|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 10:56 | 06.30.2022

Володимир Шевчук оглядає пацієнта Володимир Шевчук оглядає пацієнта

Про музику Бетховена і Центр слуху в Чернігові

Під час облоги Чернігова хворі отримували переважно невідкладну, ургентну допомогу. А, отже, у вкрай складному становищі опинилися пацієнти з вродженими, хронічними захворюваннями, для яких втрачений час – це загублений шанс на одужання.

Війна триває, але Чернігів поволі повертається до звичного життя. Недужі знову мають змогу звертатися по допомогу до спеціалістів вузького профілю. Напередодні Дня медичного працівника (19 червня) ми поспілкувалися з В. В. Шевчуком – лікарем-сурдологом Чернігівської обласної дитячої лікарні та засновником клініки «Лор+».

 

Розмова про захворювання вуха і можливість поліпшити життя нечуючих – окрім іншого, нагода привернути увагу до питань профілактики порушень слуху, збереження людиною здатності чути. Адже, згідно зі статистикою, на кожну тисячу новонароджених припадає одне чи двоє немовлят з втратою слуху. Загалом, від глухоти і вад слуху в Україні потерпають майже шість мільйонів людей різного віку.

 

– Володимире Володимировичу, я знаю, що Ви – з родини лікарів…

– Так. Батько спочатку хотів стати військово-морським лікарем, вступив до Академії, яка готувала таких спеціалістів. Але відбулися зміни в галузі. Врешті він отримав спеціальність педіатра. Тривалий час очолював отоларингологічне відділення в Чернігівській дитячій обласній лікарні, де зараз і я працюю.

Тато був надзвичайною людиною, мабуть, і фахівцем також. Його колишні пацієнти досі розповідають, як він їх оперував, згадують із вдячністю.

– Чернігів – Ваше рідне місто?

– Звісно, тут і народився, і виріс. Закінчив школу № 1. До речі, багато її випускників обрали лікарський фах. Але у мене особисто була інша мрія… Піти до духовної семінарії. Вдома відмовляли, й Олександр Опанасович Карета (головний лікар обласної дитячої лікарні, – Ред.) ще тоді сказав: «Ти спочатку медичну професію отримай». Але те давнє прагнення не минуло безслідно. Вплинуло і на світогляд, і на манеру спілкуватися з хворими. Завжди намагаюся їм надати моральну підтримку.

– Медицина стала вашим покликанням?

– Уже на першому курсі Київського національного університету імені О. О. Богомольця я почав працювати санітаром. На старших курсах знайшов підробіток у лор-онкології. Саме там отримав неоціненний професійний досвід. І людський – також, адже багатьох пацієнтів цього відділення пам’ятаю донині.

Взагалі, студентські роки – цікавий період життя. Хоча заселили нас у старий і не надто затишний гуртожиток, але жилося у ньому весело. Відразу після вступу намагалися усі перезнайомитися. Моїх однокурсників життя розпорошило по всій Україні, проте в нас є традиція: раз на рік, на День медичного працівника, обов’язково збиратися разом.

– У вас викладали такі відомі професори, як Ю. О. Сушко, О. М. Борисенко?

– То вже під час інтернатури – Борисенко. Моїми наставниками були професор Анатолій Лук’янович Косаковський, завідувач кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії НМАПО імені П. Л. Шупика, Валентин Васильович Синяченко – доцент цієї ж кафедри, лікар вищої категорії Федір Богданович Юрочко зі Львова. Скажімо, Валентин Васильович завжди налаштовував на успіх, відзначався безкорисливістю, прагнув якомога більше розповісти, Федір Богданович – дуже щира людина, багато знає.

Навчатися мені подобалося. І стипендію отримував, але, озираючись назад, деякі дисципліни вивчав би ретельніше та глибше. У мене й зараз на робочому місці є фахова література – атласи, довідники. Навіть коли впевнений у чомусь, все одно намагаюся пересвідчитися, чи не помилився. Медицина стрімко змінюється, тому хотів би краще опанувати англійську, бо без неї не можна ознайомитися з новітніми тенденціями та технологіями: все, що видано, – англійською…

– Хворі діти, особливо малюки, – це складніше, аніж дорослі?

– Тут є свої особливості, лікарю потрібно встановити контакт з дитиною. Але коли вдається допомогти, і вона одужує, то радіє тобі, як рідному, йде на руки (посміхається, – Ред.). Я не випадково став саме дитячим лікарем. Хоча сурдологом – не відразу. Спочатку працював дитячим оториноларингологом, робив операції. І в певний момент зрозумів, що не вистачає такого спеціаліста. Це ж зовсім інша сфера. Відтак почав вивчати проблеми слуху, пройшов курси. А ще – усвідомив масштаби цієї біди для області, скільки дітей мають вади слуху! Слух – насправді не лише канал прийому інформації, а й перетворювальний центр. І якщо в ранньому дитячому віці не діагностувати хворобу, не надати медичну допомогу, то в подальшому виникнуть складнощі психічного характеру, утруднення в розвитку мовлення і спілкування. Траплялося, що привозили на прийом старших дошкільнят, які не розмовляли. Коли час безнадійно втрачений, важко або й неможливо відновити певні функції.

– Які обстеження проводите, щоб виявити патології слуху?

– У нас застосовуються різні методи діагностики відповідно до світових стандартів: скринінг слуху новонароджених, об’єктивна комп’ютерна аудіометрія (КСВП), тональна аудіометрія, акуметрія, імпедансна тимпанометрія.

audiom

Під час аудіометрії

 

– Як відбувається подальше спостереження і лікування дітей з порушеннями слуху?

– Це – безперечно, взяття на облік, переважно консервативне лікування, слухопротезування чи кохлеарна імплантація, цілий комплекс реабілітаційних заходів – медичних, технічних та педагогічних з розвитку слухового сприймання, оволодіння мовою та формування усного мовлення. Наразі у нас близько 50 дітей потребують слухопротезування.

Результату в цій справі можна досягти лише спільними зусиллями різних фахівців: невролога, психолога, сурдолога, логопеда. Приміром, у клініці «Лор+» працюють лікар-отоларинголог Вікторія Василівна Гусь, дитячий невролог Ольга Ігорівна Холодницька, вчитель-дефектолог Ольга Михайлівна Вдовиченко.

– Мені здається, у суспільстві здавна є певне дискримінаційне ставлення до нечуючих, навіть порівняно з незрячими. Окуляри пов’язують із начитаністю та інтелектом, вади слуху і мови – з недорікуватістю. У XIX – на початку XX століть у Російській імперії глухонімі прирівнювалися до божевільних та малолітніх, обмежувалися у громадських правах, їм не видавали паспорти. А якщо були неписемні – не могли й працювати.

– Такі діти обмежені в творчій реалізації. Їм пропонують вчитися різьбленню по дереву чи вишивці.

– Але ж кажуть, що Бетховен створював свою музику, втративши слух. Правда це чи міф?

– Біографи Бетховена пишуть, що порушення слуху у нього почалося у 26 років. А в 46 він втратив слух остаточно. Тобто більшу частину свого життя Бетховен хай погано, але все ж чув.

В наші часи Бетховен, для якого звуки мали особливе значення, був би складним пацієнтом. Та найімовірніше, сучасна медицина йому допомогла б.

По-перше, лікарі встановили б причину захворювання, а, по-друге, запропонували б корекцію слуху слуховими апаратами або кохлеарною імплантацією. Приміром, якісні слухові апарати компанії «Oticon» допомагають мозку чути звуки музики не спотвореними, зберігають чистоту її звучання, й дають можливість розрізняти гру окремих музичних інструментів у всіх нюансах.

1aslux2

Слуховий апарат фірми «Отікон»

 

– Світ звернув увагу на проблеми «людей тиші», слабкочуючих, оскільки американські президенти Рональд Рейган, Білл Клінтон та Джордж Буш користувалися слуховими пристроями; останній носив «Старкей». Чому Ви обрали для протезування саме бренд «Отікон»?

– «Старкей» – американського виробництва, там інший прийом звуку. «Отікон» виготовляють у Данії. Ця компанія є передовим виробником у галузі. Вони використовують найновіші технології, постійно проводять дослідження, їхня продукція – світового рівня.

1asluxa3

Непомітні внутрішньовушні слухові апарати

 

В Україні «Отікон» представляє столичний Медичний центр «Аврора». З 1991 року він – лідер слухової допомоги в Україні. Тут є свій сервісний центр, усі апарати сертифіковані, спеціальні працівники проходять підготовку в Данії. Тобто це – ціла команда фахівців, які приїздять у регіони, навчають та консультують лікарів, а не просто продають слухові апарати.

– На цьому ринку є конкуренція?

– У сфері слухопротезування – дуже висока конкуренція. Але ось що важливо: у нас не прописано законодавчо, хто може займатися таким видом діяльності. Як я вже казав, слуховий апарат – складний механізм, який перетворює, адаптує звук. Пацієнта потрібно обстежити, підібрати і налаштувати пристрій. Значно дешевші підсилювачі звуку, які намагаються продавати як еквівалент чи замінник слухового апарату. Їх поширюють не спеціалісти, без ліцензії, без попереднього скринінгу – і завдають шкоди здоров’ю людей.

– У Чернігові вже два роки функціонує центр слуху – клініка «Лор+», відтак відпала потреба батькам їздити з малечею до Києва на обстеження, а воно ж іноді займає не один день.

– У Києві – величезний потік хворих, черги, спеціалісти фізично не спроможні приділити достатньо уваги кожному. Але головне – тут, на місці, є можливість опікуватися пацієнтом постійно, від діагностики до реабілітації, адже відновлення слуху – тривалий процес.

– Володимире Володимировичу, Ви дбаєте про комфорт пацієнтів. У приміщенні гарний ремонт, стіни прикрашені казковими персонажами, є величезний екран, на якому демонструються мультики. Затишок створюють атмосферні аксесуари – м’які кольорові пуфи, навіть чохли для взуття при вході яскраві, різнобарвні. І персонал працює злагоджено. За організаційними клопотами, роботою у Вас залишається час на відпочинок? Як Ви відновлюєте сили?

– Саме часу не вистачає найбільше. Хотілося б довше перебувати з рідними, з дружиною. Попрацювати у своєму саду, пограти в теніс. Я люблю подорожувати, мрію побувати у Сполучених Штатах Америки. Але світ вивчаю, щоб порівняти його з Україною, зробити якісь висновки. Я прихильник того, щоб удома все було добре.

 

Спілкувалася Тетяна АНАТОЛЬЄВА

Схожі матеріали (за тегом)