|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 5:33 | 04.23.2024

Піарна героїзація на крові й смертях безневинних людей

Піарна героїзація на крові й смертях безневинних людей

 

Добігає до двох тижнів від дня страшної кривавої трагедії в центрі Чернігова, в результаті якої семеро цивільних людей загинули, 180 – тяжко постраждали (називають й іншу кількість). Від влучення російської ракети в обласний драмтеатр зазнали значних руйнувань його приміщення і цілий ряд житлових та адміністративних будівель навколо театру. Про це була публікація в попередньому числі газети.

Причину дикого обстрілу пов’язують з розпіареною аж до російських ЗМІ виставкою дронів, що проводилася в драмтеатрі за участю виробників дронів і військових. Провідною організаторкою заходу називають спеціальну волонтерку Марію Берлінську. Вона швидко набралась «сміливості» й написала на сторінці офіційного ЗМІ: «… потрібно брати відповідальність говорити з людьми».

І заговорила: «… зараз мене хвилюють лише постраждалі люди». І ніякого співчуття рідним загиблих, про це згадала пізніше… Та й чи полегшає на душі в рідних загиблих та постраждалих, прочитавши «сердечну» заяву організаторки виставки зброї в театрі? Не сказала вона й того, за чиї кошти ремонтуватимуть значно зруйновані театр та інші приміщення, на які кошти лікуватимуть велику кількість покалічених людей? Повної й достовірної відповіді й досі немає. Зате з’являються публікації про невинність в цій катастрофі організаторів виставки. Але волонтерка, мабуть, таки усвідомила, що однієї заяви про її «хвилювання» замало для виправдання вини, тож написала грізне попередження узагальненим ворогам: «… щоб російські вбивці запам’ятали – я зроблю все можливе і неможливе, щоб жорстоко і невідворотно помститися вам за кожну нашу людину. Я зроблю все, щоб ви та ваші діти відчували цей смертельний страх щодня».

Наскільки глибоко перелякалися в кремлі від таких «сміливо-бойових» погроз Берлінської – невідомо. Та й ворожі ЗМІ жодним словом не написали про цю страшенну погрозу. Бо й за півтора роки смертоносної й нищівно руйнівної війни в «бойової» волонтерки не знайшлося очевидних підстав, щоб «жорстоко й невідворотно помститися» російським вбивцям? Або хоча б налякати їх словами страшної помсти від волонтерки Берлінської. Виходить, що потрібно було спровокувати путіна на обстріл театру в центрі Чернігова з людськими жертвами й руйнуваннями архітектурних пам’яток історії, щоб з’явилися підстави для «невідворотної помсти ворогу»?

Людство керується народною мудрістю: «Не говори людям про свої плани. Просто дивуй їх своїми результатами». Але де їх набратися, тих значимих для держави і суспільства результатів? Коли тями вистачає лише для грізного піару на крові й смертях людей, що загинули й покалічилися від російського «Іскандера». Тож вину лютого загарбника й розкручують офіційні ЗМІ. Але й без них, навіть у соцмережі, не читав, щоб хтось виправдовував чи пом’якшував вину кривавого вбивці й руйнівника. Тобто ця вина визнана в Україні, можна сказати, одностайно, як і в усьому демократичному світі. Але сама волонтерка Берлінська призналася, що не зовсім випадково відбувся обстріл театру, здається, що для нього був визначений день: «Важливо було продемонструвати, що нам не страшно. Я не боюся, я не зламна…».

Насправді ж, «незламна патріотка» вчасно заховалася в бомбосховище під драмтеатром, та й приліт ворожої ракети не на неї був націлений, а на інших людей, що були на площі. На цьому наголошують і вірнопіддані експерти. Цікаво, а де вони були раніше, і чому ще до виставки дронів про це не сказали відповідальним чиновникам і волонтерам за виставку в центрі Чернігова, ще й у багатолюдний святковий день? Невже справді думали тоді мозком не голови, а спини? Очевидним є й те, що якби не було отієї «нестрашної» дурнуватої розпіареної витівки Берлінської та інших організаторів, то й трагедії б такої не було. Це підтверджують й організатори подібних заходів у значно більших містах. До них «Іскандер» не прилетів у день таких виставок, бо його «не запрошували» через Інтернет, як це зробили організатори чернігівського заходу, щоб заявити на увесь світ про свою сміливість і незламність.

Стосовно ж демонстрації сміливості перед окупантами, на Чернігівщині є інші реальні приклади: староста села Стара Басань Бобровицької громади Лідія Єреп (пенсійного віку) у перший день окупації села підійшла до одного з командирів окупантів і сказала йому прямо у вічі, щоб якнайшвидше здалися українській армії. Потім непомітно для присутніх перехрестилася і чекала кулі. Але ворожий офіцер виявився уродженцем Одеси, тож пожалів «сміливу бабу» і прогнав її геть. Жінка пішла, виконавши свій обов’язок перед громадою і країною: дала зрозуміти ворогам, що їх тут не будуть зустрічати з хлібом-сіллю, тут їх ніхто не боїться. Та і в жодному селі Бобровицької громади ніхто не зустрічав росіян як бажаних гостей. Навпаки, загін тероборони з Бобровиці з автоматами в руках поїхав на автотрасу Суми-Київ зупиняти колону зі ста бронемашин і танків. Був у них і один гранатомет, з якого й підбили головний броньовик, хоча стрілець розумів, що наступний танк перемішає його із землею. Так і відбулося, але колона на два дні зупинила свій наступ на Київ.

Не грізні заяви виголошував на адресу окупантів, а зі зброєю в руках гнав їх з названої вже Старої Басані мужній боєць територіальної оборони Сергій Хряпа – знищив три автомашини з живою силою ворогів, на жаль, і сам загинув. Його справу продовжили побратими й спалили ще три машини з ворогами, не підставивши під кулі жодного жителя села. А волонтерці Берлінській для публічної заяви, що їй не страшно, що вона незламна, треба було викликати вогонь на безневинних людей?

Від вибуху в Чернігові не загинув жоден російський каратель, а яка ціна для мирних жителів міста? Про це Берлінська не пише, це її лише якось хвилює. Стосовно ж відбудови розтрощених будівель, і за які кошти, – взагалі її це не стосується. Виявляється, це мусять робити «небайдужі» люди. Колектив театру звернувся за допомогою саме до «небайдужих». Бо байдужі, очевидно, здатні лише провокувати людське горе й руйнування будівель. А ще гордовито писати, що на відбудову зруйнованих приміщень біля театру виділено 20 мільйонів гривень. Безумовно, ці мільйони не із зарубіжних грантів чи заробленої на вітчизняному виробництві зарплати Берлінської. Ці мільйони заробив народ, сподіваючись, що кошти підуть на армію та невідкладні соціальні потреби.

19082023

Вже вкотре дивує в подібних трагедіях дико-льодяне ставлення до людського горя й руйнувань соціальних споруд окремої чернігівської журналістської братії. Аж мурашки біжать по спині, коли читаєш коментар кореспондентки громадського радіо Віри Курико: «… адже з місцевою владою і не мали це погоджувати. У самому Чернігові не так багато місць, які здатні безпечно прийняти велику кількість відвідувачів. Театр належить обласній владі. Якихось прямих свідчень про організаторів немає, Берлінська – одна з співорганізаторів. Та й чи буде ще відкрите кримінальне провадження щодо організаторів заходу у драмтеатрі?..»

У Чернігові сталася страшенна трагедія від російського обстрілу, соцмережа й численні думаючі журналісти та фахові експерти аналізують, чи були в організаторів заходу можливості уникнути людських жертв і величезних руйнувань багатьох будівель. Більшість небайдужих людей доводять, що такі можливості були, але організатори вибрали небезпечне місце, про що засвідчила й трагедія. А журналістка пише про якісь формальні погодження, гадає, чи відкриють кримінальне провадження щодо організаторів заходу… Боюся, що в трунах загиблі перевертаються від такого коментаря. Дивись, незабаром з’явиться публікація про нагородження організаторів виставки дронів орденами? Адже самі вони не загинули, зате одержали черговий привід погрожувати російським вбивцям «невідворотною помстою». Правда, й тут покладаються не на себе, а на тих мужніх бійців, що на фронті. Чужими руками, як то кажуть, можна й жар розгрібати. Але ця народна приказка стосується моралі з побутового життя. Зараз в Україні – страшна війна з підступним ворогом, який щоденно завдає нам багато горя. І гратися з ним грізними заявами про «невідворотну помсту», на чужій людській крові демонструвати героїчну словесну власну незламність, – дико безбожно. Ще й на фоні того, що за справжню українську незламність практично щоденно гинуть справжні сини й дочки України. Але, на превеликий жаль, є й такі «патріоти», які, сидячи в тиловому сховищі, приносять в жертву ворогам безневинних цивільних співвітчизників. А журналістські холуї цих «патріотів» пишуть, що все ніби так і треба, ще й нахабно поширюють свій сумнів стосовно того, чи притягнуть когось до кримінальної відповідальності? У всьому білому світі навряд чи зустрінете цинізм такого нелюдського рівня.

 

Григорій ВОЙТОК, журналіст, письменник

Схожі матеріали (за тегом)