|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:21 | 06.12.2024

Мрію, щоб онук не пам’ятав війну

Цього тижня приз серед передплатників «Чернігівщини» отримала Ніна Крисько із Корінецького, що у Талалаївській громаді Прилуцького району. Було приємно почути, що ледь дізнавшись про виграш, жінка вирішила, що це буде черговий її донат для ЗСУ.

– Мені подобається «Чернігівщина» насамперед тим, що у кожному номері цієї газети багато інформації про наших захисників, про волонтерів. Газета пише історію Чернігівщини. Дехто думає, що газета живе кілька днів – до виходу наступної. Та це ж зовсім не так. Газета живе віки! І саме «Чернігівщину» колись будуть «піднімати» у архівах нащадки, щоб вивчати в деталях історію воєнного часу, – так вважає Ніна Григорівна.

Корінецьке – її рідне село, де народилася і прожила всі свої 60 років. За фахом – учитель біології. Майже 10 років, відтоді, як у селі закрилася школа, бо немає відповідної кількості учнів, Ніна Григорівна працює сільською старостою. Коли була призначена вдруге на цю посаду, мала багато планів щодо благоустрою села, проведення різних культурно-соціальних заходів для його жителів, та все змінила війна.

У лютому-березні 2022-го, вороги зайняли позиції на Сумщині, зовсім поряд із її селом. Розділяло тільки болото… Та вона, як і всі старости Талалаївщини, не виїхала, не втекла, а старалася як тільки можна було на той час піклуватися про жителів свого села. Той страшний березень став для родини Криськів особливим не тільки трагічними подіями – із всенародним горем і розпачем переплелася і радість, омита сльозами. У Чернігові, де живе син із сім’єю, у підвалі пологового будинку народився їх внучок Нестор. Вже на другий день після його народження син вирішив вивезти сім’ю з Чернігова. По дорозі було всього… Та вижили, здолали майже 300 км до батьківського дому. А в селі сподівалися тільки на те, що рашисти не ризикнуть перебратися через болото… Тепер Нестор уже бігає і говорить, і радіє, коли бабуся і дідусь приїздять до нього в Чернігів. А Ніна Григорівна мріє, щоб у свідомості її внучка не залишилося війни, щоб вона закінчилася нашою перемогою до того часу, поки дитина свідомо сприйматиме реальність.

А щоб так і було, вона разом зі спільнотою сільських жінок робить усе від них залежне. Вже у травні 2022-го року розпочали волонтерську діяльність із збору допомоги хлопцям на передові рубежі. Пекли і варили різні смаколики, жінки плели килимки. Стабільно раз на місяць і досі відправляють землякам повну машину вантажу. А настала зима, то жінки села, організовані старостою, почали плести шкарпетки, теплі пояси на спини хлопцям, які в окопах. Два роки тому налагодили зв’язок із одним із госпіталів Слов’янська і стабільно відправляють туди допомогу. Вона різна. Зверталися кілька разів із закликом до односельців та жителів громади зібрати рушники, тканину. Є у селі швачка, яка з усього зібраного шиє пораненим спідню білизну, наволочки. Перед тим, як відправляти посилки у госпіталь, обов’язково сільські жінки додають туди чогось домашнього, смачненького. Вже протягом двох літ сільські діти допомагали збирати дорослим цвіт липи та інших трав, сушити і теж – на госпіталь взимку. Ця благодійна робота вже стала звичною, буденною.

567577645435364576547

Ніна Крисько передає волонтерам допомогу на госпіталь від свого села

 

З минулої осені всією жіночою командою, а це стабільно близько десяти жінок, хоч село і невеличке, вони плетуть сітки. Весною – білі маскувальні. Тепер – знову «хакі». Як розповідає Ніна Григорівна, незважаючи на те, що із приходом весни у кожної сільської жінки вдома багато роботи, та сітки плетуть хоч по кілька годин на день. У більшості жінок, які волонтерять, на фронтах чоловіки, сини…

Паралельно із волонтерством сільська староста організовує свою роботу так, що і села старостату (а до нього, окрім Корінецького, входить і Мигурове) доглянуті. На центральних вулицях від ранньої весни і до пізньої осені квітнуть найрізноманітніші квіти. Долину півників, наприклад, жінки Корінецького з ініціативи своєї старости та і за її безпосередньої участі, посадили у 2022-му в центрі села. Вони вже починають квітнути, нагадуючи поєднанням кольорів український прапор.

Всяку свою ініціативу староста підтримує своєю активною участю. Бо переконана – нині такий час: якщо ти не служиш у ЗСУ, то працюєш для ЗСУ!

 

Олександра ГОСТРА

Схожі матеріали (за тегом)