|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 3:34 | 05.26.2024

«Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі»

Симаргл – це неймовірно загадкове й водночас – вельми привабливе національне язичницьке божество епохи Київської Русі.

На думку більшості відомих українських та зарубіжних науковців, це – така напівбожественна людина, проникливий посередник між нашими небесним та земним світами. Це – справжній геній, котрий щоразу приходить до нас опівночі, щоби ми нарешті навчилися мудро, несуєтно та негаласливо поміркувати у скрутну, навіть лиховісну хвилину.

Симаргл

Втім, кожна така поява Симаргла – це свято, «коли з неба зоріють душі а капельним співом над соборами сімома». Авжеж, «на відстані подиху чорно і всюдисущо», однак незвичайний посланець терпляче та наполегливо робить свою справу. Він – таємниче чарівний, дивовижний та доволі милосердний. Бог, який повинен жити поруч із нами і, власне, навчитися розуміти нас. 

Симаргл на соборі в Чернігові

«Розпросторює крила пес летючий Симаргл» – вражає дивовижною, містичною картиною поетеса Тетяна Дзюба. Цей вірш – напрочуд образний, метафоричний, тут немає ані крихти банальності – лише найвищі, найтонші, найвибагливіші тони та відтінки… І, як на мене, – це геніально, адже нічого подібного в нашій українській та світовій літературні ще не було!

Симаргл – не менш самотній, аніж звичайні люди, тому йому хочеться воістину чогось вкрай неможливого: «Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі, / штиль розколюєш диханням і танками свіч. / Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі, / у некрополі осені з вічністю віч-на-віч». Звісно, рідному місту нічого не загрожує, адже стародавній Симаргл – це його самовідданий, мужній захисник, а не віроломно цинічний завойовник. Це – насправді оберіг нашого рідного Чернігова. Бо як же інакше? «Ти вплітаєшся у позачасся, як мотив уплітаєшся в скоєне».

Вірш – напрочуд глибокий, асоціативний, мудрий та палкий, без легких відповідей на складні запитання. У ньому немає одного-єдиного вирішення. Власне, у кожного читача – свій Симаргл, і в цьому – довершеність поезії!

Саме така могутня, яскрава та неймовірна пісня (арія) «Ти приходиш», написана на основі вірша Тетяни Дзюби «Балада про Перелесника», стала епохальним, фінальний твором нової сценічної кантати для сопрано, тенора, флейти та фортепіано «Крила Симаргла», яку на прекрасні вірші Тетяни та Сергія Дзюби створив наш видатний композитор, Шевченківський лауреат, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського Олександр Яковчук.

Така кантата – це щось, справді, абсолютне, неймовірне та нелогічне, восьме диво світу, бо нічого подібного ні в світі, ні у всесвіті не зафіксовано. Тож про цей дійсно новий величний, урочистий, національний твір написано вже немало.

Мені дуже імпонує, що кантата починається такими тихими, ніжними, зворушливими, цнотливими, молитовними, буквально невагомим мелодіями, які поступово розпросторюються і вже в фіналі звучать напрочуд шляхетно, яскраво та гармонічно. Красиві голоси Сергія Бортника (тенор), Єлизавети Ліпітюк (сопрано), віртуозна гра Анни Поліщук (фортепіано) та Анатолія Вороб’я (флейта) блискуче, священно зливаються і пломенять у фінальній пісні.

Втім, я тут розповів лише про одну пісню кантати «Крила Симаргла». Але хочеться назвати й інші шедеври: вальс «Не питай, чи кохаю», чарівні арії на осінню тематику – «Такої осені ще не було», «Пора дощів» та «День необлетілих споминів», а ще«Ти починаєшся», «Це просто дощ», «Я бачив нас обох»

Тож щиро дякую авторам і всім виконавцям. Зокрема, і звукооператору кантати – Євгенієві Жигуну та відомій поетесі Надії Бойко, яка створила всі прекрасні відеокліпи.

Євгеній Жигун звукорежисер

Євгеній Жигун (звукорежисер)

 

Таким чином, ми маємо тепер непересічний український твір світового рівня, яким можемо справедливо пишатися!

 

Юрій Кархут,

поет, громадський і культурний діяч,

лауреат міжнародних премій,

м. Львів

 

Балада про Перелесника

  

Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі

а капельним співом над соборами сімома,

як на відстані подиху чорно і всюдисущо

розпросторює крила пес летючий Сімаргл.

Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі,

штиль розколюєш диханням і танками свіч.

Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі,

у некрополі осені з вічністю віч-на-віч.

Ти приходиш, як вибір без вибору,

ти приходиш – так справджують вироки

за печатями сімома,

повкидавши ключі у вирій

чи сховавши на дні безокому,

Перелесником, перелячищем, цокотом

по бруківці підків – на щастя,

по розколинах дзвону – на сполох,

ти вплітаєшся у позачасся,

як мотив уплітаєшся в скоєне.

 

Тетяна Дзюба

Схожі матеріали (за тегом)