготовляти такі унікальні музичні інструменти, потрібно бути справжнім чарівником та ще й філософом, який відчуває душу гітари і вміє розмовляти з нею. Натомість щиро вражені музиканти-віртуози бачили перед собою навдивовижу веселого та простого у спілкуванні чоловіка, молодого душею і позбавленого манії величі. Це при тому, що найвідоміші митці шикувалися у довжелезні черги, роками очікуючи на жадану ексклюзивну гітару від самого Єщенка.

Попри таку гучну славу, Микола Іванович, який народився в Чернігові, все своє життя мешкав у рідному місті. Гостей він приймав удома, у власній майстерні, куди вели такі екзотичні дерев’яні сходи – свого часу власноруч переобладнав горище. Там – неповторна, чарівна атмосфера, можна годинами було сидіти серед інструментів, насолоджуючись спогадами. Адже Миколі Єщенку таки було що пригадати!

«Коли почалася Друга світова війна, – розповідав він мені, – Чернігівська музична фабрика була неушкодженою, не була спалена нацистами. І там лежали на складах цілі гори нереалізованих музичних інструментів. Тож ми ходили з приятелями і тягали всі ці гітари, балалайки та мандоліни мішками. А потім влаштовували танці – грали, хто на чому. Очевидно, це стало своєрідним поштовхом до всього мого подальшого життя. Коли війна закінчилася, ми з друзями прийшли на музичну фабрику працювати».

Але підприємство було вже в руїнах. Микола Іванович згадував, як тоді робітники розбирали спалені будинки в центрі міста, привозили цю цеглу на фабрику й будували цех для виготовлення піаніно. Проте Миколі Єщенку сподобалася робота в цеху щипкових інструментів. Згодом став бригадиром, а потім і майстром.

Пригадує Микола Іванович і дивовижного діда Пимена. У той час на фабриці гарні фахівці протягом дня виготовляли 5-6 корпусів для овальних мандолін. Але зовсім неосвічений, проте надзвичайно талановитий дідусь винайшов станок, за допомогою якого мандолін почали робити у десять разів більше! А ще дід Пимен наполегливо працював над винаходом... вічного двигуна. Його, як твердить Микола Єщенко, навіть у міськкомі партії підтримували. Одного разу умілець виготовив величезне металеве колесо, метрів сім завдовжки, яке хоч і не стало вічним двигуном, але крутилося надзвичайно довго від одного легенького поштовху.

І ось заступник директора фабрики Ігор Олександрович Петров, коли подивився на це колесо, приголомшено сказав начальнику конструкторського бюро: «Якби я вам зараз дав завдання зробити креслення цього механізму, то ви б навіть за три роки не впоралися... А дід Пимен з металу таке диво-колесо виготовив!»

 

«Гітара Єщенка перевершує світові шедеври!»

 

Працював на фабриці в експериментальному цеху і Майстер Олександр Микитович Шльончик, який виготовляв музичні інструменти на замовлення. Він і запросив Миколу Єщенка до співпраці, був його наставником і багато чому навчив! Незабаром уже до Миколи Івановича прийшло справжнє визнання. Адже його диво-гітари отримували нагороди на найпрестижніших міжнародних виставках та фестивалях. Американський мільйонер, музикант і мистецтвознавець Матанія Оффі задоволено писав знаменитому композитору Володимирові Славському: «Ось уже кілька місяців я насолоджуюся грою на унікальному інструменті, виготовленому чернігівським майстром Єщенком. За останні тридцять років у моїй колекції було багато гітар від знаменитих майстрів. Але, на мою думку, гітара Єщенка перевершує світові шедеври».

На міжнародному фестивалі в Україні дуже успішно виступив відомий музикант Дмитро Мамонтов, здобув головну нагороду. І ведучий концерту повідомив, що дивовижну гітару, на якій грає віртуоз-переможець, виготовив чернігівський майстер Микола Єщенко, котрий зараз присутній у залі. Почувши ці слова, Дмитро Мамонтов підійшов до Миколи Івановича, щиро обійняв та розцілував його, а всі глядачі підвелися і влаштували просто шалені овації. І таких випадків у житті Миколи Єщенка було немало!

zarob

Микола Єщенко (праворуч) за роботою

 

«Щоб виготовити гарний інструмент, потрібно близько двох місяців, – наголошував мені Микола Іванович. – Найкращим матеріалом вважається палісандрове дерево, яке росте в Бразилії. Воно – темного кольору, дуже міцне. Є ще й індійський палісандр, але він – дещо гірший за якістю. Хоча й наш клен може згодитися! Все залежить від того, для якої гри потрібна ця гітара. Якщо для оркестру (аби разом з оркестром грала гітара), то потрібен кленовий інструмент. Він – різкіший, чудово виділятиметься, так би мовити, «пробиватиме» увесь оркестр. А палісандр – благородний, ніжний такий, красивий...»

Тому гітара з палісандрового дерева краще підходить саме для сольних виступів. Однак чимало залежить і від самого музиканта… «Розповім такий випадок, – пригадував Майстер. – Славетний бард Олександр Дольський придбав мою кленову гітару і грав на ній. Його спів напрочуд гармонійно поєднувався зі звучанням інструменту. Ну, і він до такої гітари дуже звик. Але якось просить: «Зроби мені палісандрову, усі мої колеги чомусь саме таку хочуть!» Я говорю: «Добре, зроблю». Виготовив, привіз, але, коли він почав співати під цю гітару, з’ясувалося, що його голос до неї не підходить. Вона так «оксамитово», дуже м’яко бринить, а йому різке звучання потрібне! Зрештою, він визнав: «Прекрасний інструмент, але не для мене. Зроби мені ліпше ще одну кленову гітару, дорогий друже». Я його заспокоюю: «А чого ж, зроблю. Неодмінно зроблю! А цю продайте». А він мені: «О, ні! У мене ж – троє синів. Виростуть, то й гратимуть». До речі, він ще потім у мене гітари замовляв. У його родині – наразі п’ять моїх інструментів. Сини Олександра Дольського шанобливо зберігають їх і запевняють, що нікому й ніколи не продадуть».

 

Як пан Микола «блоху підкував»

 

Довелося Миколі Єщенку відчути себе і в ролі легендарного Лівші – того, хто блоху підкував. «Якось ми побували у відрядженні в Німеччині: директор столичної експериментальної музичної фабрики Гінзбург, я та мій колега – Біатов, – розповідав Майстер. – Там, на виставці музичних інструментів, і побачив Гінзбург малесеньку гітарку, яку можна було покласти в футляр з-під окулярів. Покликав мене та й каже: «Поглянь, яке тут диво, а в мене – 150 майстрів працюють, проте ніхто не здатний ось таку гітарку створити! Невже ми гірші за німців?!» Ці слова мене, як то кажуть, зачепили за живе… Ну, я візьми та й ляпни: нічого, мовляв, особливого. Я б іще кращу зробив! І хто мене за язика тягнув?! Гінзбург промовчав, начебто й не почув. Але потім щоразу, коли я опинявся в столиці (а їздити треба було дуже часто, я там, на експериментальній музичній фабриці, отримував матеріали та замовлення, натомість привозив готові гітари), директор, як тільки мене побачить, так одразу ж і запитує: «То коли ти мені виготовиш мініатюрну гітарку, ліпшу за ту, яку ми з тобою бачили в Німеччині?!» Буквально проходу не давав! Ну, я відмовлявся-відмовлявся, але подітися було нікуди... Довелося помізкувати, як слід, і таки зробити йому гітарку».

Потім директор елітної столичної фабрики цілий рік постійно носив цю крихітну гітарку в кишені і за першої-ліпшої нагоди розповідав усім про чернігівського Лівшу.

У похилому віці Микола Іванович власноруч музичні інструменти вже не виготовляв: істотно погіршився зір, довелося робити операції на очах... Проте часто зверталися по пораду молодші колеги, які вважали Миколу Єщенка своїм Учителем. Дехто навіть з Америки телефонував!

zkolegoyu

Микола Єщенко (ліворуч) з колегою

 

На жаль, немало наших напрочуд талановитих, перспективних майстрів у пошуках кращої долі залишили Україну. Склалася парадоксальна ситуація: попит на якісні музичні інструменти у світі – величезний, та наразі вітчизняні музичні фабрики перебувають у занепаді! Десь, замість цимбал і скрипок, виготовляють віконні рами та двері, а десь – навіть домовини... А ті гітари й бандури українського виробництва, котрі все-таки з’являлися в магазинах, викликали у Миколи Івановича лише гірке розчарування. Визнаний майстер називав подібну «продукцію» пародією на справжні музичні інструменти.

Через таку безгосподарність у Миколи Івановича боліла душа. Проте він запевняв: ще не пізно відродити колишню славу чернігівських майстрів, доки є кому передати досвід молодим обдарованим чернігівцям. Якщо залучити відповідні інвестиції та дуже постаратися, то наразі за кілька років провідні музиканти світу знову замовлятимуть музичні інструменти у нашому місті.

Хотілося б, щоб ці мудрі слова «чернігівського Страдіварі» Миколи Єщенка нарешті справдилися!

 

Сергій ДЗЮБА

Схожі матеріали (за тегом)