|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 12:09 | 03.29.2024

Староста села Лідія Єреп - не з слабкодухих Староста села Лідія Єреп - не з слабкодухих

Староста села не ховалась від окупантів...

Вона прийшла до них на переговори – щоб ті здалися ЗСУ

Надвечір 1 березня 2022 року близько сотні одиниць військової російської техніки окупували село Стара Басань Бобровицької об’єднаної територіальної громади. Танки, БТРи, «Гради» зайняли площу перед будинком культури, а для розміщення командного штабу облюбували приміщення навпроти – старостинського округу. Старості села Лідії Єреп надійшла «зверху» порада по телефону, щоб уникала контактів з окупантами, або й виїхала подалі. Але наступного дня до неї на зв'язок вийшов знайомий полковник ЗСУ і, завівши розмову здалеку, раптом запитав, мовляв, чи не погодилась би вона зустрітися з командиром окупаційної колони і запропонувати йому здатися в полон українським бійцям.

 

– Полковник ніби цікавився, чи вистачить у мене духу на такий явно ризикований вчинок, – згадує Лідія Олексіївна. – Але в його обережному запитанні відчувалася потреба в моїх переговорах з ворогом заради збереження життя наших бійців і мирного населення. По життю, я, як то кажуть, не з боязливого десятка, але живу, слава Богу, не одиначкою, маю чоловіка (недавно переніс інсульт), дітей, внуків… Як вони сприймуть мій ризикований крок? Адже він може і їх зачепити? Та рідним відома й моя готовність ризикувати всім у безвихідному становищі. І я покотила велосипедом до приміщення свого старостату…

Розповідь перервав, видно, гіркий ком у горлі. Бо згадала, як окупанти не пустили її в службове приміщення, де вони почали господарювати. Але причину приїзду до них старости села вислухали і покликали до неї заступника свого командира.

Пропозицію, щоб росіяни здалися в полон, спочатку сприйняв якось байдуже, мовляв, такі рішення приймає їхнє керівництво, яке сидить в іншому місці. Потім розговорився й зізнався, що він родом з Одеси, але давно служить у російській армії, у їхньому селі виконує накази командування. Воно ж, те командування, прислало їх сюди не в полон здаватися.

– Попросила їх, не стримуючи сліз, хоча б не вбивати мирних людей, – продовжувала згадувати смілива староста. – Не злий на перший погляд одесит запевнив, що вони не вбиватимуть селян. Правду сказав, чи просто відмахнувся від мене, щоб зовсім не розплакалася…

Та колона постояла в центрі села дві доби, після чого рушила в напрямку Києва. До репресій, як сказала староста, ці окупанти не вдавалися. Може, й сміливий вчинок керівниці села дещо вплинув на них, бо вони побачили, що їх тут не чекали, хлібом-сіллю не зустрічали, навколінці перед ними не впали, навпаки – не побоялися запропонувати здатися ЗСУ?..

Але цих «смирних» вояків замінила ще більша колона грізної бойової техніки, й піхоти приїхало три КАМАЗи. Розмістилися вони в старовинному приміщенні середньої школи. Проживали окупанти і в будинках, покинутих дачниками і місцевими жителями, що виїхали до родичів у більш безпечні місця. Серед чужинців були і молоді строковики, і досвідчені вояки, для яких війна з Україною – не перша, гордилися тим, що пройшли Сирію, інші гарячі конфліктні точки. Ці любили постріляти вгору і по огорожах. Одну жіночку «ненароком» вцілили. Дозволили похоронити на кладовищі.

Стреси від окупантів боляче вплинули на здоров’я селян. Староста села розповідала з болем в душі, що до окупації такої масової смертності не пам’ятає. Хоронили померлих на подвір’ях, потім, після звільнення села, перепоховали покійників на кладовищі.

– Першою загострилася проблема з ліками, – аналізує староста ситуацію в селі під окупантами. – Тільки Господу й мені з рідними відомо, якими шляхами передавалися в село вкрай потрібні медикаменти. Зв’язувалися зі мною по телефону друзі, однокласники, земляки з різних кінців України, вони самі знаходили можливості передати в Стару Басань ліки, побутову хімію, а вже після звільнення села – доставляли гуманітарну допомогу. Одержували її й з Бобровиці. Увесь березень моя хата була й за ФАП. Приходять до мене додому люди й зараз, кому вкрай необхідна якась допомога. Першим моїм помічником у цих питаннях був і залишається син Ярослав. Він зі своєю родиною теж нікуди не виїхав. Навіть після того, як 20 березня оголосили евакуацію, і багато дачників виїхали.

Згадки про це знову перервали спогади старости. Потім вона пояснила, що перед очима постала картина страшної пожежі. Окупанти запалили суху траву, і вогонь підкочувався до осель. Дачників уже не було, а саме вони допомогли зупинити насування на село першої пожежі. На боротьбу з другою пожежею вдалося зібрати десь близько тридцяти людей. І вони зупинили вогонь з лопатами в руках, і без води. Пожежа та спалахнула, коли вечірні сутінки накрили село, яке напередодні залишилося ще й без електрики – окупанти розтрощили трансформатор.

– Всевишній змилостивився, – вже заспокійливим тоном заговорила Лідія Олексіївна. – Змінив напрям вітру, подув від села. Інакше навряд чи справилися б з вогнем. Страшно було дивитися, як полум’я легко розправляється із зеленими сосонками і ялиночками – наче свічки загорялися. І все ж у битві з вогнем перемогла неабияка згуртованість моїх дорогих односельців.

Це відзначив і ветеран праці Андрій Рубан. Родом він зі Старої Басані, але тривалий час жив і працював у Києві, після виходу на пенсію переселився в родинну садибу, на присадибній ділянці спорудив велику теплицю для ранньої городини. Займається нею й після того, як два роки тому залишився вдівцем. Коли російські бойовики почали стріляти по оселях, заховався у забетонованій ямі, куди й деякі сусіди прибігли.

– Озвірілі окупанти після того, як месники спалили їхній БТР, казали, що загинув там і їхній боєць, – розповів ветеран. – Неподалік моєї хати розвернувся їхній БТР і почав поливати свинцем всі оселі вряд. Навпроти мого двору стояла велика пилорама, її теж розтрощили. Ще й пожежа спалахнула неподалік мого двору. На щастя, окупанти далі поїхали, тож люди кинулися гасити пожежу, прибігли й з інших вулиць.

1apilorama

Тут була пилорама...

 

Після цього нальоту Андрій Григорович назбирав на своєму подвір’ї майже відро гільз. У решето перетворився кузов його старенького «Жигулі».

1axovav

Ветеран рятувався від куль у забетонованій ямі

 

Огорожу посікли, а теплицю й приміщення для ночівлі не розтрощили. Коли показував рукою на вцілілі споруди, радісна усмішка мигнула в куточку губ, вкритих сивими вусами. А мить тому важко було слухати розповідь літнього чоловіка, очі якого наповнені гіркими сльозами.

1anainvul1

На інших вулицях

1anainvul2

У Старій Басані згоріло 22 хати, здебільшого дачні, 6 сараїв, ще десяток осель розстріляли. У полон окупанти забрали 8 чоловіків, запідозрених у партизанщині, двох з них розстріляли, шестеро – втекли, коли й окупанти тікали з Нового Бикова, де утримувалися полонені. Тож загальна кількість убитих старобасанців – троє. Більше померло раптово від стресів.

Спалена родинна хата покійної матері бійця Ігоря Любкіна. Сам він на фронті, дружина з трьома дітками живе в Києві, доглядати внуків допомагає дідусь Леонід Михайлович.

1amtruvul

Він і на згарище приїхав, прийшов до Лідії Олексіївни питати, чи можна наводити порядок на подвір’ї, що перетворилося на попелище по вулиці… Миру.

1amyru103

Староста сказала, щоб зачекав, бо ще один чиновник повинен приїхати оцінювати збитки від пожежі. Цю проблему відчувають й інші погорільці та постраждалі від розстрілів садиб. Адже на відбудову потрібен час, а перший місяць літа вже минув.

Згуртованість села проявляється і в допомозі воїнам ЗСУ: місцеві жінки організували своєрідний цех з плетіння маскувальних сіток: більше ста метрів їх уже сплели із свого матеріалу. Серед цих добровільних майстринь уродженка Донецької області Тетяна Бігун.

1amasksit

У "цеху" маскувальних сіток

 

Вона ще в 2014 році покинула домівку і виїхала із старенькою матір’ю у Баришівку Київської області, де дачний будинок подруги її дорослої дочки. В 2018 році мама Тетяни Іванівни померла, і жінка вирішила знайти постійне місце проживання. Знайшла таке в Старій Басані, де й допрацювала до пенсії в школі-інтернаті. Тепер село вважає рідним, разом з місцевими жителями пережила окупацію, зріднилася з ними. Дякує старості Лідії Олексіївні, що допомогла їй, переселенці, стати своєю в ще недавно чужому селі, в якому й приїжджим, як ближнім, добро роблять добрі люди.

Втім, ці добрі люди висловили невдоволення діями багатих газопостачальників: при укладанні договору на технічне обслуговування внутрішніх газових мереж споживачі повинні заплатити додатково 400 гривень. І це в такий складний час, передусім для пенсіонерів?!

 

Григорій ЗАГРЕБЛЯ

Схожі матеріали (за тегом)