Серед молодої порослі української надії, безжально порубаної мечeм комуністичних катів, опинився й Микола Якович Скуба – 29-річний поет із Новгород-Сіверщини. І дарма, що чоловік був молодим, – ровесники Миколи з письменницького цеху засвідчували, що вчинки та стосунки літератора з однодумцями мали пристойний рівень підготовленості поета до входження в елітне коло творчих особистостей 30-х років ХХ ст.

Колиска таланту

У наддеснянському селі Горбові, одному з найстаріших поселень Новгород-Сіверщини, збереглось місце садиби батьків. У сучасному вигляді ділянки городу та сад створюють віртуальний природний натяк на усвідомлення простору, на якому 113 років тому в сільській хатині Якова та Степаниди Скуб на Св. Миколая народився майбутній поет.

Син Миколи Яковича – Валентин Скуба, який є громадянином РФ, до війни щорічно навідувався на батьківщину. На жаль, біленької дідівської хатинки, в якій народився батько, нащадок поета не зберіг! На місці біленької чепурної оселі поставив новий будинок із цегли, звівши поруч гараж.

Натомість на краю обійстя, яке мало не підпирає узбіччя старого козацького шляху з Новгорода-Сіверського на Дігтярівку, продовжувач роду Скуб звів каплицю. І хоча про мету креативної як для села будівлі пан Валентин публічно не висловлювався, можна здогадуватися, що колонна конструкція з хрестом над куполом стала прагненням вже дорослого сина в такий спосіб вшанувати 100-літній ювілей батька.

Зростання

Початкову освіту поет здобував в сільській Горбівській школі, а підлітком, від 1921 року, пішов за знаннями до Новгород-Сіверської семирічки (зараз гімназія №1 ім. Б.Майстренка). Вищу освіту юнак здобував у Київському Кооперативному інституті, який закінчив у 1929 році.

На початку 1930-х Микола Скуба проходив військову службу в Махачкалі, набуваючи, окрім військових навичок, ще й перших серйозних уявлень про високе поетичне слово. Тут він напише чимало віршів, котрі надалі знайдуть повагу в трендових українських журналах, заприятелює з творчими особистостями Закавказзя та відкриє для себе прекрасну картину з людей та природи тамтешніх країв.

Знаковими у формуванні творчої потуги та в розкритті молодого таланту Миколи Скуби виявляться Київ та Харків. Бо саме в цих містах наш земляк працюватиме в періодичних виданнях, які започаткують серйозне знайомство читачів із доробком молодого українського автора.

Буде і перша авторська книга. Щойно вона побачила світ, 6 травня 1930 року Микола Скуба поспішить подарувати видання одноліткам, друзям дитинства та колегам. Збірка отримала трендову, як для пори «змагань двох політичних систем», назву – «Перегони»! Ії наклад з часом майже весь зникне. Сучасники Миколи Скуби тихенько «по секрету на вухо» сей епізод життя поета пояснюватимуть не інакше, як початком репресій та переслідуванням його приятелів. Як-от земляка – вченого Глухівського інституту народної освіти Дениса Артемовича Іваненка (1890-1938рр.), що опинився серед гурту знищених совєтами. Але примірник «Перегонів» зберігся в родині Степана Потаповича Санжари, відомого на Новгород-Сіверщині краєзнавця та друга дитинства Миколи. Тож книжка з автографом автора стала єдиним на Новгород-Сіверщині примірником, який дожив до епохи «після Сталіна»!

Наступного року побачила світ поетична збірка «Демонстрація», 1934 року вийшли «Пісні», 1935 поет порадував читачів книгою «Нові пісні», про які Федір Кириченко, поет, журналіст та публіцист iз Києва висловиться як про «вищий щабель його поетичної майстерності»!

На жаль, збірку «Сопілка», яку автор готував до видання 1937 року і яку впродовж 1960-1970-х шукали товариші Миколи Скуби, досі не виявлено! Та вже й нема кому сю тему рухати та вдаватися до пошуків…

Вбито страшною системою

1930 роки – найтрагічніші для України в ХХ сторіччі. Саме тоді усвідомлено Москва спробувала вкотре випробувати ще один варіант повного винищення українського племені. То був страшний та лютий час брехливих звинувачень проти літераторів, митців, вчителів, службовців, патріотично налаштованої творчої молоді та й взагалі розумних від роду людей.

Стати жертвами ненависті Кремля та їх маріонеток в Україні випало на долю і кільком тисячам жителів Новгород-Сіверщини. Впродовж 1930-х років ув’язненими в тюрмах, кинутими в концтабори, відправленими в місця заслання та за іншими вироками кровожерливої системи виявилися і друзі Миколи Скуби.

Не оминуло лихо й самого поета. 12 вересня 1937 року за нахабними звинуваченнями відбувся арешт, швидкий суд, а вже 24 жовтня 1937-го, 29-річного Миколу Скубу розстріляли.

Про поета та нашу пам’ять

За словами дослідників спадщини поета, «хоча доробок його був невеликий, в літературному процесі 20-30-х років він займає певне місце…» Бо вийшов «на самостійний творчий шлях, вніс дещо нове у ритміку, строфіку, образну систему радянської поезії 20-30-х років. Це нове було пов’язано з глибоким вивченням народнопісенної поетики, якою, трансформуючи, він широко користувався. Пісенний ритм є одна із окрас поезії Скуби» (Ф.Кириченко).

«Автобіографія»

І у місті,

де шум машин,

і за містом,

де шумлять бори,

в мене багато товаришів:

мої товариші –

скрізь!

Гей, літа ж мої смагляві!

Ви завжди зі мною –

ви щораз в моїй уяві

встаєте з Десною.

Й береги деснянські бачу,

й гори ті крейдяні,

і луги, й озера –

наче

на кіноекрані.

М.Скуба (з поеми «Спомини»)

Інтелігентною та порядною людиною в очах сучасників односельців залишився батько поета Яків Акимович Скуба – учасник Першої світової війни. Напередодні окупації села Горбова німцями 26 серпня 1941 року він працював листоношею. Отож відповідальне ставлення цього чоловіка до дорученої справи виявилось навіть у тому, що останнє рознесення кореспонденції та газет Яків Акимович здійснював у день, коли німецька техніка вже рухалась центральним шляхом села! Ну а від матері своєї, Степаниди Єгорівни, діти успадкували працьовитість та повагу до односельчан. До речі, на поч. 30-х років ХХ ст. з с. Горбова тільки двоє чоловіків – Микола Скуба та Денис Іваненко – мали вищу освіту. Натомість Степанида Єгорівна, як і мати Дениса Іваненка – Марія Єгорівна, ніколи не страждала гординею з цього приводу.

За хрущовської «відлиги» та перших брежнєвських років, коли проявились певні кроки в площині реабілітації репресованих 1920-1950-х років, друзі поета Миколи Скуби намагались ініціювати створення в селі Горбові музею митця та увічнення пам’яті. На жаль, основний зміст планів «з`їли «популістські гасла», які на ту пору набирали популярності в СРСР, тож і місця для втілення в життя приземленої ідеї не знайшлось!

Хоча куточок пам`яті земляка в Горбівській сільській бібліотеці облаштували. І парк із 60 дерев широколистяного клена між сільським будинком культури та приміщенням колгоспної контори посадили в 1967 році до 60-річного ювілею Миколи Скуби!

Впродовж 1960 років минулого століття в періодичних виданнях обласного та районного рівня місцевими краєзнавцями, які знали особисто поета, літераторами Києва, Чернігова тощо друкувались матеріали з висвітленням епізодів життя та творчості поета з Новгород-Сіверського Подесення. Наполегливістю київського літератора та газетяра Федора Кириченка, а також відомого в Чернігівщині краєзнавця Степана Санжари, творчість Миколи Скуби таки зробила спробу достукатися до читача, бодай у неширокому колі. А в 1965 році за авторства Ф.Кириченка навіть вийшла збірка «Поезії» з віршами Миколи Скуби. Тоді кілька примірників книжечки з 2000 накладу з автографом упорядника знайшли своє місце в книгозбірнях Чернігівщини та Новгород-Сіверщини зокрема!

З набуттям Україною Незалежності в державі було започатковано відкриту дискусію про добу репресій, про несправедливо забуті імена. З’явились матеріали про земляка-поета і в музеї Горбівської школи, які за кілька десятиліть були зібрані вчителями мови та літератури Вронською Оксаною та Домоцькою Уляною. Світлини та кілька особистих речей розстріляного поета передав на ту пору живий брат Миколи – Григорій Скуба.

З намаганнями не дати нинішнім поколінням українців забути спадщину М.Я.Скуби (1907-1937), невтомно діяв згаданий Федір Кириченко в місті Вишневому під Києвом. Допомагав вишневчанину Святослав Воїнов – новгород-сіверець, який у травні 2008 року організував перші наукові читання з нагоди 100-ліття від дня народження Федора Кириченка. На зібранні згадували і про Миколу Скубу, про дружбу та про дослідницьку роботу, яку здійснював Ф.Кириченко на матеріалах творчості М.Скуби.

Микола Скуба

Бачу тебе, наш Миколо любий

В творчім горінні – вогні повсякчас!

Ми тебе, друже, чернігівцю Скуба,

Радо приймали завжди серед нас.

Був ти, друзяка, із словом-вогнем,

З піснею щирою, сонцем зігрітою…

Ми тебе, Колю, таким пом’янем,

З такою ж людською примітою…

(Ф.Кириченко, 1960 «Поезії», – Київ, 2008, упорядник Святослав Воїнов)

Замість епілогу

Автору сих рядків за 29 років Незалежності випало не раз пропонувати посадовцям районної влади створити в селі Горбові літературно-меморіальну частину, присвячену Миколі Скубі, яка могла б стати складовою Краєзнавчого музею Горбівської сільради (наразі Горбівського старостинського округу)!

Прикро, але тема відродження життя та творчості українського поета 20-30-х років ХХ ст. Миколи Скуби так і не знайшла поваги. А музей історії сіл Горбівської сільради, який діяв при Горбівській школі, після припинення роботи навчального закладу за ініціативою функціонерів районної освіти Новгород-Сіверщини був зруйнований! І сотні експонатів креативного зібрання, серед яких і кілька десятків артефактів з життєпису Миколи Скуби та його батьків, наказали довго жити!

Ось так буває, коли тема вшанування поета кривдилась впродовж десятиліть за різних політичних систем. Спочатку, ще за життя батьків, не вдалось здійснити мрії друзів поета, його сучасників. З часом нічого не вийшло зі збереженням навіть хатини пращурів земляка після 1991 року. Ну, а «крапку» в усіх добрих сподіваннях було поставлено на руїнах краєзнавчого музею в Горбівській школі на початку 2000-х років!!! Коли руками тих, хто мав би творити красу та берегти історію, було знищено «до основанія» найцінніший скарб кільканадцяти поколінь жителів Горбівської громади!

Інша річ – жива наша згадка про Миколу Скубу, який з власним «почерком» у римуванні поезій увійшов до гурту активних літераторів доби Розстріляного Українського Відродження. І спомин сей не тільки про талановиту людину з трагічною долею, а й про світ, у якому жив та творив достойник із Новгород-Сіверщини. В якому, окрім доброго та вічного, жили й мерзотники, що під «червоним прапором» знищували цвіт країни, в «майбутнє» якої до останнього подиху вірив Микола. Вірив тим, хто вивів на ешафот і від кого прийняв кулю в лице.

А сьогодні згадаймо Миколу Яковича Скубу – українського поета 20-30-х років з глибоким корінням у с. Горбові, що на правому березі Десни на Новгород-Сіверщині!

Борис ДОМОЦЬКИЙ, м. Новгород-Сіверський