|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 7:19 | 06.15.2024

Цього тижня поталанило ще одній шанувальниці «Чернігівщини» Надії Комлик із Талалаївки. Надія Василівна просто обожнює читати періодику. Як говорить, кожен випуск «Чернігівщини» чекає із нетерпінням: «Взявши газету до рук, відразу читаю короткі інформації і «вивчаю оком», що читатиму далі. Люблю розповіді про людей та їх долі. Завжди читаю про військових. Зберігаю газети ще і тому, що там багато порад господарю. А ми ж люди сільські! Читання для мене – задоволення для душі!». Вона передплатила «Чернігівщину» на наступне півріччя і ось має виграш – 10 кілограмів цукру! Приємний сюрприз жінці, яка сама просто обожнює робити приємності іншим!

 

Цю милу, привітну жінку багато хто знає в окрузі. Можливо, не пам’ятає її ім’я, та добре пам’ятає, як смачно вона готує. Комусь запам’яталися її біляші у їдальні, комусь плов, комусь капусняк. Кілька років тому одна колишня вчителька Сильченківської школи (школа теж колишня) пригадала у розмові, що так, як Василівна, більше ніхто не вмів дітям у їдальні догодить. У 80-90-х різноманіття продуктів для приготування шкільних обідів у сільській школі було, м’яко кажучи, «не дуже». А у неї завжди виходило із того, що є, приготувати дуже смачно. Отож і досі згадують шкільні обіди, які вона готувала.

Надія Комлик

Сорок п’ять років тому Надійка, закінчивши Понірську школу, поїхала на навчання до Чернігівського професійного училища, де готували кулінарів та кондитерів. Вирішили податися туди із найкращою подругою Тамарою Кривенко, бо вже чули про те, що із цього училища виходять хороші спеціалісти, які всюди затребувані. Мами обох попереджали дівчат, що непросто буде, бо жінкам і дома треба постійно готувати, а тут ще і на роботі весь день. Та обидві дівчата зробили так, як вирішили. Тамара (на жаль, її вже немає серед живих) аж до закриття кондитерського цеху в селищі там працювала. А Надія лише два роки як не працює. Здоров’я, на жаль, підводить. Саме кухарська справа стала справою всього її життя. Працювала в їдальні у Талалаївці, а вийшла заміж, то переїхала у Сильченкове і куховарила там у їдальні господарства, шкільній їдальні. Чи задумався хто, наскільки важка робота кухаря? А от вона – ні! Жила, працювала і життю раділа!

Зовсім юною вийшла заміж і, як кажуть, «пішла в невістки». Не кожному дається така мудрість – жити разом дорослим дітям із батьками. Як розповідає Надія Василівна із свого досвіду, є і переваги, і мінуси. Але треба мати мудрість, витримку. Родиною жити і складніше, і простіше – батьки завжди дітей приглянуть, але до них треба прислухатися і т. ін. Ще бувши невісткою, стала вона і свекрухою. Отож в одному домі, який понад десять років тому купили в Талалаївці, вживалося три покоління. Тепер, після смерті свекрухи, вона тут найстарша жінка.

У Талалаївці пам’ятають Надію Василівну Комлик незмінним кухарем у кафе «Губернатор», потім у «Шкварочках». Від самого відкриття працювала, і, якби здоров’я не підводило, працювала б іще, бо дуже любить свою справу. І це ще один доказ того, що все, що робиться з любов’ю, виходить на славу! Скількох молодих навчила вона і готувати, і подавати!

«Ми ж, сільські жінки, маємо тепер такі чудові умови – тільки готуй! Як згадаю, як мама у селі все у печі готувала. Як тільки встигала! Було, приїдеш, а у хаті пахне борщем із печі… Наші мами були справжні майстрині!» – говорить Надія Василівна.

А ще удвох із чоловіком вони люблять подорожувати власним авто рідною Чернігівщиною. Навіть тепер, під час війни, іноді знаходять таку можливість. Бо життя продовжується! І дається воно людині лише раз!

 

Олександра ГОСТРА

Опубліковано в Суспільство

Це рядки із пісні-веснянки з далеких років минулого століття і тисячоліття про те, як радісно сапувати колгоспні буряки. Навіть тональність її пам’ятаю, бо ще й у 80-ті в агітбригаді пісня «Йде весна над нивами» була «на ура». І ми її співали! Автор порівнював лан буряків із морем… Красиво ж! Та ті жінки, хто сапував колгоспні буряки, ніколи не бачили моря.

Опубліковано в Історія

Доньчине слово

П'ятниця, 07 червня 2024 09:48

Коли всі поснули, Маруся вийшла у двір. Спираючись на ціпочок, додибала до старої яблуні, поторкала її шкарубкий стовбур такою ж, як кора, шкарубкою долонею. «Ой, чи жива ж ти, чи ні, чи вже засохла?», – подумки запитала її і пропустила перед очима далеку весну, коли з малими дітками садили цей сад. «Мамо, а яблучка солодкі на ній родитимуть?», – щебетала мала Лідочка. «Може, й не солодкі! Тобі якби тільки солодке!», – бурчав старшенький Сашко...

Опубліковано в Суспільство

Мрію, щоб онук не пам’ятав війну

Субота, 25 травня 2024 08:26

Цього тижня приз серед передплатників «Чернігівщини» отримала Ніна Крисько із Корінецького, що у Талалаївській громаді Прилуцького району. Було приємно почути, що ледь дізнавшись про виграш, жінка вирішила, що це буде черговий її донат для ЗСУ.

Опубліковано в Суспільство

Спогад про плюшку

П'ятниця, 17 травня 2024 09:00

Їду в рідне село, а мене там чекають могили… Мама, тато, сестричка… в одному ряду. Вже давненько є саме так. І як не печально – це закономірність. Земне життя не безкінечне. Настає той час, коли найрідніші і найближчі люди стають нашою пам’яттю.

Опубліковано в Історія

Раїса Григорівна Савченко із Березівки – наразі найстарша жителька Талалаївської громади. У січні їй виповнилося 100 років.

Опубліковано в Суспільство

Наймичка

П'ятниця, 03 травня 2024 09:23

Після похорону рідної тітки Надія із важким серцевим приступом потрапила до лікарні. Видужувала довго і терпляче. Майже ні з ким у лікарні не розмовляла. Днями дивилася у вікно, за яким вирувало життя. Засинала тільки після заспокійливого. Дуже не хотіла, щоб хтось її утішав. Вона і сама знає, що життя земне не безкінечне, і що всі колись прощаються навіки з найріднішими. Так було, як хоронила батьків. Важко, та відпустила… А ось тітоньку Пашуню серденьку несила відпустити. Не мало воно голосу – не підказало, не має сліз – не плаче, пече і болить… І лікується важко.

Опубліковано в Суспільство

Відомі письменники, журналісти, перекладачі, науковці, державні і громадські діячі та меценати стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Антуана де Сент-Екзюпері (Франція-Німеччина) – за визначну творчу діяльність.

Опубліковано в Блоги

Невезуча

П'ятниця, 26 квітня 2024 10:15

Вірочка Климчукова була таки невезучою. Не тільки вона сама так вважала, а й люди, які знали її змалечку. Невеличка на зріст, сутула, ніби аж горбата – такою і замолоду була.

Опубліковано в Суспільство

Стара

П'ятниця, 19 квітня 2024 08:32

Мало хто у селі вже й пам’ятав, як її звати. Стара – і все! І в сорок була вже старою. А як стала і справді вже старою, то мало хто в селі і пам’ятав, чому таке прізвисько до неї прилипло. Ну… Стара та й Стара. Її ровесників у селі вже й не лишилося. 90 розміняла, нікого не обтяжуючи, а тоді лягла та й заснула.

Опубліковано в Суспільство

Сторінка 1 із 7