Дмитро Шупта народився 20 січня 1938 року в сім’ї хліборобів зі древніх козацьких родів, в селі Курінька що на річці Удай Чорнухського району Полтавської області — у тих краях, що й мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода. Батько Роман Дмитрович брав участь у Першій світовій війні, потрапив у німецький полон, з якого повернувся тільки в 1925 році. Потрапив під розкуркулення, відбував заслання під Архангельськом. З концтабору звільнений як «засуджений помилково». Побував і під німецькою окупацією. З приходом «визволителів» батька мобілізували, отримав поранення й контузію, а влітку 1945 року після одужання повернувся додому. Та 1947 року знову ув`язнений, як «зрадник батьківщини», в 1954 році звільнений з концтабору і в 1957 році реабілітований.

Дмитро закінчив семирічну школу в своєму селі, а в 1956 році 11 класів в сусідньому селі Мокиївці. Вже в той час почав писати вірші та записувати їх в окремі зошити, один з яких «пропав», там була поема «Терези», в якій ішлося про козацьку минувшину України та несправедливість влади. З того часу юнак став об`єктом стеження спецслужб.

Сподіваючись уникнути переслідувань, Дмитро вступає до Севастопольського морського технічного училища імені адмірала Макарова. Але сподівання виявилися марними, його й там неодноразово допитували в КДБ про поему. Після закінчення училища довелося деякий час попрацювати котельником на судноремонтному заводі № 497 в Севастополі.

Дмитро спробував поступати до Кримського медичного інституту, та не пройшов за конкурсом і був прийнятий до Сімферопольського медичного училища, але чекісти і тут не залишили юнака в спокої. Вони методично пропонували йому доносити на студентів, але згоди на це не отримали. Тоді Дмитра усунули з головування у профспілковому комітеті училища. Хоча весь термін навчання Дмитро Шупта мав відмінні оцінки, диплома з відзнакою про закінчення училища не отримав. Декілька років працював у різних лікарнях Криму.

Лише за четвертою спробою, в 1962 році, йому вдалося вступити до Кримського медінституту на вечірнє відділення. Через три роки був переведений на стаціонар. В інституті Дмитрові довелося пройти через обмовляння, нишпорення в особистих речах, провокації… Але знайшлися добрі люди, які дали змогу закінчити навчання. Проте, отримавши дипломом з відзнакою, отримав «вільний диплом». Хоча, новоспеченому спеціалісту й пропонували посаду викладача медінституту та квартиру в центрі столиці Криму, аби лише… дав згоду на співпрацю з відповідними органами. Але «український буржуазний націоналіст» не звабився заманливими пропозиціями.

Ще навчаючись в інституті, Дмитро в травні 1963 року брав участь у Всеукраїнському семінарі творчої молоді, якийпроходив в Одеському будинку творчості письменників де познайомився з Василем Стусом, Василем Захарченком, Богданом Горинем, Борисом Нечердою, Миколою Вінграновським та іншими молодими митцями, частина з яких, згодом, стали дисидентами-шістдесятниками…

У студентські роки Дмитро Шупта писав сатирично-гумористичні твори, супроводжуючи їх своїми власними ілюстраціями. Але переважила лірика. Перші вірші з’являлися в кримській і республіканській пресі, зокрема, в колективних збірниках «День поезії» (Київ), «День поэзии в Крыму», «Лучи, которые горячи», «Молодые голоса», «Здравствуй, утро!». Тривалий час очолював Сімферопольське літературне об’єднання «Гроно», котре діяло при обласній письменницькій організації. Одночасно з виходом першої збірки віршів «Провісники цвітіння» у київському видавництві «Молодь» (1968 р.), того ж року побачила світ і книга віршів «Полум`я мелодій» у місцевому видавництві «Крим». Та після цього майже на 10 років друкування творів Дмитра Шупти просто «припинилося».

В пошуках роботи довелося переїхати в Пирятин, але й тут стеження і шельмування не припинялися. Потім був Яготин, куди Дмитро прибув після Харківських хірургічних курсів, Хірург-ординатор активно впроваджував найпередовіші оперативні методи судинної хірургії, проктології, водночас практикуючи з фітотерапії, за що адміністрація райлікарні охрестила його «шаманом». Та головний лікар Яготинської районної лікарні збирав на молодого хірурга «досьє» і тримав у сейфі так званий компромат на колегу.

Наприкінці жовтня 1983 року Дмитра Романовича заарештували й доправили в Лук`янівський слідчий ізолятор. Органи держбезпеки висунули звинувачення у зберіганні зброї, вибухівки, валюти, а також у зв`язках з польською «Солідарністю».  Утримували його то в одиночці, то з підсадними «стукачами», щоб тільки підписав сфабриковане звинувачення, у зв’язку з чим неодноразово піддавали катуванню: «садили на бетон», завдавали ударів по голові, закладали пальці в двері – і шкіра з них злазила – знімали «хірургічні рукавички».

Для хірурга це надалі означало втрату професійної працездатності. Ніяких побачень, ані передач не мав. В січні наступного року Яготинський районний суд виніс вирок, за яким Дмитро Романович отримав два роки виправних робіт без позбавлення волі з утриманням на користь держави 20% заробітку за місцем роботи.

Вийшовши на волю з покаліченими пальцями і хворим хребтом, частково втративши слух і зір, Дмитро Шупта ніде не міг знайти на роботу за фахом. Вдалося влаштуватися хірургом-експертом ЛТЕК – Київської обласної лікарської експертної комісії. Мусив їздити з Яготина до Києва електричкою, витрачаючи багато часу. Змушений був покинути Яготин, та перебратися до рідного села Куріньки, а потім 1988 року виїхати до Одеси, На зорі перебудови, у 1986 році Дмитра Романовича прийняли до Спілки письменників України.

Працюючи хірургом, постійно накопичував дані про лікувальні властивості цілющих рослин, які нерідко рекомендував у вигляді відварів чи настойок застосовувати хірургічним хворим з відповідною патологією для успішного консервативного лікування ран, пролежнів, трофічних виразок, хворих із суглобовою патологією, що не піддавалися лікуванню офіційними методами. Брав активну участь в науково-практичних конференціях, практичних семінарах. Опублікував результати своєї праці в наукових збірниках «Винахідництво й раціоналізація на сучасному етапі розвитку охорони здоров’я» та в журналі «Винахідник України». Опублікував солідну низку нарисів з фітоінформоцілительства в різних друкованих виданнях, а саме в «Урядовому кур’єрі», «Вечерней Одессе» тощо.

Підсумковим результатом цього періоду стало створення науково-популярної монографії «Хірург без ножа», до якої потрапило близько 1000 лікарських рослин, що успішно використовувалися нашими предками і можуть використовуватися нашими сучасниками для консервативного лікування низки хірургічних хвороб, в час, коли ми маємо справу зі звиканням мікробних збудників до сучасних лікувальних засобів і з’яви нових агресивних штамів збудників хвороб, невідомих сучасній науці. Така праця створена для хірургів уперше в світовій практиці.

Також Дмитро Романович створив фундаментальну працю «Рідна мова і здоров’я нації», в якій науково доведено умови необхідності користування рідною мовою не лише у вседержавних масштабах, а й щоденному побуті, що створює надійний захисний енергетичний каркас для забезпечення здоров’я всіх громадян. Дмитро Шупта як непересічний хірург відзначений дипломом «Майстер Золоті руки».

Як поет на сьогодні він має понад 70 окремо виданих збірок лірики, 20 із яких – музичні видання: вокальні цикли та збірки вокальних творів для дорослих і дітей. За високі досягненні в галузі літератури відхначений низкою літературних премій: імені Григорія Сковороди, Івана Мазепи, Володимира Винниченка, Леоніда Глібова, Миколи Гоголя, Василя Руданського, Яра Славутича, Василя Симоненка та ін., лауреат Всеукраїнського радіоконкурсу «Пісня року – 2000». Заслужений працівник культури України. Удостоєний почесної Міжнародної медалі Франческо Петрарки та Міжнародну відзнаку імені Генріха Бьоля. В січні 2018 року його обрано дійсним членом Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Дмитру Романовичу присвоєно звання Почесний Громадянин Чорнуського району Полтавської області.

Він серед сучасних майстрів красного письменства України є першорядним поетом-мариністом, написав чудові поеми про героїв-підводників земляка Олександра Коваленка «Щука з Кременчука» та Олександра Маринеска «Лицар моря», за що отримав медаль «Морська Слава України» та відзнаку командувача ВМС ЗС України «За заслуги перед ВМС України».

Дмитро Романович Шупта бере актину участь в роботі Народного Руху України з часу його заснування, був делегатом РУХівських з’їздів та конференцій, є членом Міжнародної громадської організації «Конгрес захисників української мови», член Комітету із захисту прав та свобод громадян. Також він є першим заступником Польового Гетьмана Українського Козацтва і головою Ради старійшин Чорноморського Козацького Війська. За активну громадсько-політичну діяльність, вагомий внесок у справу відродження Українського Козацтва генерал–отаман Українського Козацтва Д.Р. Шупта має низку козацьких нагород, отримав відзнаку Київського міського Голови та Голови Одеської обласної державної адміністрації та інші нагороди. Дмитро Романович був активним учасником Помаранчевої революції і Революції Гідності. Не дивлячись на вік, бере активну участь у зустрічах зі школярами та студентами Одещини, часто зустрічається й з курсантами військових навчальних закладів та вояками Збройних Сил України.

То ж побажаємо шанованому ювіляру міцного здоров’я, творчої наснаги, нових цікавих творів, які б надихали наших воїнів, моряків та всіх українців до ПЕРЕМОГИ над нашим одвічним ворогом!

Василь ВЕЛЬМОЖКО, голова Одеського міжрегіонального відділення письменників-мариністів