Єгеря «Ніжинського лісового господарства» Володимира Яковенка знають і бояться всі «чорні лісоруби» та браконьєри Ніжинщини, і не тільки.

Хто б міг подумати, що дурнуватий сусід, обтяжений химерною уявою про імперське володіння, піде жорстокою війною проти українців? Хоча, якщо подивитися на історичні віхи, то це вже не вперше він вдається до найжорстокіших методів знищення нас як нації. Сучасна ж повномасштабна військова агресія є продовженням політики лютої ненависті до вільних людей – українців. У цій клятій навалі росіяни не тільки здійснюють обстріли на військові об’єкти, а й запускають ракети на суто цивільні. І це – факт! Одним з таких підприємств, яке не має абсолютно жодного відношення до військових, але обстріляне ракетами, є Чернігівський хлібозавод № 2.

Вже другий рік поспіль Україна відзначає головне державне свято – День Незалежності – в умовах великої війни за своє життя і свободу. З початком повномасштабного вторгнення тисячі медиків у лікарнях, госпіталях, бомбосховища борються за найдорожче – життя. Багато з них – молоді люди, які виросли у вільній державі. Їм пощастило народитися і у вільній країні. Вони з першого класу пішли в українську школу, вчили українську історію, на власні очі бачили дві революції, на їхню долю випала війна, яка триває уже восьмий рік. Їх світогляд відрізняється від світогляду їхніх батьків, бабусь і дідусів. Ровесники Незалежності – які вони?

Головна мета генеральної директорки Чернігівської обласної дитячої лікарні Тетяни Лебедєвої – зробити Чернігівську обласну дитячу лікарню найкращою в Україні. За її переконаннями, колектив тут вже один з кращих. Тож потрібно прикласти максимум зусиль, щоб забезпечити лікарню новітнім обладнанням, а лікарів – найвищою заробітною платою. Про плани на майбутнє і про те, з якими викликами стикнулася лікарня після бойових дій на Чернігівщині, розповіла Тетяна Лебедєва.

Наша газета вже розповідала про те, як жителі сіл Ріпкинської територіальної громади Чернігівського району перебували в ізоляції під час перебування російських окупаційних військ у лютому-березні 2022 року. І якби не взаємодопомога та згуртованість – було б складніше у рази. А без підтримки окремих добродіїв і керівників малих та більших підприємств і поготів – життя було б немислиме взагалі.

Багаторічний волонтер, капелан і бойовий священик вуличної патріотичної молоді – таким знають отця Євгена Орду на Чернігівщині й далеко за її межами.

Олексій Шиш на позивний «Мольфар» – один із тих, хто з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов захищати рідну Чернігівщину добровольцем. Зі своїм підрозділом у складі 21 окремого батальйону ОК «Північ» він потрапив на оборонні позиції у районі міського кладовища «Яцево» на початку березня. Там вони тримали оборону, аж допоки ворог не вийшов з Чернігівщини.

Брати Юрій і Костянтин Запорожці мають мирну та благородну професію лікарів.

Початок свого шляху під час повномасштабної війни начальник Чернігівського обласного інформаційно-аналітичного центру медичної статистики Володимир Тарасовський описує так: «Мені було байдуже, що робити, просто розумів, що не можу сидіти без діла і маю допомагати тим, кому це потрібно».

Чернігівський поліцейський, підполковник Олег Флюгерт, позивний «Шериф», з перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист рідного міста. Тоді ще дільничний офіцер, він сам прийшов на блокпост в районі ЗАЗу, не маючи жодних навичок у військовій справі. Тож всьому довелося вчитися на місці.