|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 16:33 | 07.16.2024

Директор бобровицького кінотеатру «Прогрес» ніколи не сидить без роботи

Директор бобровицького кінотеатру «Прогрес» ніколи не сидить без роботи

Спорудження нового приміщення кінотеатру «Прогрес» на центральній площі Бобровиці завершили в кінці 1976 року, урочисте його відкриття відбулося на свято Нового 1977-го року. У перших числах січня 1978 року прийшла туди працювати редактором випускниця історичного факультету Ніжинського педінституту Оксана Слива з невеликим досвідом роботи вчителя і вихователя дитсадочка.

DSC09068 1

Стільці в кінозалі старенькі (більше 40 років), але приведені в порядок

 

На той час в сільських будинках культури й клубах Бобровицького району працювало 36 стаціонарних кіноустановок. В обов’язки редактора кінотеатру входило формування репертуару фільмів для району, розробка маршрутів розвезення кінофільмів по селах, перевірка їх показів, складання заявок для області на нові стрічки, передусім касові тощо.

DSC09046 1

DSC09047 1

А ще вони нагадують, яка прекрасна Україна

 

Великий занепад державної кіномережі відбувся в кінці 90-х. Рятувати її в Бобровиці довелося Оксані Миколаївні, яку в 2000 році призначили директором кінотеатру. Більшість будинків культури й клубів в селах не опалювалися, кіноустановки не працювали. Та і в райцентрах кінотеатри припиняли демонстрування кінофільмів. Але в Бобровиці новий директор випросила в Чернігові додаткове обладнання, зокрема й сучасний на той час проектор – єдиний у районах області. Тож показ широкоформатних фільмів на великий екран відновився тільки в Бобровиці.

Як організовувала директор покази нових касових фільмів – відомо лише їй. Труднощі полягали в тому, що в незалежній Україні по всіх областях ліквідували кіномережу, тож кожен кінотеатр, навіть в обласному центрі, не говорячи про райони, виживав, як міг. Більшість з них стала працювати не за профілем. А в Бобровиці продовжували «крутити» широке кіно. І глядачі були… Аж поки не нагрянула пандемія.

DSC09033 1

Банери закликають переглянути українське кіно

 

– Умудрялися демонструвати кінофільми й тоді, але для обмеженої кількості глядачів, – згадувала Оксана Миколаївна. – Зала для глядачів у нас велика, стільці зберегли, тож мали можливість розсаджувати глядачів на визначеній карантином дистанції. Суворо дотримувалися й інших санітарних вимог. Касові збори були, можна сказати, нікчемні, але для людей, не інфікованих ковідом, потрібна була певна розрядка.

Як потрібна вона і у воєнний час. Тож і тепер демонструють кіно, але, за словами директора, мало приходить глядачів, і касові фільми важко діставати, бо й державної прокатної мережі давно немає. Не просто було діставати навіть документальну, добряче розрекламовану картину «Кіборги». В усіх школах громади демонстрували, багато глядачів було в кінотеатрі, зібрали 10 тисяч касової виручки, але з неї більше восьми тисяч довелося віддати прокатникам. Дещо дешевше обійшовся прокат документального фільму про оборону Чернігова. А де дістати художні фільми українською мовою для патріотичного виховання молодого та й старшого поколінь, для витравлення нецензурщини з розмовної української мови? Невже ті державні керманичі й язиколяпні патріоти, які так запекло борються за українську мову, не чують вуличної мови не тільки п’яних дорослих, а й тверезих дітей? Де друковані видання українською мовою виховного характеру, відповідні фільми?

IMG 0480 1

До "Прогресу" дітки тягнуться

 

Приємно бачити й чути, що кінотеатр «Прогрес» у Бобровиці не стоїть осторонь цієї надто гострої виховної проблеми. Як тільки директору вдається роздобути цікаву дитячу стрічку рідною мовою, ще й пронизану патріотизмом і високою мораллю, – відразу ж організовуються масові її перегляди.

– Легкі на підйом організовувати такі екскурсії до нашого кінотеатру вчителі шкіл й вихователі дитячих садочків, – радісно розповідала Оксана Миколаївна. – І кінотеатр бореться не за касовий збір, а за те, щоб якнайбільше дітей пройнялися літературною мовою навіть у розмові між собою на вулиці. Щоб глибоко засвоювали ту українську мову, яку творили для нашої нації українські класики ще за царського режиму, в умовах жандармського гніту проти розвитку української солов’їної мови.

До яких результатів довоювалися за українську мову в незалежній Україні, написала з великим сумом Ліна Костенко: «Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках».

І мало того, що українська розмовна мова щедро засмічена вульгарним матом, так ще її повсюдно, де треба й не треба, «начиняють» словами іноземного походження, – кажуть, що так модно. Це як за царизму, було модно серед панської знаті розмовляти в побуті французькою і німецькою, а при СРСР – російською. Хоча навіть тоді україномовної періодики й книжок видавалося більше, ніж зараз.

DSC09071 1

Кінотеатр зовні

DSC09058 1

В Бобровиці зберегли кінотеатр, який за допомогою рідкісних українських фільмів показує дітям та й дорослим, яка справжня українська літературна й розмовна мова. До речі, нинішнє й наступні покоління мусять знати, що в древній китайській мові немає жодного слова іноземного походження. І нічого, живуть, наближаються до першої економіки світу. Тобто успіх будь-якої країни світу залежить не від модних у світі слів і крутих матюків, а від світлого розуму й працьовитості людей.

Робота бобровицького кінотеатру «Прогрес» тримається, можна сказати, на двох жінках: директорці Оксані Сливі і техпрацівниці Наталії Минка. Вони й кіно крутять, й побіжні ремонти виконують, і порядки наводять у чималому приміщенні. Організували й танці для молоді під українські пісні.

– Ходили на танці до п’ятдесяти здебільшого старших школярів, – розповіла Оксана Миколаївна. – На проведення цього культурного заходу ми одержали потрібні дозволи навіть від Ніжинської військової адміністрації. Приїжджали до кінотеатру наглядати за порядком і місцеві поліцейські. Жодного скандалу не було. Але танці невдовзі припинилися: для неповнолітніх комендантська година на танцях настає о 21:30. Молодь це не влаштовує, і вона перестала ходити до нас. Кажуть, ходять старші школярі забувати війну й повітряні тривоги у доросле кафе, або «тусуються» під супермаркетом «Фора».

Звісно, в цих місцях можна розмовляти й мовою «бендюжників від слова». І горілчаним душу погріти. Головне – без бійок, щоб стражі порядку не приїхали.

У Бобровиці є й більш організовані зони відпочинку: в двох загальноосвітніх школах, у школах мистецтва й творчості, в будинку культури – там працюють аматорські танцювальні колективи і ансамблі народних пісень. Але туди сходяться у визначені дні й години на репетиції, а молоді хочеться й просто розважитись, потанцювати, кави випити, з друзями поспілкуватися. Не тільки ж лякатися від дуже частих повітряних тривог. Від них можна б заховатися в давно побудованому в центрі міста спеціальному сховищі, але воно чомусь зачинене і для дітей, і для дорослих. Підпорядкована ця споруда столичному відомству, обслуговує її родинний підряд з п’яти родичів, фінансуються, нібито, теж з Києва. Для кого підготували сховище – засекречено. Не доведи, Господи, щоб не повторився столичний випадок із зачиненим сховищем. Хто відповість?..

У кінотеатрі ж «Прогрес» у двох працівниць не поменшало роботи і після закриття танцмайданчика і зменшення глядачів на фільми. Відразу після початку широкомасштабної агресії, кінотеатр перетворився на склад приймання й роздавання гуманітарки, що надходила з Європи й від місцевих жителів. Її роздавали передусім переселенцям, які втекли від окупантів, а також місцевим жителям громади, що теж постраждали від агресорів. Готували й гостинці на фронт. Долучається до цієї благодійної роботи й свідома молодь.

DSC09023 1

За вироби Наталії Минки наторгували грошей на подарунки воїнам

 

Оксана Миколаївна показала, як майстерно й гарно обплела Наталія Минка невеликі посудини для зберігання й носіння свяченої води. Таких ручних виробів продали на три тисячі гривень, за які закупили шоколадні гостинці для воїнів. Привіз їх зі столиці підприємець Микола Оношко, при закупівлі добавив і свої гроші. Подарунки відправила на передову волонтерка Оксана Харченко.

Дуже багато продуктів для армії зібрали жителі Макарівки, організувала їх мати двох діток Катерина. Автотранспорт відшукала директорка кінотеатру. Послала невелику автомашину, а водій телефонує і каже, що треба було посилати КАМАЗа. Втім, водії самі організувалися й забрали всю гуманітарну продукцію, яку потім доставили бійцям.

Залишився в кінотеатрі й не розданий ще гуманітарний одяг, жінки розсортували його і запакували у мішки, кожен підписали, щоб можна швидко дістати потрібну одежину.

Не забувають працівниці кінотеатру й про прямі обов’язки: виготовили й розмістили в приміщенні стенди про кіно, про рідну Україну, про край Бобровицький. Не перестають займатися пошуками українських фільмів, передусім дитячих, на які найбільший дефіцит. Старезні стільці привели в порядок, по кілька їх роздали сільським клубам.

Ранньою весною Оксана Миколаївна організувала привезення з-під Києва саджанців троянд, за які добрі знайомі господарі великого розсадника не взяли й копійки. Ці квіти висаджені під кінотеатром і на території Бобровицької опорної лікарні. Адже обов’язок творити в місті красу теж взяли на себе невтомні працівники кінотеатру «Прогрес».

Колись система кінофікації підпорядковувалася відповідному обласному управлінню. Тепер належить відділу культури міськради. Заодно й директору кінотеатру додалося роботи: Оксана Слива відповідає за справну й сертифіковану роботу газових установок усіх закладів культури, що опалюються газом. Похвалилася вона, що завершуються перевірки підготовки до опалювального сезону. І цьому можна вірити, бо відповідальну роботу доручили жінці-організатору з великої літери. І перша помічниця в неї – Наталія – надійна, хоч і без владної посади, зате на всі руки хазяйновита майстриня. От якби на таких трудівниць рівнялося якнайбільше представників сильної половини людства! На жаль, це лише мрійливе бажання.

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)